144 Розділ 1 загальна етнопсихологія1

Культурно-історичний розвиток пронесу нілетворення не обмежував­ся обрядовою практикою. У подальшому, з розвитком культури, дедалі і більшу роль починають відігравати мовні форми. Формулювання і пе­реказ раніше розгорнутих в обряді предметних дій поступово витісня­ють ритуально-обрядову поведінку, заміщуючи її різноманітними вер­бальними фольклорними корелятами (передусім замовляннями). (До речі, цю ідею ще на початку XX сторіччя висунув М.Познанський).

За аналогією з онтогенезом, чим «зрілішим», «цивілізованішим» буде етнос, тим рідше серед форм його життєдіяльності траплятимуться роз­горнуті перехідні форми (насамперед обряди). З іншого боку, в разі будь-яких «збоїв» у житті суспільства, будь-яких кризових ситуацій у най­різноманітніших сферах буде «запускатися» зворотний процес — екстеріоризація, а отже, будуть відновлюватися і перероблятися більш прості, здавалося б уже відмерлі, розгорнуті форми діяльності.

Додаткові свідчення на користь припущень відносно того, щоб роз­глядати обряди як певний етап культурпсихогенезу, опосередковуючої ланки в ланцюгу: предметна практична діяльність — обряди — вербальні форми (замовляння) — психічні дії — ми знаходимо у працях видатних вітчизняних народознавців, зокрема у Д.ЩербакІвського.

Так, за свідченням останнього, практика розвитку народних профі­лактично-захисних дій, що виконуються для убезпечення себе, оселі, ро­дини тощо від хвороби та нещасть, у головних своїх елементах збігаєть­ся з етапами згортання розумових дій, виокремлених у концепції П.Гальпєріна. Розглянемо це докладніше.

Дійсно, згадаймо про те, що, на відміну від сучасних поглядів на етно­логію та патогенез, в уявленнях членів традиційних суспільств причини хвороб завжди персоніфіковані: якщо вони постають для них не у виг­ляді людини (як, скажімо, образ холери в Україні), то обов'язково у виг­ляді тварин чи якихось інших видимих чи невидимих істот. Навіть коли йшлося про якісь природні причини захворювань, наприклад застуду, то в народній уяві це виглядало як безпосереднє потрапляння холоду, знову таки як якоїсь істоти, в тіло людини,

Якщо спробувати прийняти точку зору, що переважна більшість збуд­ників хвороб ввижається якимись істотами, то цілком зрозумілою і логіч­ною виглядатиме система профілактичних і лікувальних заходів, відома нам з етнографічної літератури, Дійсно, якщо це якісь істоти спричиню­ють ті чи інші хвороби, то очевидно, що й поводитися з ними треба відпо­відно. Це означає, шо найпершими заходами профілактики мають бути будь-які засоби, шо перешкоджатимуть наближенню цих-істот до житла людей, тим більше — надходженню їх до організму. І так само як наші пращури захищалися від ворогів чи диких звірів — будували паркани та інші різноманітні перешкоди на підступах до осель, — аналогічно вони

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 145

захищали себе від збудників хвороб. Інша річ, що з часом ці найпростіші захисно-профілактичні дії трансформовувалися, набуваючи символічних обрядових, а пізніше — вербальних форм.

Звернімося до праці видатного українського етнографа Д.ЩербакІв­ського «Сторінка з української демонології». У ній вчений звертається до практики народних профілактично-захисних і лікувальних заходів, пов'язаних, зокрема, з холерою. Реконструкція історії появи прийомів, описаних Щербаківським та іншими дослідниками, прийомів, які народ використовував з метою захисту себе й родини від цього страшного лиха, може бути описана в такому вигляді: антропоморфні уявлення про холе­ру, зафіксовані в народних переказах, спочатку викликали зведення ре­альних захисних споруд, парканів і перешкод, які, за народними віру­ваннями, мали захистити від розносчиків і носіїв хвороби. З часом ці дії, не втрачаючи зовнішньої предметно-дійової форми, набували типових обрядових рис, а реальні захисні споруди ставали дедалі символічніши-ми (обряд побудови паркану з риб'ячих кісток навколо своєї оселі (гуцу­ли); обряд обперізування церкви, де зібралися люди, рушниками і т.ін.).

