Фонетичні особливості говірки:

1. доросально-палатальна вимова приголосних звуків: [ўз’ати], [ц’ікаво], [ц’ікавиўс’а], [ўжениўс’а], [д′ізнаўс’а], [вес’іл′:а], [обіц’аў], [п’іс’н′і], [в’інц’а], [сус’іди], [с’в’іт], [прац’ували];

2. зближення у вимові ненаголошених [е] та [и]: [знайе^ити^е], [б’іл′ше^и], [розум’ійе^ити^е], [безвих’ідне^и], [се^ила];

3. поширений протетичний приголосний в: [вочи], [вобмерзло], [водеж’і], [вучн′і];

4. наявність задньо-рядного [ы] в дієслівній формі було, бути, був – [было], [быти], [быў];

5. ненаголошений [о] зазнає помірного укання: [мо^уло^удого], [чо^уло^ув’іка], [во^уни], [со^уб’і], [во^ушеǐ];

6. оглушення дзвінких у кінці слова і перед глухими: [шл′уб^п], [раб^пство], [народ^т], [замуж^ш];

7. диспалаталізацією м’яких приголосних: [р′] переважно у сполуках р′у, р′е: [говору].

8. неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j:

а) втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного [с’в’атиǐ], [с’в’ата], [с’в’ашченики];

б) поява на місці j епентетичного – л′, рідше – н′: [здороўл′а], [запомн′аталас’а], [памн′атайут′].

Морфологічні особливості говірки:

1. іменники у Місцевому відмінку однини мають закінчення -им: [на кухним];

2. іменники чоловічого роду у Давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний мають закінчення -ови: [псови], [хлопцеви];

3. іменники і займенники в Орудному відмінку однини жіночого роду мають закінчення -ом, -ем: [роботом], [свом смертем];

4. іменники жіночого роду в Родовому відмінку однини мають закінчення -и [до спов’іди];

5. займенники і числівники у Місцевому відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -ім: [на йак’ім], [на ч’ім], [ў соро^ук перш’ім], [ў соро^ук третім];

6. нестягнені членні форми займенників: [тайа], [тойе], [тійі], [нашиǐ];

7. займенники він, вона, воно у непрямих відмінках мають форми: [него], [н′оǐ], [йему], [го], [йі];

8. енклітики ми/мі ‘мені’, ти/ті, си/сі, (множина) н′а, т′а: [йа т′а прошу], [не добе^ире си], [дали ми], [го^урод^т си вобробл′у], [ми с′а дивуйут];

9. ствердіння [ц′] у суфіксі -ець тільки у формі називного відмінка однини: [молодец], [хлопец];

10. прикметники у Називному відмінку множини мають закінчення -и: [р′ізни], [старши], [прости], [духовни], [голодни], [боси], [винувати];

11. широке використання при творенні прислівників суфіксів -ка, -ака, -кі: [те^иперка];

12. специфічна формальна структура числівників: [йеидна], [йіедна] [йіеден], [йеідноу], [дес’іт′], [пйатнаǐц’і], [дваǐц’і], [триенаǐц′і], [чотирнаǐц’ітоуго];

13. наявність твердого [т] у закінченнях дієслівних форм третьої особи множини і третьої особи однини, а також у другій особі множини наказового способу: [говор′ат], [ход′ат], [переказуйут], [кажут], [майут], [чуйут], [ідут], [пал′ат], [заби^ерайут], [робл′ат], [виган′айут], [дивуйут], [дайут], [пере^иходит], [сид′іт], [ǐдіт];

14. сліди архаїчних складених форм в дієсловах минулого часу: [нале´м], [але´м], [приǐшла´м], [ǐшла´м], [привела´м], [мали´сму];

15. усічення основи дієслова треба: [тре было], [тре було].