Особливості дистанційного навчання.

Технологія дистанційного навчання здійснюється за допомогою сучасних систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення та Інтернет. З огляду на зростаючі потреби у якісній освіті у регіонах, технологія дистанційного навчання дає можливість одержати її всім, хто з різних причин не може навчатися стаціонарно.

Нині технологія дистанційного навчання використовується у вищій школі, а також для підвищення кваліфікації й перепідготовки фахівців. Відмітимо той факт, що сучасні інформаційні освітні технології дозволяють вчитися незрячим, глухим і страждаючим захворюваннями опорно-рухового апарата. Дистанційне навчання передбачає таку організацію навчального процесу, згідно з якою викладач розробляє навчальну програму, орієнтовану, головним чином, на самостійне навчання студента. Студент відділений від викладача у просторі, в той же час він має можливість у будь-який момент почати діалог за допомогою засобів телекомунікації або інших.

Дистанційне навчання (від англ. –відстань) – навчання за допомогою навчальних програм на комп’ютері.

Розглянемо особливості організації навчального процесу при дистанційному навчанні на прикладі Відкритого університету Великобританії, студенти якого – дорослі люди, що мають досвід роботи і поєднують навчання з трудовою діяльністю:

• будь-які вступні вимоги відсутні. Структура навчальних курсів є модульною, що дозволяє компонувати їх у відповідності з потребами студентів;

• студентам надаються великі можливості у виборі навчальних курсів та їх компонуванні;

• протягом першого року навчання всі студенти вивчають однакові курси фундаментальних наук, на знанні яких базується спеціалізована підготовка за бажанням студентів;

• методи навчання є індивідуалізованими;

• кожен студент просувається вперед у вивченні курсів тими темпами, які відповідають його здібностям та можливостям;

• звичайний строк навчання у 4 роки може бути подовжений до 8 років;

• студенти навчаються вдома (260 регіональних навчальних центри);

• до кожного студента прикріплюється тьютор, який спрямовує його навчання та консультує при виникненні проблем.

У процесі навчання використовуються радіо, ТV, телефон, письмові навчальні курси, що надсилаються студенту поштою.

Альтернативні та експериментальні школи.

Експериментальні школи – це навчально-виховні заклади, призначені для перевірки, вироблення або обгрунтуваня нових для свого часу педагогічних ідей, а також практичного досвіду вчителів і педагогів. Перші такі школи почали виникати в країнах Західної Європи ще в ХVІІ – ХVІІІ ст.

Критерії інноваційності навчальних закладів (за І.П.Підласим):

• навчально-виховний процес, що ґрунтується на принципі природо доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки;

• педагогічна система, що еволюціонує в гуманістичному напрямі,

• організація навчально-виховного процесу, що не допускає перевантажень школярів і педагогів;

• підвищення результатів навчально-виховного процесу (досягається не внаслідок селекції учнів або педагогів, а завдяки використанню нерозкритих і незадіяних можливостей системи);

• продуктивність навчально-виховного процесу – не є прямим наслідком запровадження дорогих засобів і медіа-систем.

Такі типи шкіл виникли наприкінці 60-х рр.. ХХ ст. у розвинених країнах у межах анти авторитарних педагогічних рухів. Найбільшого поширення вони набули в США.

Завдання альтернативної школи – забезпечення індивідуалізації і диференціації викладання великої кількості елективних предметів і курсів навчання за допомогою спеціалізованої навчальної бази і методів. Ці школи представлені різними видами, а саме:

• «відкриті школи»- діють без поділу на традиційні класи; з фіксованим складом учнів;

• «школи без стін»- орієнтуються на широке використання виховних можливостей місцевої громади, що, у свою чергу, є об’єктом навчально-виховної роботи;

• «навчальні центри» - спеціалізовані, навчально-виробничі комбінати, відкриті для всіх школярів певної місцевості з відвідуванням занять за власним вибором протягом однієї навчальної чверті або один раз на тиждень протягом навчального року;

• «магнітні школи» - навчальні центри, до яких пиймають учнів для поглибленого вивчення конкретної галузі знання (навчального предмета, практичного курсу). Оскільки такі школи є позапрограмними навчальними закладами, то вони організовуються при місцевих університетах, фабриках, лікарнях;

• «навчальні парки» - найбільші з альтернативних позапрограмних навчальних закладів, що організовують численні додаткові курси для старшокласників із різних предметів (від грецької мови до собаківництва і літаководіння);

• «вуличні академії», на відміну від попередніх альтернативних шкіл, не доповнюють звичайну освіту, а забезпечують середню освіту молоді, яка з різних причин, зазвичай соціальних, її не здобула.

Як показує світовий досвід, експериментальні школи дають якіснішу підготовку, ніж звичайні навчальні заклади; вони є рушієм розвитку шкільного навчання і виховання і слугують для втілення нових ідей, післ випробування яких школа або приймає, або відкидає нетрадиційні рішення.

Найбільшого розповсюдження у провідних країнах світу набули такі альтернативні та експериментальні школи:

• Англійська «нова школа» А.Ніла. діяльність якої ґрунтувалася на теорії вільного виховання;

• Бельгійська школа «Ермітаж», навчання ґрунтується на протистоянні словесно-вербальним традиціям та врахуванні дитячих інтересів, особливостей мислення (О.Декролі);

• «Дальтон-план» - система індивідуалізованого навчання, пристосування темпу роботи в школі до можливостей кожного учня (Е.Паркхерст);

• «Метод проектів» - система навчаня, при якій учні набувають знань та вмінь у процесі планування і виконання поступово ускладнюваних практичних завдань – проектів;

• «Вальдорфська педагогіка» - виховання духовно вільної особистості (Р.Штайнер);

• Школа Селестена Френе – базується на ідеях нового виховання, популярним є експеримент;

• Система Марії Монтессорі заснована на ідеях вільного виховання тощо.