23. Надайте типологію політичних режимів

За джерелом влади:

• Демократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

• Недемократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, або спосіб правління, оснований на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспільства, використанні насильства. Втім, авторитарні режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішними ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп, і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії та інших силових структур. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За критерієм меж влади:

• Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.

• Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злочинні явища фашизму, нацизму та сталінізму. [4]

24. У чому специфіка авторитарних режимів

Відносно сильною стороною авторитарного режиму є те, що він має можливості забезпечення суспільного порядку і політичної стабільності, рішучого проведення суспільних перетворень і придушення опору консервативних сил, концентрації великих зусиль і ресурсів для вирішення певних завдань. Найчастіше авторитарний режим встановлюється для зміцнення держави, її цілісності і єдності, для протистояння економічному розвалу і сепаратизму. У XX столітті авторитарний режим нерідко був ефективним знаряддям модернізації суспільства, поступового створення демократичних державних і правових інститутів.

У багатьох країнах незахідного світу до певної міри неминучим політичним контекстом модернізації є авторитарний режим. Незахідні суспільства виявляються об'єктивно неготові до поєднання завдань модернізації і демократичної політики. Спроби деяких держав швидко без наявності необхідних для неї суспільних передумов не принесли успіху і призвели до численних руйнівних наслідків. За своїм характером авторитаризм певною мірою близький до тоталітаризму.

Риси авторитарних країн:

• самовладдя або невелика кількість носіїв влади. Ними можуть бути як одна людина (монарх, тиран, диктатор), так і група осіб, що здійснює політичне керівництво.

• ігнорується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову

• роль представницьких органів державної влади обмежена владним суб'єктом, хоча вони й можуть існувати;

• суд виступає, по суті, допоміжним органом, поряд з яким можуть використовуватися і позасудові органи;

• зберігається часткова цензура, існує свого роду напівгласність;

• відсутність єдиної ідеології (на відміну від тоталітаризму тут не виправдують свої вчинки прагненням до високої мети);

• права і свободи людини і громадянина, головним чином, проголошуються, але реально не забезпечуються в усій повноті (насамперед - у політичній сфері);

• необмеженість влади, а також її непідконтрольність громадянам. При цьому державна влада може здійснюватися за допомогою законів, але їх вона приймає на власний розсуд, громадянин позбавлений гарантій безпеки у взаємовідноси¬нах із державою.

• реальна або потенційна опора на силу. Як правило, серед методів державного керівництва домінують команди, накази тощо. Однак авторитарний режим, навіть застосовуючи жорсткі насильницькі прийоми здійснення державної вла¬ди, не вдається до терору і масових репресій, які мають характер геноциду. Більше того, він може мати популярність серед широких верств населення. У той же час авто¬кратія має достатньо сил, щоб на власний розсуд за необхідності використовувати силу примусити громадян коритися. Вона не вимагає демонстрації відданості з боку населення, як при тоталітаризмі, для неї достатньо, що відсутнє відкрите політичне протистояння. Однак режим безжальний до проявів реальної політичної конкуренції за владу,до фактичної участі населення в прийнятті рішень щодо найважливіших питань життя суспільства, тому авторитаризм позбавляє основних громадянських прав. Тип правового регулювання «дозволено все, крім заняття політичною діяльністю»;

• «силові» структури суспільству практично не підконтрольні. Найчастіше вони використовуються винятково в політичних цілях;

• монополія всієї повноти влади і політики, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції. Певна політико-інституційна одноманітність, властива авторитарному режиму, не завжди є результатом законодавчих заборон і протидії з боку органів державної влади. Дуже часто це пояснюється неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у державах із монархічними формами правління.

• відмова від повного тотального контролю над суспільством, що є характерним для тоталітарного політико-правового режиму. Обмежене втручання або невтручання держави в не-політичні сфери і, насамперед, в економіку. Держава займається, головним чином, питаннями забезпечення суспільного порядку і державної безпеки, оборони і зовнішньої політики, хоча може впливати на стратегію економічного розвитку і проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізмів ринкового саморегулювання.

• обмеження сфери дії або відмова від принципу виборності державних органів і посадових осіб, підзвітності і підконтрольності їх населенню.