Етапи навчання у давньому римі

Загальна характеристика культури і освіти епохи Середньовіччя. Система шкіл у Західній Європі цього періоду

В 476 році ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу перестала існувати Римська імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи почався новий етап історичного розвитку, який умовно називається середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Весь розвиток культури та освіти середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Епоха середньовіччя охоплює період XV початок XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначила розвиток культури. Аскетизм, ставши офіційною ідеологією, проповідував байдужість до світських благ і покору владі.

В епоху Середньовіччя у Західній Європі склалося кілька типів виховних систем.

Серед них:

Церковне (духовне) виховання, що здійснювалося в християнській сім’ї та в державних школах, на той час найпоширеніших:

• Парафіяльних;

• Монастирських (зовнішніх і внутрішніх);

• Соборних.

Основним методом навчання в вищезгаданих школах був катехізний метод (запитання і відповіді).

В монастирських соборних школах кращі учні вивчали «сім вільних мистецтв», які поділялися на дві частини:

• Тривіум (граматика, риторика, діалектика);

• Квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика);

• Вершиною навчання являлося богослов'я.

«Схоласти» – учені-церковники, професори, що прославилися своїми богословськими творами.

Незважаючи на релігійний характер навчання, ці школи сприяли покращенню письменності, підвищенню загальної культури населення країн Західної Європи.

Лицарське виховання ставило за мету сформувати в майбутнього лицаря кріпосницьку мораль, навчити поводитись у «вищому товаристві, дати фізичну підготовку».

В основу світського виховання лицарів було покладено вивчення вільних благочестей:

• Їзда верхи;

• Стріляння з лука;

• Метання списа;

• Фехтування;

• Плавання;

• Полювання;

• Гра в шахи;

• Вміння складати і писати пісні.

Гільдійські і цехові школи, в яких навчали рідною мовою. Завданням цих шкіл було допомогти дітям у їх майбутніх торговельних справах та в розвитку різних ремесел.

Практичне навчання слугувало дітям селян, яких виховували батьки у повсякденній праці в хаті, на городі, на полях.

Виховання і освіта жінок мали становий характер:

• Дівчата знатного походження виховувались у сім'ях або в пансіонатах при жіночих монастирях. їх вчили писати, читати, латинської мови, благородних манер;

• Дівчата з непривілейованих станів набували вдома вміння вести господарство, навчалися рукоділлю та релігійних настанов.

Виникнення перших університетів у Західній Європі. Організація та методика навчання в них

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в XII-XIII ст. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів – університети (від лат. – сукупність). Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільнота – аналог цеху середньовічних ремісників: школяр – учень, бакалавр – підмайстер, магістр чи доктор – майстер. Навчаючи вчитися – формула середньовічної освіти.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети (від лат. «facultas»- здібності). Пізніше під словом «факультет» почали розуміти те відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань.

Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і, теоретично, ним міг стати навіть студент. Завдяки своєму статусові, університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.

Перші університети були відкриті у:

• Болоньї (1158 р.);

• Оксфорді (1168 р.);

• Кембриджі (1209 р.);

• Парижі (1200 р.);

• Празі (1348 р.) та інших містах.

У середньовічних університетах було чотири факультети:

♦ Артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 років, упродовж яких навчали «сім вільних мистецтв» і після закінчення якого студенти могли вступати на інші факультети, а також діставали ступінь «магістра мистецтв»;

• Юридичний;

• Медичний;

• Богословський.

Основними методами занять були:

• Лекції;

• Диспути;

• Трактати (вправи і письмові роботи).

Особи, які закінчували повний курс навчання (11-13 років), здобували вище звання – «доктор наук».

Середньовічні університети сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний дух епохи Відродження.

Культура епохи Європейського Відродження. «Будинок радості» Вітторіно да Фельтре

В історії країн Центральної та Західної Європи велике місце займає епоха Відродження. Це перехід від середньовічної культу­ри до культури нового часу. Епоха Відродження – це в Італії XIV-XVI ст., в інших державах – кінець XV – початок XVII ст. Ха­рактерними особливостями цієї епохи були: поява в середині фе­одального суспільства паростків капіталістичного способу виробництва, розвиток мануфактури і торгівлі, зростання міст і за­родження нового класу – буржуазії. Замість середньовічного ас­кетизму в світогляді цієї епохи центральне місце займає відродже­ний античний ідеал діяльної, гармонічно розвиненої людини. Роз­виваються такі науки, як математика, астрономія, механіка, географія, природознавство; виникає книгодрукування.

Ідейна течія, яка протиставила теології світську науку, вису­нула ідеал життєрадісності людини, сильної тілом і духом, одер­жала назву гуманізму. Гуманісти на перше місце ставили культ людини і боролися проти релігійного світогляду, який закріпачу­вав особистість.

Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на вихо­вання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістич­на педагогіка характеризувалась повагою до дітей, протестом про­ти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астро­номії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.

Одним з найяскравіших представників епохи Відродження є Вітторіно да Фельтре (1378 – 1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за рахунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знаходилась на березі мальовничого озера, кімнати в ній були світлими, просторими. Школа називалась «Будинок радості», яка стала зразком для створення нових гуманістичних шкіл у різних країнах Європи.

