2. Риторичні фігури.

Риторичними засобами організації тексту в синтаксичному плані є стилістичні фігури. Це особливі синтаксичні конструкції, що відзначаються оригінальністю форми. Використовуються як засіб логічного иділення і впорядкування тексту. Така функція властива їм у всіх стилях мовлення, насамперед у.науковому та офіційно-діловому. У художніх текстах, у розмовній мові, в деяких жанрах публіцистики ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.

Період (гр. регіосіоз — обертання, круговерть) — риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду {апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад:

Фантазіє! Ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Збудила мертвих з вічного їх сна,

Мету вказала буйній хвилі в морі, — //

До тебе обертаюсь я сумна:

Скажи мені, фантазіє дивна,

Як помогти в безмежнім людськім горі.

(Леся Українка)

Повтор — це нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці:

На кичери, гори, лісн,

Мілкого срібла басейни —

Навпрошки, навскоки, навкоси,

Навпрямки, навперейми! (Б.-І. Антоинч)

З-поміж повторів виділяється посилюваний повтор. Суть цієї фігури в тому, що повторюється та сама лексема, але в супроводі інших слів, котрі посилюють її виразові якості:

Дерева мене чекають,

І падав листя на стежку,

І падають зорі в долоні,

І падає сон у траву. (І. Драч)

Анафора (гр. апарЬога «піднесення») будується на повторюваних початках суміжних уривків мовлення: «Небо, гей на морі піна. А з тої піни срібна роса паде на ліси, на гори. А з того неба Купало любість по землі сіє...

А де тота любість упаде, там білий вогонь з землі виростає. А за тим білим вогнем темна хмарка тінь розстелює. Бо любість одно крило біле, а друге темне має» (М. Черемшина).

Епіфора (гр. ерірЬога «повторення») щодо синтаксичної будови протилежна анафорі, утворюється повторенням мовних елементів наприкінці суміжних синтайсичних одиниць:

Шкода й розмови: святої любови

Силою в серце не можна вложить.

Поки шовкові чорнітимуть брови,—

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить..

Серденько б'ється, і ниє, і рветься,

В грудях гарячих пала і дрижить...

Поки аж молодість красна минеться,

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!..

(К. Білиловський)

Ампліфікація (лат. атрШісаііо «збільшення») — стилістична фігура, в основі якої нагромадження синонімічних або однотипних мовних одиниць, які сприяють висвітленню зображуваного явища чи поняття в усіх аспектах:

Красо моя! Вкраїиочко моя!..

Тебе люблю я всесвітом і людством,

І соняхом у золотому сні,

І сивиною вченого-мислителя,

І на стерні горошком польовим.

(М. Вінграновський)

Градація (лат. £гасіаііо «підвищення») ґрунтується на розташуванні слів або висловів у міру наростання чи Спаду їхніх семантичних та емоційно-експресивних якостей. З огляду на це розрізняють градацію висхідну та спадну. Приклади висхідної градації:

Доми, давно порівняні до скринь,

Ліддські слова з їх розмахом несмілим...

Дай, серце, волю нетерплячим крилам,

Затріпочи, розвійся і полинь! (М. Рильський)

«Хто там сказав — «ні дня без рядка»? У сучасної літбратії правила жорстокіші: ні дня без оповідання, ні тижня без повісті, ні місяця без роману» (Григір Тютюнник).

Спадна градація поширена менше:

Ізнов нічиа дорога серед довгих

Червонуватих тіней, мов між трав...

І лиш попереду червоний вогник,

Мов поклик, блимав, танув і мовчав... (С. Тельнюк)

Риторичне питання.— це стилістична фігура в формі запитання, яке не потребує відповіді. Відзначається великим зарядом експресії, тому широко вживається в усіх стилях мовлення:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе? (М. Рильський)

Лейтмотив (нім. Ьеіітоііу «основна тема») — головна думка, що проходить через увесь твір або через якусь його частину. Виражається текстовою одиницею від слова до кількох речень: «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа. Завжди і всюди чую її любимий приспів: — А ти самотній!.. І ніщо не заглушить —я се знаю — ніщо не заглушить тихого співу: крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи — я все вчуваю: її Самотність/,. Самотність!.. ...І тоді навіть чорним клубком котиться в грудях моїх болісний і гордий покрик: — А я... самотній!..» (М. Коцюбинський).

Контрольні запитання

1. Яке значення для промови мають тропи і фігури?

2. Розкажіть про теорію тропів групи «мю».

3. Що таке образність?

4. Наведіть приклади тропів та прокоментуйте їх.

5. Що таке риторичні фігури? Прокоментуйте відповідь прикладами.