10. Види морфем української мови за значенням

В українській мові за значенням виділяють кореневі та афіксальні морфеми. Кореневі морфеми мають лексичне значення, афіксальні – дериваційне, релятивне. Дериваційне значення: відтворююче, мають суфікси та префікси, вказують на додатк. ознаки та надають нових значень. Релятивне значення: доконаний/недоконаний вид, ступінь порівняння прикметників, 4 відміна ім. Флексія має релятивне значення.

11. Види морфем української мови за походженням

За походженням усі кореневі морфеми є або вторинними, або первинними. Вторинні корені є наслідком процесів, переважно спрощення, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови. Первинними є етимологічний, генетичний корінь. Первинні корені можна встановити лише в результаті етимологічного аналізу слова. Переважна більшість коренів є питомими. До питомих відносіть індоєвропейські,праслов’янські,східнослов’янські та власне українські корені. Крім споконвічних, є корені, запозичені з інших мов.

За походженням виділяють такі типи афіксів: споконвічно українські та запозичені. До споконвічно українських належать успадковані з праслов’янської мови, спільнослов’янські та власне українські (су-, пра-, пре-, -ок-, -ох-, -еньк-, -оньк-). Іншомовні – а-, анти-, ін-, екс-, де-, супер-.

12.Полісемія, омонімія, синонімія,антонімія морфем

Полісемія морфем виявляється в тому, що одна морфема може мати кілька значень, які обов’язково пов’язані між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, форма вираження морфеми при цьому залишається незмінною. При полісемії всі значення морфеми в той чи інший спосіб пов’язані між собою й утворюють досить складну єдність, яку можна назвати семантичною структурою морфеми.

пра- «ознака часової віддаленості родинного зв’язку» 1. віддаленість у минуле: прадід, прародич; 2. віддаленість у майбутнє: правнук, правнучка.

-ач- «особа – носій процесуальної ознаки» 1.особа за професією: ткач, викладач; 2. особа за родом діяльності на певний момент: глядач,читач, відвідувач.

-б- «абстрактна процесуальна ознака» 1. опредмечена дія: боротьба, стрільба; 2. опредмечений стан: журба, ганьба.

-ище- 1. «згрубільсть» ручище, бородище, бабище; 2. «збільшення» морозище, селище.

Омонімічними можуть бути морфеми, тотожні у звуковому, фонемному складі,які мають непов’язані між собою значення. (уч-ень, вод-ень). Омонімія властива абсолютно всім морфемам. (купити, купати; стеблина, морквина, Миколин, Наташин; тракторист, велосипедист,барвистий, водянистий; цукерниця, в’язальниця; бери, воли).

Явище синонімії. Різнозвукові чи різнофонемні морфеми, що мають схожі значення, які відрізняються якимись відтінками. (змість, злоба; бунтар, бунтівник) Синонімія характерна для афіксів, які використовуються для творення катайконімів (назви мешканців за територією проживання): житомирянин, житомирець.

Антонімія передбачає вживання протилежних морфем з протилежними значеннями: занести-винести, прилетіти-відлетіти.

13. Морфемна структура слова. Основа слова та її характеристика

Морфемна структура слова – це системно упорядкована єдність його значеннєвих елементів – морфем//морфів, які формують лексико-граматичну цілісність лексеми.

Корінь – морфема, яка виявляє себе як спільна частина однокореневих слів, є носієм лексичного значення, є обов’язковою,здатна приєднувати до себе інші морфеми.

Афіксальні морфеми – службові

Афікс – це морфема, що розташована справа чи зліва від кореня і служить для утворення нових значень.

Афікси можуть бути факультативними морфемами. 500 афіксів та 17 тис. коренів в укр. мові. Слів без кореня не існує. Афікси до кореня приєднуються шляхом нанизування.

Префікс – морфема, що прикріплена спереду кореня і служить для утворення нового лексичного чи граматичного значення. У слові може бути декілька префіксів. Вперше термін «префікс» увів Залознийу1906 р. До цього використ. «приставка» і «залог».

Суфікс – морфема, що стоїть після кореня і слугує для утворення нових слів. Суфікс змінює частиномовну належність слова. Частину мови визначає останній суфікс, що стоїть біля закінчення. Суфікс називали «наростком».

Флексія – це закінчення, змінна частина слова, що служить для вираження його граматичного значення. Флексія є показником відношення одного слова до іншого. Ф. властиві тим частинам мови, що мають словозміни. Ф. не мають незмінні частини мови. Ф. бувають нульові, матеріально не виражені. Ознаки Ф.: розташ. в кінці слова,є регулярною морфемою, кожна конкретна ф. може долучатися до тієї основи будь-якого слова, що належить до певного типу, ф. координується суфіксоми, синтаксична морфема.

Постфікс – той, що стоїть після закінчення.В укр. мовознавстві постфіксом вважають сл, сь,будь, небудь, бо, но,то,сь. Постфіксальні морфеми дуже близькі до суфіксальних.

Інтерфікс – асемантичний морф,це словотвірний елемент, що використ. в словотворі, бо разом з іншими засобами словотвору творить нові слова. Вперше інтерфіксацію описав Трубецький. З’являється для зручної сполучуваності морфем. (шосе – шосе-й-ний, америк-ан-ський).

Конфікс – це словотвірні афікси, які обрамлюють твірну основу і виступають як нероздільні словотворчі елементи. (на- і –ник- використ.одночасно) Конфікс – біморфема, біфікс, циркунфікс, префіксально-суфіксальна морфема. (борода – під-борід-д-а)

Афіксоїди – це ті афікси, що займають проміжне положення між коренем та афіксом. (мір – землемір, водомір; їд – афіксоїд, мурахоїд)

Основа слова - це частина слова (як правило незмінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії.

Одиниця проміжного – між морфемою і словом – рівня. Входить в слово, складається з морфем. Немінімальна, проміжна. Синтаксично несамостійна частина слова, яка може формально збігатися зі словом чи коренем. Не виражає поняття, але виражає категоріальну семантику і віднесеність до певної частини мови. Місце в слові фіксоване. Не має морфологічного оформлення, не має смислової завершеності, але виражає категоріальну семантику і лексико-граматичну співвіднесеність з певною частиною мови. Матеріальне вираження – певним чином організована єдність морфем, розташованих у лінійний ряд.