Екзистенціальна психологія

Суть її полягає у визнанні унікальності особистого досвіду конкретної людини. Одним із своїх завдань вона вважає розв'язання проблеми відновлення аутентичності особистості — забезпечення відповідності її буття у світі внутрішній природі. Австрійський психіатр і психолог Віктор-Еміль Франкл (1905— 1989)вважав, що основним прагненням людини є усвідомлення смислу свого існування. Нереалізованість цього прагнення породжує фрустрацію або екзистенціальний (буттєвий) вакуум. На його думку, пізнання сенсу життя може бути доступним кожному. Попри те, що цього не можна навчитися, людина здатна його створити і відповідати за здійснення свого унікального сенсу життя. Шукаючи його, вона спрямовує свою совість — орган смислу. Цю здатність Франкл назвав самотрансценденцією особистості. Почуття знайденого сенсу життя дав індивіду душевні сили для подолання життєвих негараздів.

Акмеологічний підхід до вивчення особистості

Акмеологія об'єднала зусилля багатьох учених, котрі зосередились на вивченні особистісних, психофізіологічних характеристик фізично і психічно зрілої дорослої людини, на з'ясуванні об'єктивних і суб'єктивних чинників, що дають їй змогу найкраще реалізуватися. Одним із її засновників був російський психолог Борис Ананьєв (1907—1978). Спершу акмеологія досліджувала чинники, що забезпечують вищий рівень досягнень у будь-якій галузі діяльності зрілих дорослих людей. Однак подальші розвідки вчених засвідчили, що розвиток умінь і навичок, набуття соціально-морального досвіду, ціннісного ставлення до діяльності, мотиваційної готовності, які є невід'ємними показниками майстерності й професіоналізму, закладаються у людині ще в дитинстві. Зрілою людина не народжується, стан зрілості не з'являється у неї несподівано й відразу. Вияв його залежить від попередніх етапів розвитку індивіда. Наприклад, не сформована на початку професійна культура надалі важко компенсується, що негативно впливає на особистісний і професійний розвиток індивіда.

Традиційно акмеологія виконує такі завдання: обґрунтування феноменології акме; вивчення об'єктивних та суб'єктивних чинників, що визначають якісно-кількісні характеристики акме; розкриття закономірностей та механізмів, необхідних для досягнення людиною своїх висот. Йдеться про ступінь зрілості особистості і вершину цієї зрілості, яка засвідчує, наскільки людина реалізувала себе як громадянин, спеціаліст, професіонал, а також про умови й чинники, які цьому сприяли або не сприяли. Психологи найчастіше виокремлюють такі характеристики зрілої особистості: розвинуте почуття відповідальності, потреба в турботі про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства і до ефективного використання своїх знань і здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною, конструктивного вирішення різноманітних життєвих проблем на шляху до самореалізації. Для акмеології показовою характеристикою зрілості є визнання у групі соціально-психологічних властивостей та якостей індивіда. Високе соціально-групове визнання особистості не тільки компенсує, а й виправдовує її невдачі у сфері міжособистісних стосунків. Відсутність визнання породжує психологічний дискомфорт, незадоволеність людини своєю діяльністю тощо. Індивід, котрий не здобув визнання ні на груповому, ні на особистісному рівні, часто переживає психологічну кризу особистості. Здебільшого невизнаність є свідченням нереалізованості індивіда у професійній сфері.

Для суспільства надзвичайно важливо продовжити найактивніший творчий період життя людини. Досягненню цього сприяють: правильна організація часу (темп, ритм); висока етична і професійна культура, активність у виборі життєвого шляху; культура спілкування; вміння забезпечити відповідність своїх здібностей і типологічних особистісних властивостей з умовами (можливостями, обмеженнями) життя; урахування впливу етнопсихологічного середовища на розвиток і становлення особистості; уміння долати суперечності мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда; використання науково обґрунтованого алгоритму продуктивного розв'язання завдань розвитку зрілої людини; самовдосконалення особистості, усвідомлення нею своїх можливостей, ставлення до себе як до суб'єкта, творця свого життя.