Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпоры на теорию орг.docx
Скачиваний:
45
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
110.48 Кб
Скачать

26. Охарактеризувати основні методи дослідження зовнішнього середовища організації

Під зовнішнім середовищем організації розуміють усі умови і фактори, що виникають у навколишньому середовищі незалежно від діяльності конкретного підприємства і впливають чи здатні вплинути на його функціонування, а тому їх слід ураховувати під час прийняття господарських рішень.

Зовнішнє середовище - це сукупність господарських суб'єктів, а також економічних, суспільних і природних умов, які діють в глобальному просторі. Зовнішнє середовище складається з мікро- та макросередовища.

Методи прогнозування (екстраполяції, множинної регресії, побудови кривої тренду, метод розробки сценаріїв, метод „Дельфі", асимптотичний аналіз, аналіз втрат та можливостей), які застосовуються для визначення майбутніх тенденцій, для виявлення майбутніх суттєвих змінних та для передбачення майбутніх подій на підставі узагальнення аналізу теперішньої ситуації, її прогнозування на майбутнє.

Методи моделювання (розробки моделей „витрати-випуск", економетричної, стохастичної, кібернетичної) надають можливості побудувати таку модель дійсності, яка дає змогу спеціалістові з планування отримувати різноманітні варіанти майбутнього, змінюючи вхідні параметри та функції змінних у рамках цієї моделі.

Методи оцінки наслідків (аналіз прямого та перехресного впливу, дедуктивний аналіз, аналіз балансу зацікавлених сил тощо). Застосування цих методів дає змогу оцінити наслідки впливу очікуваних змін зовнішнього середовища на життєдіяльність підприємства та результати його господарсько-фінансової діяльності, визначити ступінь та вірогідність збігання декількох явищ.

Експертні методи (оцінка можливого зростання та зміни ефективності „стратегічних зон господарювання, метод „5x5 ", метод „чотирьох питань", побудова матриці „вірогідність посилення чинника - його вплив на організацію" тощо). їх застосування передбачає експертне формування переліку параметрів, які визначають зміни стану зовнішнього оточення та їхній вплив на діяльність підприємства, дають можливість оцінити ступінь невизначеності середовища та основні її джерела.

27. Здійснити порівняння кланової та ринкової організаційних культур

Ринкова культура — тип організації, що функціонує, як ринок, тобто орієнтована на зовнішнє оточення, а не на внутрішній стан.

Організація за ринковою ознакою (за цільовими ринками) заснована на інституціональній сегментації ринку, тобто виокремлюються ринки різних споживачів незалежно від їх географічного розміщення і відповідно до їх специфіки здійснюється маркетингова діяльність. Ринки різних споживачів - індивідуальні споживачі, промислові підприємства (великі, дрібні), державні встанови тощо. Цей вид організації доцільно використовувати підприємствам, що пропонують свою продукцію різним ринкам, які мають свою специфіку товарних переваг, а товари вимагають специфічного обслуговування.

За ринкової організації керівник з ринкової роботи здійснює керівництво керівниками відділень ринку, для кожного ринку розробляється своя стратегія маркетингу.

Кланова культура — характеризується прийняттям усіма працівниками цінностей і цілей організації, згуртованістю, співучастю, індивідуальністю і відчуттям організації як "ми".

Ця форма організації називається кланової, оскільки нагадує організацію сімейного типу. Після вивчення японських фірм наприкінці 1960-х, початку 1970-х рр. ряд дослідників дійшли висновку про існування фундаментальних різниці між ринковими і ієрархічними формами організаційних конструкцій і в Америці і клановими формами цих конструкцій у Японії. Фірми кланового типу просякнуті поділюваними усіма цінностей і цілями, згуртованістю, співучастю, індивідуальністю, почуттям «ми». Вони вже нагадують великі сім'ї, ніж об'єкти економічної діяльності. Типовими характеристиками організацій кланового типу є бригадна робота, програми залучення найманих працівників у бізнес, і корпоративні зобов'язання їх.

Успіхи японських фірм, котрі прийняли і реалізували цих принципів після Другої Першої світової довели, що таке ведення справ ефективно бізнесу. Наприклад, було встановлено, що коли і бурхлива і швидко змінюється зовнішня середовище створює менеджерам складнощі у довгостроковому плануванні і коли прийняття рішень пов'язане з невизначеністю, то ефективним засобом координації організаційної діяльності стає у тому, що це наймані робітники поділяють одні й самі цінності, заповіді і цілі і вони справді віддані компанії. Саме дана форма організаційної культури міцно пов'язана з визначенням прихильності і який використовує найефективніші методи у її побудові і підтримці