- •1 Теми та погодинний розклад лекцій
- •2 Перелік тем лекцій лекція 1 вступ у риторику. Структура і завдання курсу. Історія становлення та розвитку риторики
- •1.2. Становлення та розвиток риторики
- •1.3. Риторика в період середньовіччя
- •1.4. Риторика та сучасність
- •1.5. Причини відродження риторики в XX столітті
- •Лекція 2 основні поняття і закони риторики
- •1. Мова і мовлення.
- •2. Модель комунікації.
- •3. Поняття про дискурс і текст.
- •4. Мовленнєва подія – мовленнєві ролі – мовленнєві цілі.
- •5. Функції публічних виступів.
- •6.2. Види публічних виступів.
- •Лекція 3 теоретична риторика. Класичний риторичний канон.
- •1. Закони сучасної загальної риторики.
- •2. Інвенція. Концепція і тема промови.
- •3. Моделювання аудиторії.
- •4. Диспозиція як розділ науки.
- •5. Структура публічного виступу
- •Лекція 4 тема: риторична аргументація
- •1. Визначення аргументації.
- •2. Співвідношення доказу і навіювання.
- •3. Логічні компоненти| доказу.
- •4. Типи логічних аргументів.
- •5. Психологічний бік переконуючого мовлення. Цінності і топос.|промови|
- •6. Ілюстративні аргументи.
- •Лекція 5 тема: стилістичні ресури переконуючого мовлення: тропи, фігури та риторичні прийоми
- •1. Риторичні тропи та фігури.
- •2. Тропеіка
- •2. Риторичні фігури.
- •Лекція 6
- •1. Психологiчна характеристика аудиторiї як вiдповiдник спiльноти
- •2. Мета і мотив
- •3. Зв'язок мотиву з аудиторією
- •4. Психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття
- •Лекція 7 тема: стратегiя I тактика оратора
- •1. Структура стратегії
- •2. Характеристика стратегії
- •3. Характеристика тактики оратора
- •Список літератури
- •Додаткова
Лекція 5 тема: стилістичні ресури переконуючого мовлення: тропи, фігури та риторичні прийоми
План лекції
1. Риторичні тропи та фігури.
2. Тропіка.
1. Риторичні тропи та фігури.
У сучасній риториці розділ елокуції складається з двох частин: вчення про стилі і вчення про фігури як про принципи і засоби фігурального вираження думки у мові. В цьому розумінні вчення про фігури включає тропіку як вчення про фігури слова і власне фігури як побудови, що виражають фігуральність думки. Таке розуміння фігур (тропи і фігури мови) представлене майже в усіх сучасних лінгвістичних і літературознавчих стилістиках та практичних риториках.
Дещо відмінним від традиційного є трактування фігуральності і дії основних тропів — метафори, метонімії, синекдохи, гіперболи та інших — в теорії фігур, яку розробила і висвітлила у праці «Загальна риторика» «Група мю» (від першої літери грецького слова metafora — переміщення, віддалення) бельгійських вчених Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ж.-М. Клінкенберг, Ф. Менге, Ф. Пір, А. Трітон.
Виходячи з традиційно усталеного визначення стилю як мовного відхилення від звичайного практичного вираження думки, вони вибудовують конструкцію ніби двох рівнів мови. Якщо є відхилення, то має бути норма, від якої щось відхиляється. Цю норму можна вважати точкою відліку для відхилення. Якщо відхилення породжують якусь експресію волі, інтелекту, емоцій і вона може викликати естетичне задоволення, створювати ефект, то виходить, що норма має бути нейтральним дискурсом, без прикрас, натяків, без багатозначності, з прямими тактиками, де, наприклад, лисиця є тільки лисицею, а не хитрістю літературного персонажа, тобто без підтекстів. Цей нейтральний дискурс «Група мю» називається нульовим ступенем мови, де все має бути однозначним. Проте в реальній мовній практиці завжди є той, хто говорить, отже, особистість мовця, що якоюсь мірою, хоч і найменшою, але авторизуватиме, маркуватиме свій дискурс, отже, нульовий ступінь — це умовність. До цього нульового ступеня ближчою буде практична побутова мова, яка є переважно номінативною, однозначно називною: це стіп; сідай за стіл; пиши вправу. Проте й практична мова не позбавлена фігуральних відхилень, про що свідчать такі вирази розмовного мовлення: у мене вікно [перерва]; іди на пару [заняття]; постав чайник [воду] на голову [щоб помити].
Використовуючи розмежування: «норма» і «відхилення», практична і художня мова (як функціональні різновиди) — можна вибудувати конструкт, що схематично виглядатиме так:
Практична мова має незначний ступінь відхилення від нульового ступеня і отже малий семантичний простір для фігуральності(кут ВАД). Тому вона простіша і всім зрозуміла незалежно від ступеня освіченості й естетичного виховання мовців (слухачів). Художня мова має значно більші і різноманітніші ступені відхилення залежно від індивідуально-авторського художнього світобачення, і відповідно більший семантичний простір (кут ВАС) для метаболічних (з гр. metabole — зміна, перетворення) процесів, тобто метаплазм, метатаксисів, метасемем, металогізмів, в результаті чого одержуємо фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури).
Саме тому, що в художній мові ступені відхилення високі і в дискурсах різних авторів можуть бути різними, сприймання художньої мови не є легким. Воно потребує певної освіченості й естетичного чуття, уважного вчитування, наступного повернення до тексту, тому що з першого прочитання не все можна збагнути. Отже, один і той самий образ може по-різному тлумачитися різними читачами, бо кожний по-своєму прочитує фігуральність вислову. Тому фігуральні образи на фоні нейтрального мовлення є незвичними, вони живучіші, наступні покоління мовців вчитуватимуть їх у культурні дискурси свого часу, якщо цим образам не судитиметься забуття.
Фігуральність практичної мови не тільки не високосяжна, а й не оригінальна. Це повтор образних штампів на зразок: Я тобі сто [тисячу] раз казав; Страх який гарний!; Це мені як ножем по серцю тощо. Фігуральність художньої мови є поетичною й оригінальною, свіжою. Наприклад: Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, ни зинно вторували пізні гречки. Дні тепер стояли у шелестах зо лота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів. Ця печаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль чи отих крил, що забирали з собою літо, чи того, що й ти не можеш, злетіти, як птиця. Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний. Таким і люби його і тоді, коли він б'є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відриває літо від землі та й садовить тебе за мудрість книжок (М. Стельмах).
Традиційні терміни «троп» (гр. tropos — зворот) і «фігура» (лат. figura — образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне. Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйнятих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхилення, і є властиво фігуральністю.
Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. diverqentia — розходження) ознаками:
• тропи — це операція фігуральності (відхилення) одного чи двох слів (щоправда, на фоні контексту); тропи — малі;
• тропи — це зміна (перетворення) основного значення одного слова чи словосполучення;
• тропи — це зміна значення слова за законами логіки, шляхом аналогії;
• тропи — це варіації значень;
• фігури — це операція фігуності (відхилення) одного чи ральності цілих груп слів;
• фігури — це зміна або спеціальна побудова цілих структур;
• фігури — це перетворення в межах законів синтаксису і самих законів синтаксису;
• фігури — це варіації структур.