2. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми).

До першого потрібно зарахувати діалектику стародавніх (Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом. Потім шляхи матеріалізму й діалектики в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоча іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль. Однак це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Відомо, що другою формою діалектики була ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля). Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом. Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку. Діалектика, що ґрунтується на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є справді повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики одночасно як законів буття і законів пізнання можливі лише за умови, коли зрозуміла й досліджена роль суспільно-історичної практики як основного і визначального ставлення людини до об'єктивної дійсності. Це вчення має свою структуру, її елементами є поняття, що охоплюють структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять необхідно з'ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно з'ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові частини, елементи.

3. а)природи, суспільства та самої себе

б)буття

Білет № 17

1. Закони діалектики.

У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод.

Проблема методу завжди була в центрі філо­софської та наукової думки. її прагнули виріши­ти майже всі філософські напрямки та школи. Особливої актуальності вона набуває, починаючи з Нового часу, коли спостерігається бурхливий розвиток суспільного виробництва на основі ви­користання досягнень науки та техніки. На сьо­годні методологічні проблеми цікавлять такі ос­новні течії філософії, як філософія науки, діалек­тичний матеріалізм, феноменологія, герменевти­ка, структуралізм, позитивізм та інші.

Метод — це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це сис­тема приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта у вирішенні конкретного завдання, до­сягненні певного результату в певній сфері діяль­ності. Зокрема, в сфері наукового пізнання — це така послідовність операцій, яка дає змогу знайти загальне, закон, необхідність в певній сфері, що вивчається.

Будь-який метод формується на основі певної теорії, яка виступає як необхідна передумова ме­тоду. Ефективність, успішність кожного методу залежить від того, наскільки теорія істинна, зміс товна, глибока, фундаментальна. Адже всі ці ха­рактеристики проявляються в способах, прийомах, принципах, нормах, які становлять метод науко­вого пізнання. У свою чергу, успішний розвиток, поглиблення теорії залежать від правильного регу лятива в процесі пізнання, яким є метод пізнання.

Діалектика — це вчення про найбільш загальні закони розвит­ку природи, суспільства та пізнання і сформова­ний на цьому вченні універсальний метод мис­лення та діяльності.

Історія філософії знає три основні форми діа­лектики:

1. Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон).

2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).

3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Матеріалістична діалектика є цілісною систе­мою принципів, законів, категорій.

Важливішим принципом є історизм, тобто роз­гляд предмета в його розвитку, саморухові, зміню­ваності. В об'єктивному світі відбуваються постій­ний розвиток, виникнення і знищення, взаємопе-реходи явищ. Щоб правильно відображати реаль­ну дійсність, поняття, категорії як форми мислен­ня мають також теж бути гнучкими, рухливими, взаємопов'язаними.

Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли досліджена сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків, відносин тощо. При цьому важливо виділити го­ловну, вирішальну сторону.

Діалектичному методу властиві й інші прин­ципи: об'єктивність, конкретність, детермінізм, суперечливість тощо.

Принципи діалектики формуються на основі відповідних законів та категорій.

Закон єдності і боротьби протилежностей. Цей

закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові — його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності — такі сторони, моменти, пред­мети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро — зло, низ — верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взає-мопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне).

Закон взаємного переходу кількісних і якіс­них змін. Цей закон характеризує механізм роз­витку, тобто як, яким чином відбувається розви­ток. Його сутність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін в певний момент неминуче призводить до корінних якісних пере­творень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Наприклад, перетворен­ня одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворення води в лід чи пару — від зміни температури.

Закон заперечення заперечення. Цей заков характеризує напрямок розвитку, його посту пальність, циклічність та спадкоємність. Розви­ток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але повторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль — як ланцюг циклів. Наприклад: зерно — рослина — нові зерна; тео­рія — практика — нова теорія.