4. Поняття морфеми, морф, аломорф, варіант морфеми.

Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється у слові і реалізується у морфах. Рівень мови.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

1. мають те саме значення

2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,

3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Варіанти однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи.

На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. (сь, ся; а, ая; ти, ть; м, мо)

http://www.philolog.univ.kiev.ua/Lingur/art_79.htm

5. Види морфем української мови за значенням

В українській мові за значенням виділяють кореневі та афіксальні морфеми. Кореневі морфеми мають лексичне значення, афіксальні – дериваційне, релятивне. Дериваційне значення: відтворююче, мають суфікси та префікси, вказують на додатк. ознаки та надають нових значень. Релятивне значення: доконаний/недоконаний вид, ступінь порівняння прикметників, 4 відміна ім. Флексія має релятивне значення.

6. Види морфем української мови за позицією у структурі слова

-префікс

-корінь

-суфікс

-закінчення

-постфікс

-конфікс

препозиція корінь постпозиція

Корінь – морфема, яка виявляє себе як спільна частина однокореневих слів, є носієм лексичного значення, є обов’язковою,здатна приєднувати до себе інші морфеми.

Афіксальні морфеми – службові

Афікс – це морфема, що розташована справа чи зліва від кореня і служить для утворення нових значень.

Афікси можуть бути факультативними морфемами. 500 афіксів та 17 тис. коренів в укр. мові. Слів без кореня не існує. Афікси до кореня приєднуються шляхом нанизування.

Префікс – морфема, що прикріплена спереду кореня і служить для утворення нового лексичного чи граматичного значення. У слові може бути декілька префіксів. Вперше термін «префікс» увів Залознийу1906 р. До цього використ. «приставка» і «залог».

Суфікс – морфема, що стоїть після кореня і слугує для утворення нових слів. Суфікс змінює частиномовну належність слова. Частину мови визначає останній суфікс, що стоїть біля закінчення. Суфікс називали «наростком».

Флексія – це закінчення, змінна частина слова, що служить для вираження його граматичного значення. Флексія є показником відношення одного слова до іншого. Ф. властиві тим частинам мови, що мають словозміни. Ф. не мають незмінні частини мови. Ф. бувають нульові, матеріально не виражені. Ознаки Ф.: розташ. в кінці слова,є регулярною морфемою, кожна конкретна ф. може долучатися до тієї основи будь-якого слова, що належить до певного типу, ф. координується суфіксоми, синтаксична морфема.

Постфікс – той, що стоїть після закінчення.В укр. мовознавстві постфіксом вважають сл, сь,будь, небудь, бо, но,то,сь. Постфіксальні морфеми дуже близькі до суфіксальних.

Інтерфікс – асемантичний морф,це словотвірний елемент, що використ. в словотворі, бо разом з іншими засобами словотвору творить нові слова. Вперше інтерфіксацію описав Трубецький. З’являється для зручної сполучуваності морфем. (шосе – шосе-й-ний, америк-ан-ський).

Конфікс – це словотвірні афікси, які обрамлюють твірну основу і виступають як нероздільні словотворчі елементи. (на- і –ник- використ.одночасно) Конфікс – біморфема, біфікс, циркунфікс, префіксально-суфіксальна морфема. (борода – під-борід-д-а)

Афіксоїди – це ті афікси, що займають проміжне положення між коренем та афіксом. (мір – землемір, водомір; їд – афіксоїд, мурахоїд)