Виховувались у школі діти аристократії, а також попадали обдаровані діти з неаристократичних сімей.

Велика увага у школі приділялась:

• Фізичному вихованню (ігри на свіжому повітрі, фехтування, верхова їзда);

• Розумовому розвитку (вивчення латинської, грецької мов, літератури, математики, астрономії, природознавства, логіки, музика, живопису);

У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

Школа Вітторіно да Фельтре користувалась популярністю, вона була зразком для створення нових гуманістичних шкіл в різних країнах Західної Європи, а самого Вітторіно да Фельтре називали «першим шкільним учителем нового типу».

Поєднання навчання з продуктивною працею в утопіях

Томаса Мора й Томазо Кампанелли

Томас Мор – англійський соціаліст-утопіст, який обстоював необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Томасом Мором у творі «Утопія» було висунуто ряд нових педагогічних ідей:

• Ідея загального громадського виховання для всіх дітей;

• Принцип обов'язкового для всіх навчання;

• Ідея навчання рідною мовою;

• Рівність чоловіків і жінок в одержанні освіти;

• Ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею;

• Висунуто ряд думок про широку організацію самоосвіти.

Поряд з елементарною освітою учням-утопійцям даються також знання з музики, діалектики, науки числа і виміру, а також астрономії. Молодь виховується в дусі гуманістичної моралі, фізичного розвитку, підготовки до трудової діяльності.

Т. Мор проголошує принципи загального навчання, рівноправної освіти для обох статей, висловлює думку про організацію самоосвіти, підкреслює велику роль праці у вихованні дітей, вперше висловлює думку про знищення протилежності між фізичною та розумовою працею.

Ще одним представником утопічного соціалізму був італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568-1639). У творі «Ркспубліка Сонця» чи «Місто Сонця» показав ідеальний суспільний лад, при якому люди живуть на засадах повної політичної і економічної рівності. Приватна власність і гроші відсутні. Всі члени суспільства зобов’язані займатись сільськогосподарською і ремісничою працею не більше чотирьох годин на день. Найздібніші займаються наукою і мистецтвом. Готуючись до трудової діяльності, діти спочатку відвідують різні майстерні, а потім долучаються до громадської праці. Навчання розпочинається з двох років із застосуванням наочності. Стіни «Місто Сонця» розписані картинами, на яких зображені різні галузі знань і ремесел. Гуляючи зі своїми наставниками вздовж стін, маленькі діти засвоюють алфавіт і вчаться говорити, потім, граючись, оволодівають навчальними предметами. На восьмому році життя діти приступають до активного і свідомого навчання. Виховним керівником держави є вчений Сонце (метафізик), його помічники – Мон (могутність), Сін (мудрість), Мор (любов).

Томазо Кампанелла в творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі:

• Усі громадяни працюють;

• Займаються самоосвітою;

• Відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї;

• Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників;

• Діти виховуються у спеціальних групах під керівництвом няньок – виховательок;

• У школах вивчають науки рідною мовою, займаються гімнастичними вправами, працюють у майстернях, у полі, на городі.

Педагогічні ідеї гуманістичного виховання

(Ф. Рабле, Е.Роттердамський, М. Монтень)

Епоха Відродження зробила великий крок вперед, але гума­нізм цієї епохи був обмеженим, буржуазно-аристократичним, об­слуговуючи ідеї обмеженого кола осіб – верхівки суспільства. Гу­маністи не виступали проти експлуатації селян, не захитали їх права на освіту, тому що вважали простих людей робочою силою країни, а культура залишалась доступною тільки заможному насе­ленню. Що стосується релігії, то вона і церква, як і раніше, про­довжували впливати на школу і виховання дітей.

В школі повинен панувати дух доброзичливого ставлення до дітей, яким перебування тут повинно приносити радість. Необ­хідно так поставити викладання, щоб дітям було цікаво. Слід ви­користовувати ігри і розваги для виховання дітей. В справі вихо­вання будь-яке насильство шкідливе, не досягаючи мети, воно принижує дитину і прищеплює їй рабську психологію. Завдання освіти – допомогти учневі виробити власні переконання.

Франсуа Рабле (1494-1553), великий французький письменник-гуманіст, один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою частиною різнобічного виховання він вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1466-1536) також належить до педагогів-гуманістів. Народився в Роттердамі, в молодості декілька років провів у монастирі. Його головні роботи: памфлети «Християнський государ», «Скарга миру», «Похвала глупоті», «Грубі вчителі», «Домашні бесіди» та ін. У памфлеті «Похвала глупоті» Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя народу, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, виховання дітей і молоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттердамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального суспільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і розбещеність.

М.Монтень (1533-1592) народився в багатій освіченій купецькій сім'ї. М.Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Саме основне, на думку М.Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом – зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.

Учень повинен вчитися «у всякого, кого б він не зустрів – пастуха, каменяра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного по його можливостях». Так писав М.Монтень у своєму знаменитому творі «Досліди». М.Монтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб учням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.