З плином часу численні обряди такого типу також трансформовува­лися і в кінцевому вигляді набували форм, у яких захисні дії символізу­валися побудовою захисного або, як його почали називати, «магічно­го», кола (обряд обходу навколо своєї хати, малювання паличкою кола навколо себе тощо).

З часом дей процес дедалі більше втрачає зовнішні предметно-дійові форми і зрештою закінчується, згідно з Д.Щербаківським, проведенням магічного захисного кола тільки подумки. Але на перехідному етапі вва­жалося, що коло, накреслене тільки подумки, реально допомагатиме лише в тому разі, якщо процес його творення буде супроводжуватися виголо­шуванням певних формул-замовлянь, наприклад:

«Коло нашого двору камінна гора, осиковий кіл, вогненна вода; що лихе іде нагору, сіуб'с, на кіл сі проб'є, у річці згорить. Обійде та казочка докола нашого дворочка п сяде соді на воротях у червоних чоботях з огненним мечем, що добре — пускає, що лихе — стинас».

Як бачимо, в подібних замовляннях згадуються, фактично «творять­ся» в уяві реальні або символічні перешкоди для хвороб і формулюється мста захистити себе й близьких від усього «лихого». Пізніше щось на зразок цього відтворюється і у формулах навіювання чи самонавіюван­ня, але в останньому випадку — лише подумки, завдяки власній уяві, тобто, врешті-решт, вже немає потреби виголошувати замовляння —- це зовнішня вербалізована форма — й тоді на виході маємо суто внутріш­ню дію.

19 Р. ІН О ПСИХОЛОГ! Я

146

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 1 47

Це замовляння досить типове. У ньому, як і в інших замовляннях, у вербальній формі образно висловлено якесь бажання: щоб зуб не болів; шоб дитина спокійно спала; щоб кровотеча зупинилася тощо. Певні ха­рактеристики цієї мети задано, як правило, за допомогою порівнянь і метафор (наприклад: «Як ці береги не стрічаються, так щоб народжений молитовний Іван не стрічався з хмільним шпом»).

Сучасні етнографи вважають, що в стародавні часи замовляння —.| найархаічнішии вид фольклору — були дуже поширеними, більше того, застосовувалися ледь не перед кожним видом діяльності. Розвиток циві­лізації наклав свій відбиток на застосування заговірних формул, і сьо­годні вони поступово відходять у минуле, функціонуючи тільки в тих сферах, де ше відсутні чіткі алгоритми досягнення мети. Оскільки меди­цина в деяких своїх галузях саме І є такою сферою, обрядові й заговірні способи лікування там іще існують.

Отже, розглянуті приклали свідчать про те. що припущення щодо можливості застосування для аналізу історико-культурного розвитку психічних процесів схем і понять, розроблених у межах теорії ПФРД, має підстави. В рамках цього підходу культура починає сприйматися пе як хаотична суміш і нагромадження різних видів діяльності та розмаїття її знарядь, а як упорядкована система, в якій всі види традиційної діяль­ності є етапами творення цілісної етноспецифічної ієрархії розумових процесів, своєрідними «сходинками» в «драбині інтеріоризації — пере­ході» віл зовнішніх практичних до внутрішніх психічних форм діяльності.

Список літератури

1 БердяевН. Судьба России. — М., 1990. — 346 с.

2. Вьіготский Л.С. Иііструментальньїй метод в ясихологии // Собр. соч.: В 6-ти т. Т. 1. —М., 1982, С. 103-109.

3. ВьіготсюїйЛ'С Лурия А.Р. Зтюдьі по нстории поведений: Обезьяна. При- митив. Ребенок. — М.: Педагогика-Пресе, 1993.

4. Гальперші П.Я. Введение в психологию. — М_, 1976.

5. Гримич Лі. Два виміри національного характеру // Наука і суспільство. — 1991. —№8. —С. 27-31.

6. Даішлепский Н.Я Роєсия и Европа. — М., 1991. — 574 с.

7. Коул М, Скрибпер С Культура и мьішление. — М.: Прогресе. 1977. — 261 с.

8. Кульчицькип О. Риси характерології українського народу /.' ЕУ. Т. 1. — Мюнхеп-Нью-Йорк, 1949, С. 708-718.

9.

10. 11.

