Історія української культури

Початок ХХІ століття дедалі більше демонструє посилення впливу національної культури на долі цілих народів та окремих людей. Напрям дослідження національної культури як основи розуміння феномена людської культури взагалі – справжнє історичне відкриття часу трансформації сучасного українського суспільства. Можна стверджувати, що на сьогодні проблема національної культури й етнокультурних відмінностей набула в України набагато більшого суспільно-політичного значення, ніж економічні проблеми. Гасло розбудови національної культури нині не менш актуальне, ніж гасла щодо демократизації українського суспільства, побудови правової держави, трансформації української економіки на засадах цивілізованих ринкових відносин тощо. Звідси постає об’єктивна необхідність вивчення історії української культури, яка отримала своє відображення у створенні спеціального курсу «Історія української культури» та розробці спеціальної навчальної програми до нього. Однак посилений останнім часом науковий інтерес до питань вітчизняної культури спонукав сучасних дослідників звернути також увагу на методологічний і теоретичний аспекти української культури, внаслідок чого було з`ясовано, що вивчення української культури наразі потребує нових підходів до її періодизації та водночас осмислення її саме як феномена.

Логічна послідовність вивчення історії української культури полягає в тому, що спочатку виробляється загальне уявлення про культуру як об’єкт наукового пізнання, потім формується розуміння основних етапів становлення і розвитку національної культури, наступними ж темами розкривається внутрішній зміст та формується база фактологічних знань відповідно до визначених етапів еволюції української культури.

Предметом курсу є аналіз всієї сукупності проблем походження, сутності та функцій культури, її місця у суспільстві, тенденцій розвитку національного та світового культурних процесів у їхній еволюції.

Основною метою реалізації завдань навчальної дисципліни "Історія української культури" є засвоєння теоретичних засад та суми фактологічних знань в проблематиці формування та характерних особливостей української культури а також її взаємозв’язків із головними напрямами і тенденціями у розвитку світового культурного процесу.

Як навчальна дисципліна "Історія української культури" базується на результатах наукового дослідження культурних процесів в суспільстві, формування і розвитку національних особливостей, та загальносвітових тенденцій і має міждисциплінарні зв’язки з такими навчальними дисциплінами як: Історія України, Історія держави і права України, Історія держави і права зарубіжних країн, Культурологія, Філософія, Соціологія.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. Витоки української культури та її розвиток у період княжої та литовсько-польської доби.

2. Розвиток української культури з сер. XVII ст. по поч. ХХІ ст.

Основними завданнями навчальної дисципліни є:

• опис фактів культури (прикладне культурознавство);

• виявлення закономірностей розвитку культури (історія культури);

• теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури);

• побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія);

• вироблення рекомендацій для практичної діяльності;

• виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми слухачі повинні:

Знати:

• сутність поняття "культура", його складові;

• основні етапи формування і розвитку світової і національної культури;

• головні сфери розвитку української культури та їхні характерні риси;

• особливості та найбільш важливі тенденції в еволюції сучасного культурного процесу.

Уміти:

• на основі створеної системи знань сформувати власну позицію щодо національних особливостей української культури та її місця в житті держави;

• розрізняти головні напрями в розвитку культурного процесу;

• надати загальну характеристику даних напрямів.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 72 години/2 кредити ECTS

Поточний контроль за засвоєнням знань здійснюється через оцінювання усних відповідей щодо проблем для обговорення, передбачених планами семінарських занять, а також шляхом проведення експрес-опитувань, тестування, підготовку доповідей і рефератів, написання самостійних і контрольних робіт.

Підсумкова перевірка якості засвоєння змісту навчального процесу здійснюється у формі екзамену.