2. Волюнтаризм

Волюнтар́изм (лат.voluntas — воля) — течія в психологіїіфілософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основіпсихікиі буття в цілому.Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічномужиттілюдинивсуперечрозумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивнимизаконамиісторичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору метиі способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Ідеяпро пріоритет волі в житті людської особи виникла в період краху античного світогляду, коли було поставлено під сумнів переконання у тому, що головною духовною силою є розум. Одним з перших затвердив принцип волі релігійний мислительАвгустин(354-430), за яким воля управляє діямидушіітіла, спонукає душу до самопізнання, тощо.

Німецькі філософиАртур Шопенгауері Е. Гартман абсолютизували волю, наділівши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму в глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, яка керує людською поведінкою.

Прихильниками волюнтаризму були також, німецький філософ і психологВ. Вундт згідно якому психічна причинність отримує вищий вираз у вольовому акті перш за все в апперцепції, американський філософ і психолог У. Джеймс, який вважав що вирішальна роль у вчинку належить нічим не зумовленому вольовому рішенню (лат.Fiat! — Та буде!), німецький психолог Р. Мюнстербере, який відстоював панування волі над рештою психічних функцій, і інші західні психологи кінця XIX — початку XX ст.

3. а)дійсними...дійсне – Гегель

б)не дійсним...розумне - Шопенгауер

Білет № 11

1. Охарактеризуйте історичний процес філософського уявлення про теорію цінностей.

Теорія цінностей пройшла довгий шлях розвитку, увібрала в себе різні філософ­ські погляди, що накладає свій відбиток на розуміння сутності цінностей. Само поняття "аксіологія" вперше введено в науковий обіг французьким філософом П'єром Лапі. Після виділення аксіології в самостійну сферу філософських досліджень сформувалися де­кілька типів теорій цінностей.

Найбільш впливові теорії цінностей

• натуралістичний психологізм (Дж. Дьюї).

• аксіологічний трансценденталізм (В. Віндельбанд).

• персоналістський онтологізм (М. Шелер).

• соціологічна концепція цінностей (М. Вебер).

• маркситстська концепція цінностей (К. Маркс, Ф. Енгельс).

Ці та інші концептуальні підходи до визначення сутності цінностей дають змогу конкретизувати їх поняття в сучасних теоретичних вимірах. Таких вимірів багато, але найбільш розповсюджені такі:

Цінність -а) це предмет, який має конкретну користь і здатний задовольнити ту чи іншу потребу

людини; б) це ідеал, який являє собою характеристику певного явиша. яке повинно існувати;

в) це норма життєдіяльності людей, суспільства; г) це значущість чогось для людини, соціальної групи, суспільства.

Цінності завжди є людськими, мають соціальний характер. Вони формуються і розвиваються на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини і в рам­ках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей.

Цінності не виникають невідомо звідки і не вкладаються в людину зовні. Вони формуються в процесі її соціалізації і мають динамічний характер

Таким чином, цінність - це філософська категорія, яка зазначає культурне, сус­пільне й особистісне значення явищ та факторів дійсності. Цінності допомагають люди­ні не тільки здійснювати біологічні та інші функції, але й творити, самореалізувати себе в ринковій економіці та інших сферах своєї діяльності. Повнокровне і щасливе життя людини можливе лише на основі формування і розвитку гуманних цінностей, їх прак­тичної реалізації.

Аксіологія потребує також активного використання ціннісних орієнтацій. Це по­няття містить у собі соціально-політичні, економічні, моральні, наукові, правові аспек­ти, які вивчаються фахівцями відповідних профілів, здійснюються у житті людини, суспільства.

Цінністю є здоровий стан організму {біологічні, віталь­ні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є пев­ні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфор­ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти­лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла­года в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протисто­ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа­ли людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедлиУсі ці різноманітні предмети і феномени робить ціннос­тями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Цінність — феномен, який об'єктивно, за своєю природою є бла­гом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги су­б'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повіт­ря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні.

У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від сві­домості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що су­б'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єк­ти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-по­між інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єк­тивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чо­му свідомо надають перевагу.