Лсеи-Строс К. Структурная антропология. — М.. 1985. Леонтьее А.Н. Проблеми развития психики. — М.. 1981. — 584 с. Павленко В.И. Культурно-историческое радвитие психических пропессов и теория поетапного формирования умствеиньтх дсііствий // Вогтросьі психо-логии. — 1995. — Хе 1. — С. 53-60.

12

Павленко В.Н., Таглип С.А. Фактори '*тнопсикогексза. — Харьков: Изд-во ХГУ, 1993.

13. Поршіїеь Б.Ф. О начале человеческой истории (проблеми палеоггсихоло-пш). —М.: Мисль, 1974.

14. 15.

Ромапов ВИ. Исторііческое развитке культури. — М., 1991. Щепанская Т.Б. Неаемледсдсц в земледельческой деревне. Обрядовос поне-денис Я 3 тко культури не традиции русекого кшьского населення XIX — начала XX всков. Вьщ. 1— М., 1990, С. 5-52.

16

ІЦерваківськипД.М. Сторінка з української демонології // Українці. — К.: Либідь, 1991, С- 540-554.

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність екологічного підходу до етко психогенезу? Наведіть відповідні приклади впровадження цього підходу (М.Бердяєв, О.Кульчиць- кий га ін.).

2. Назвіть і охарактеризуйте різновиди біологічного підходу до етнопси- хогенезу. Наведіть відповідні приклади минулих і сучасних праць.

3. Який зміст вкладається в поняття історичного підходу до етно психогенезу? Розкрийте його, залучаючи роботи М.Костомарова та М.Данилсвського.

4. Який зміст вкладається в поняття соціально-економічного підходу? Оха­ рактеризуйте його варіанти і наведіть відповідні приклади.

5. Що ви знаєте про культурні фактори етнопсихогенезу та варіанти їхнього трактування?

6. У межах якої методологічної схеми працювала більшість етпопсихологів минулого? Які й основні недоліки? У чому полягає сутність її трансформації?

7. Опишіть основні етапи еволюції діяльності та основні зміни в її структурі. Яка із структурних перебудов специфічна для людини?

8. У чому сенс переосмислення поняття «знаряддя праці»?

9. Опишіть етапи аналізу будь-якої діяльності. Наведіть відповідні приклади.

10. Як співвідносяться чинники етнопсихогенезу з елементами структури діяль­ ності?

11. Який взаємозв'язок існує між структурою практичної діяльності та струк­ турою психічної діяльності?

12. Що таке життєдіяльність етносу і які підходи можливі для її дослідження?

13. Які три рівні етнопсихологічного дослідження вам відомі? Що таке «профіль сукупної діяльності»?

14^і

148

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ^

14. Які основні підходи до розуміння походження духовної культури та п еле­ ментів у різних народів вам відомі?

15. В чому сутність теорії поетапного формування розумових лій П Тапьпері-, на? Поняття інтеріоризації.

16

Як трактується розвиток дії лічби в культургенезі з погляду застосування до культургенезу теорії П.Гальпєріна? ',

17

Як трактується культурно-історичний розвиток цілетворення з погляду діяльнісного підходу і теорії П.Гальперіна?

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СТРАТЕГІЙ

У вітчизняній та зарубіжній літературі описано численні спроби кла­сифікації основних напрямків етнопсихологічних досліджень і методич­них підходів, за допомогою яких вони здійснюються, але загальновжи­ваної класифікації сьогодні немає. Водночас за розмаїттям конкретних етнопсихологічних методик вбачаються три основні стратегії, які відрізняються і предметом, і методичними прийомами, на яких вони грун­туються.

Завданням першого напрямку є вивчення спільних І відмінних рис психічної діяльності різних народів. Об'єктом аналізу тут можуть бути як індивідуально-психологічні, так і соціально-психологічні феномени, їх досліджують безпосередньо за допомогою порівняльного аналізу в межах так званого порівняльно-культурного підходу.

Потенційно порівняльно-культурнш підхід може існувати в двох ва­ріантах: кроскультурному — порівняння особливостей психічної діяль­ності двох народів, шо живуть в один і той самий час, та історичному — порівняння психологічних характеристик одного й того самого етноса в різні епохи його існування. Проте традиційно вважається, що етнічна психологія займається лише кроскультурними дослідженнями, інший варіант — прерогатива історичної психології.

