Лекція 6

ТЕМА: ОРАТОР I АУДИТОРIЯ ЯК ПСИХОЛОГIЧНА СИСТЕМА

План лекції

1. Психологiчна характеристика аудиторiї як вiдповiдник спiльноти

2. Мета і мотив

3. Зв'язок мотиву з аудиторією

4. Психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття

1. Психологiчна характеристика аудиторiї як вiдповiдник спiльноти

Багатьом добре знайома ситуацiя: промовець виходить на трибуну i встановлюється очiкувальна тиша. Декiлька слiв оратора - й уся аудиторiя або перетворюється в зацiкавленуе що ловить кожне слово, єдине цiле, або увага починає розвiюватись i тодi здається,що кожен слухач поринув у свої думки i тiльки iз ввiчливостi зберiгає мовчання (в гiршому випадку, займається своїми справами або починає перемовлятися iз сусiдами).

У чому ж справа? У чому полягає причина уваги чи неуваги аудиторiї? Якими методами i прийомами примушує слухати себе оратор? На цi або подібні запитання спробуємо вiдповiсти у запропонованiй лекцiї.

Розглядаючи особливостi роботи промовця в аудиторiї, необхiдно насамперед визначити, що власне становить поняття "аудиторiя". Дане поняття, як i поняття "аудирування", походить вiд латинського аисiiге -- слухати. Однак чи правомiрно взагалi говорити про аудиторiю як про вiдповiдну єднiсть, про окрему групу, що характеризується будь-якими загальними ознаками? Бо тiльки в тому випадку, коли аудиторiя являє собою вiдповiдну групу людей, яким характернi деякi спiльнi особливостi, маємо право говорити про цiлеспрямований, єдиний вплив на кожного, хто входить до її складу, i на всю в цiлому.

Поняття "група", "спiльнiсть" - предмет соцiальної психологiї; разом iз тим поняття "група" вживається i у кримiнальному правi, i в iнших правових дисциплiнах, однак цi визначення дещо вiдрiзняються від їх трактувань у психологiї, соцiологiї. Так, соцiолог i iсторик В.Ф. Поршнєв визначає спiльнiсть як найширше родове поняття. Воно означає об'єднання людей на основi як тимчасових, так i просторових ознак. В.Ф. Поршнєв розрiзнює чотири типи соцiально-психологiчних спiльностей, до першої з яких належить аудиторiя, тобто така спiльнiсть, "всi члени якої особисто знають один одного, або коли йдеться про натовп, про залу глядачiв, якi одночасно бачать i чують один одного.

Очевидно, що до даного визначення необхiдно додати низку iстотних ознак, тобто участь в одному iз видiв діяльності (слухання й розумiння). Воно передбачає дiю одних i тих же процесів на всiх слухачiв, а саме сприйняття, усвiдомлення й утримання в пам'ятi (запам'ятовування). Приймати участь у такому видi дiяльностi означає бути внутрiшнiм чинником, який об'уднує всiх слухачiв у єдину групу - аудиторiю.

Управлiння аудируванням може здiйснюватися тiльки через правильну органiзацiю процесiв сприйняття, усвiдомлення й запам'ятовування. Так, явною помилкою оратора буде викладення матерiалу, який охоплює 10-15 пунктiв плану, що значно перевищує припустиму межу "смислових блокiв", якi слухач здатний запам'ятати пiд час лекцiї.

Отже, врахування такої характеристики аудиторiї, як зайнятiсть людей в одному й тому ж видi мовленнувої дiяльностi та розгляд закономiрностей цiєї дiяльностi, безумовно, можуть сприяти роботi промовця.

Не менш iстотним для визначення поняття аудиторiї у й те, що всi люди, якi її складають, зазнають водночас впливу однiєї i тiїєїж iнформацiї. Iншими словами, вплив одного й того ж повiдомлення також є чинником, що об'уднує людей.

Знання цiєї особливостi аудиторiї дозволяє ораторовi дуже ефективно i рацiонально використовувати текст, його мовнi особливостi, термiнологiю.