- •2. Охарактеризуйте типи світогляду.
- •2. Емпіричне та теоретичне пізнання
- •2. Чим відрізняється особистість від індивідуальності
- •2. Форма руху матерії
- •2. Форми і основні риси історичних форм діалектики.
- •2. Фактори, що впливають на розвиток суспільства
- •2.Назвіть основне джерело та рушійні сили історії.
- •2. Волюнтаризм
- •2. Які відмінності між фізичним та суспільним часом
- •2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.
- •2. Дайте класифікацію цінностям
- •Розуміння історичного процесу в історії філософії
- •Філософія історії у працях українських мислителів:
- •Типологія історичного процесу
- •Основні теорії історичного процесу в XX ст.:
- •2. Сформулюйте основні властивості на рівні свідомості
- •2. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики
- •2. Футурологічні концепції
- •Поняття «філософія науки». Основні етапи її історичної еволюції
- •Наукові революції: поняття та типологія
- •Сутність, етапи та наслідки сучасної науково-технічної революції
- •2. Назвіть модуси буття і його основні форми
- •2. Історичні типи світогляду
- •2. На яких принципах ґрунтується наукове пізнання
- •2. Назвіть основні типи діяльності людини
- •2. Поняття практика і розвиток
- •2. Концепції культури
- •2. Назвіть «ідоли пізнання», що були виведенні Беконом. Їх суть.
- •2. Розкрийте сутність соціального дарвінізму
- •2. «Суть сродної праці» у філософії Сковороди
- •2. Об’єктивна та суб’єктивна істина
- •2. Сформулюйте сутність історичного процесу
- •Основні теорії історичного процесу в XX ст.:
- •2. Основні форми матерії
- •2. Визначте сутність сенсуалізму
- •2. Основні школи давньогрецької філософії та їх філософська проблематика
2.Назвіть основне джерело та рушійні сили історії.
Історія є реальне життя людей, їхня сумісна діяльність, що виявляє себе в конкретних взаємозалежностях, подіях, які відбуваються в певний час і в певному місці. Суб'єктом історичного процесу є людина - діяльна та творча. На людську діяльність як фактор розвитку людської історії впливають багато чинників: безпосереднє природне середовище, характер соціальних відносин, форм людського спілкування, психо-фізіо-логічні особливості людини, знання, освіта, виховання тощо.
Джерело та рушійні сили історії:
Теологічне пояснення
Географічний детермінізм
Ступінь удосконалення інтелекту
Природні або соціальні виклики
Матеріальні та духовні чинники
Інтерес та потреби
Ідея впливу зовнішнього середовища на хід розвитку історії покладена в концепції географічного детермінізму. Французький просвітитель Ш. Монтеск'є визначив залежність історії, суспільних явищі людини від природного середовища, клімату, розміру території, образу життя.
Послідовник цієї ідеї Л. Мечников наголошував, що основним джерелом народження цивілізації є великі річки і виділяв: Річну цивілізацію˃ Морську цивілізацію˃Океанічну цивілізацію.
3. а)матеріальних багатств
б)пізнання
Білет № 9
Основні ідеї німецької класичної філософії.
Німецька класична школа Німеччина кінця XVIII – початку XIX століття являв собою досить відсталу країну в порівнянні з передовими європейськими державами. Назріла необхідність подолання феодальної роздробленості і кріпосництва, демократизації суспільства. Однак, німецькі буржуа, налякані кривавим терором Великої французької революції, не прагнули до радикальних перетворень. Невдоволення городян, народні повстання в різних районах не привели до загальнонімецької революції й об'єднання країни.
Як наслідок, така політична ситуація наклала відбиток на ідеї класиків німецької філософії. Незважаючи на те, що И. Кант, И. Фіхте, Ф. Шеллінг і Г. Гегель продовжують розвивати ідеї лібералізму і правової держави, їхнього добутку не містять полум'яних закликів до перетворення суспільства, який можна зустріти в ідеологів французької революції. Зате німецька класична філософія відрізняється академічною стрункістю і строгістю побудов у питаннях обґрунтування правової державності, волі, рівності людей. Німецька класична філософія створила необхідну базу для подальшого розвитку ліберально-правових ідей у Європі.
Суттєві риси та принципи німецької класичної філософії
Філософії Нового часу притаманне панування метафізичного підходу до вивчення людини, явищ природи і суспільства. Однак, починаючи з XVIII ст., метефізичний метод мислення поступово гальмує розвиток наукових знань, оскільки він досліджував предмети та явища поза зв'язками з іншими предметами і явищами, поза їх розвитком.
Науці ж цього періоду притаманні перехід до систематизації та узагальнення нагромадженого фактичного матеріалу, встановлення зв'язків між предметами і явищами об'єктивного світу. Метафізика цього не могла дати, і тому виникла потреба у подоланні метафізичного методу мислення. Це завдання вирішила німецька класична методологія, онтологія та гносеологія, представниками якої є І. Кант, П. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. В.Ф. Гегель, Л. Фейєрбах.
У творчій діяльності І. Канта розглянемо два періоди: докритичний та критичний.
♦ Докритичний період - характерним є матеріалізм і діалектичний підхід до вирішення проблеми походження Сонячної системи. Написано працю "Всезагальна природна історія і теорія неба", що містить дві ідеї: саморозвитку матерії та зв'язку природознавства і метафізики.
♦ Критичний період - перехід від матеріалізму до ідеалізму та агностицизму, дослідження проблеми людини, її існування та розвитку на основі критичного аналізу пізнавальних здібностей людини.
Основні праці І. Канта (критичний період) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової системи поглядів. Єдність даної системи обумовлюється взаємозв'язками між постановкою та вирішенням таких питань:
1. Що я можу знати?- Проблема меж пізнавальних можливостей людини
2. Що я повинен робити?- З'ясування природи моралі
3. На що я можу сподіватись?- Сутність релігії
4. Що таке людина? Яке її призначення і місце в світі?
І. Кант здійснив "коперніканський переворот" у філософії. Він доходить висновку, що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет є не вихідним, а кінцевим продуктом пізнання. При цьому загальність і необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнаючого або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні (додослідні) форми чуттєвості та розсуду.
Г.В.Ф. Гегель подає таку структуру діалектики: два її основні принципи - розвитку і взаємозв'язку; три основні закони - закон єдності й боротьби протилежностей, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення; а також парні категорії діалектики: одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, ціле і часткове тощо. Він розглядав розвиток не як наслідок зовнішнього поштовху і не як розвиток за замкненим колом, не як кількісне збільшення чи зменшення. У нього рух - це саморух, це боротьба протилежностей, це зміна не тільки кількісна, а й якісна, і не за замкненим колом, а за спіраллю (висхідний розвиток).
Філософія Г.В.Ф. Гегеля має певні недоліки: насамперед - це пантологізм, панування логічних конструкцій над усім змістом реальності; підпорядкування одиничного, індивідуального всезагальному; практично, життєво, є далекою від дійсності.