Отже, класичний варіант порівняльно-культурного підходу в етноп­сихології — міжкультурні дослідження. їхньою характерною ознакою є проведення аналізу переважно в межах психічних реалій, відсутність виходу в більш широкий контекст перемінних. Порівнюватися можуть або різноманітні індивідуально-психологічні характеристики (мотива­ція, пізнавальні процеси, характер, здібності тошо), або соціально-психологічні феномени (вербальна і невербальна комунікація, рольові структури і т. ін.). Спільною для цих робіт є вихідна схема побудови дос­лідження: залежно від мети добирається необхідна методика з існуючо-

150

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

МЕ.ТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ Б ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

151

го психологічного чи етнографічного арсеналу і за результатами її про­ведення порівнюються досліджувані етнічні групи.

Специфіка етнопсихологічного дослідження порівняно з традиційним загальнопсихологічним або соціально-психологічним полягає в тому, що будь-які психологічні феномени вивчаються одночасно на кількох гру­пах респондентів, що належать до різних культур. Результати всіх груп порівнюються та аналізуються. Раніше, залежно від орієнтації дослідни­ка, увага зосереджувалася або на пошукові відмінностей в результатах, або на підкреслюванні спільності якихось суттєвих моментів. На Заході для цих двох орієнтацій у 1954 році було навіть введено два спеціальних терміни — етіс і еііс, які стали загальновживаними в спеціальній етноп­сихологічній літературі. Ці поняття походять від двох лінгвістичних термінів — фонема та фонетика. Зміст поняття «фонема» в сучасному мовознавстві — це одиниця мови, за допомогою якої розрізняються та ототожнюються морфеми, тобто сукупність диференціюючих ознак; фонетичний підхід наголошує на певних універсальних аспектах мови. Відповідно в етнопсихології етіс — не орієнтація па культурно-спе­цифічні моменти в дослідженні, а еііс — на універсальні, загальнолюдські психічні явища та цінності.

В історії етнопсихологічних досліджень спочатку домінувала орієн­тація па пошук розбіжностей (прані Ріверса, Леві-Брюля, теорія лінг­вістичної відносності Сепіра-Уорфа тощо). Із сучасних досліджень до цієї групи можна віднести, наприклад, праці Н. Лойко з вивчення своєрід­ності пізнавальної діяльності радянських студентів порівняно зі студен­тами країн Азії та Африки або аналіз специфіки соціальио-психологічних феноменів (невербальної комунікації, соціальної перцепції, каузальної атрибуції) у росіян і в'єтнамців в дослідженнях В.Агесва.

Згодом набули більшої популярності дослідження протилежної орієн­тації (Г.Тріандіс, К. Леві-Строс, Н.Хомський та ін.). У вітчизняній літера­турі типовим прикладом цієї орієнтації є праця В.Століната А.Намінач, у якій виділено та описано універсальну загальнолюдську психологічну структуру образу світу, що лежить глибше рівня політикокультурного змісту. Останнім часом стає дедалі очевиднішою умовність і непотрібність жорсткого протиставляння цих орієнтацій, необхідність комплементар­них досліджень і цілісного аналізу, що враховує як відмінні, так і спільні аспекти.

У кроскультурних дослідженнях, незважаючи ніби-то на їхню про­стоту і легкість виконання, існує, однак, низка серйозних методологіч­них проблем. Наприклад, перед ученими постійно постає питання валід-ності методик. Дійсно, кожна конкретна методика створюється в певній країні і розрахована на досліджуваних цієї культури. Наскільки можли­во її використання в інших країнах? Як зробити так, щоб експеримен-

тальний матеріал був. з одного боку, добре зрозумілий та доступний респондентам різних національностей, а з іншого — максимально іден­тичний, бо лише тоді можна дійсно говорити про правомірність по­рівняльного аналізу результатів, отриманих за його допомогою на дос­ліджуваних різних культур.

