8. Порівняйте підходи до співвідношення моралі й політики в історії політичної думки. Чи можливе поєднання політики та моральності? Визначте актуальність цього питання для сучасної України

Підходи до проблеми співвідношення моралі і політики в історії політичної думки:

1. Єдність політики і моралі (моралізаторський підхід).

М.Маблі називав політику суспільною мораллю, а мораль — приватною політикою. Гарна політика, за Маблі, не відрізняється від здорової моральності. Ж.Ж.Руссо закликав до з'єднання політики і моралі: хто захоче вивчати окремо політику і мораль, той нічого не зрозуміє ні в тій, ні в інший; усе, що є моральним злом, є злом і в політиці. Т.Джефферсон: мистецтво управління полягає у мистецтві бути чесним.

2. Політика і моральність несумісні.

Політика і мораль автономні. Н.Макіавеллі: мораль — сфера вічного, вона регулює індивідуальні відносини людей за допомогою добровільного дотримання ними визначених правил; у політиці ж панує доцільність, у ній виражаються інтереси різних соціальних груп. “У політиці немає моралі, а є тільки інтереси”.

3. Політика може бути моральною чи аморальною у залежності від обставин.

М. Вебер “замирював” мораль і політику шляхом поділу сфер їхньої дії: до ухвалення політичного рішення політик може слідувати своїм ідейним переконанням і моральним принципам, але при ухваленні рішення він повинен думати про його наслідки і результати з огляду на реальні обставини (“етика переконань” та “етика відповідальності”).

Проблема зв'язку моральності з політикою і волею людини: чи вільна людина, чи ні, чи має вона свободу морального вибору у своїх діях, у тому числі в діях політичних, чи може людина бути моральною, будучи невільною?

Для сучасної України актуальність даного питання не можна недооцінювати, так як…

9. Як Ви вважаєте, який вплив має політика на Ваше життя та професійну діяльність, якою Ви збираєтесь займатися?

Ще Аристотель писав: «Людина за своєю природою є істота політична, а

той, хто завдяки обставин, живе поза державою є істота недорозвинута»

Політика пронизує всі види життєдіяльності кожного індивіда, має значний вплив на соц. побутові умови життя людей, на їх настрій та духовність. Проблема участі особи у політиці є дискусійною із найдавніших часів.

Одні мислителі вважали політику елітарним видом діяльності, інші

притримувалися думки, що участь громадян у політиці визначена вже самою

суттю людської спільноти.

Поняття “політична людина” включає всі типи учасників політичного

процесу – від пересічного виборця до керівника держави. Серед “людей

політичних” можна виділити лідера, активіста, керівника професійного

політика, державного урядовця, представника “маси”, учасника натовпу та

ін.

У реальній дійсності можна виділити кількість її залучення у політику.

Перший – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який має майже включно статус об’єкта політики. Він не цікавиться політикою, не бере участі у політичному процесі, не має ніякого впливу на політичні

відносини.

Другий – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який

характеризується високим політичним інтересом і політичною активністю.

Він може брати участь у політичному житті самостійно та спонтанно чи

бути членом об’єднання громадян.

Третій – тип політичного статусу – політичний лідер. Він може бути

формальним і неформальним, місцевого або загальнонаціонального значення

та ін.

Четвертій – тип політичного статусу – професійний політик, для якого

політична діяльність є не тільки головним заняття, джерелом існування,

але й змістом життя.