Крім зазначеної проблеми перед психологами, що займаються по­рівняльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші, наприклад питання про те, чи зможе дослідник об'єктивно і неупереджено зіставля­ти особливості «своєї» культури та «чужої»? Чи треба зробити так, щоб він мав право вивчати і порівнювати лише ті етнічні групи, до яких сам не належить? Перед ученими завжди постає й проблема комунікації. Якщо уявити, що дослідник вивчає незнайому йому культуру, то чи мож­на стверджувати, що він і його респонденти будуть цілком адекватно розуміти один одного і що зроблені ним висновки та відмічені особли­вості будуть не результатом огріхів та помилок, спричинених комуніка­цією представників різних культур? Ці та інші проблеми хвилювали і ■зараз хвилюють психологів, які займаються крос культур ними досліджен­нями.

Другий напрямок, який виокремлюється в етнопсихології, порівняно з попереднім типом досліджень сформувався значно пізніше. Об'єктом вивчення в ньому є етнічна свідомість і самосвідомість у їхніх зв'язках з реальною поведінкою. На відміну від описаного типу досліджень, у яко­му увага вчених була сконцентрована на порівняльному аналізі індиві-дуальпо-психологічних («Я») або соціально-психологічних («Я — інший/ інші») феноменів, головною категорією даного типу робіт є категорія «Ми», точніше «Ми як етнос». Це поняття може розглядатися в конкрет­них етнопсихологічних дослідженнях у різних площинах, наприклад у відносинах типу «Ми —Я» (у разі вивчення етнічної ідентифікації"), або у зв'язку типу «Ми — вони» (у разі аналізу етнічної свідомості та різнома­нітних варіантів міжетнічних стосунків і взаємодій).

На відміну від першого напрямку реалізація цієї дослідницької стра­тегії потребувала створення оригінальних, спеціально розроблених ме­тодик дослідження або суттєвої модифікації існуючих. Деякі найужива­ніші вітчизняні та зарубіжні методики цього типу описано у відповідних розділах.

Особливістю цього напрямку є також те, що в його межах останнім часом здійснюється велика робота не лише над діагностичними метода­ми дослідження, тобто методами, що використовуються для збирання наявної інформації (виявлення уявлень про свою та інші етнічні групи, аналіз системи етнічних пріоритетів, діагностика типу міжнаціонально­го конфлікту тощо), але й над формуючими та коригуючими методами,

152

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА Іі ГНОПСИХОЛОП

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

153

метою яких £ пошук способів впливу на етнічну свідомість і само* свідомість, розробка засобів зняття міжетнічної напруженості й т.п.

Третій тип стратегії — опосередковане етнопсихологічне досліджен-1 ня — Грунтується на аналізі індивідуально-психологічних та соціально*.) психологічних феноменів у ширшому контексті перемінних —■ у зв'язку з| особливостями культури, екології, історії тощо. Аналіз таких зв'язків* може будуватися на різних принципах. У найпростішому варіанті це може! бути аналіз суто кореляційних зв'язків і відносин (типовим прикладом! таких досліджень є роботи, виконані за допомогою методу НК.АР -Регіональної картотеки людських відносин та його аналогів).

Проте кореляційний аналіз є не єдиною можливістю для вивчення' етнопсихологічних закономірностей в розширеному контексті пара­метрів. Іншим підґрунтям нерідко є принцип аналогії. Найвиразніше він проявляється в роботах, що грунтуються на ідеї єдності або однотип-; ності законів поведінки та психічної діяльності в спільнотах тварин і людському суспільстві. Відповідно, способом вивчення етнічної своєрід­ності деяких видів реакцій у людей стає їх аналіз у тварин (прояви аг­ресії, ритуальна поведінка тощо), а виявлені закономірності міжпопуля-ційної або міжвидової поведінки переносяться на суспільство і розглядаються як аналоги законів міжнаціональної взаємодії.

Та, мабуть, найцікавішим варіантом опосередкованого напрямку є аналіз психологічних та інших перемінних у межах причинно-наслідко-вих зв'язків І аідносин. Так, у численних теоретичних та емпіричних ро­ботах зроблено спробу встановити вплив найрізноманітніших біологіч­них, екологічних, історичних, культурних, соціально-економічних чинників на етнопсихогенез, на особливості формування й перебігу різних процесів, рис, станів. З іншого боку, багато досліджень побудованих на протилежній ідеї — на уявленні про те, що психічна діяльність також може визначати специфіку багатьох явищ культурного, соціального, істо­ричного життя етносу, певним чином відображуючись і проявляючись у них. Дослідники, які працюють у межах останньої парадигми, намага­ються виявити етнічні особливості психічної діяльності по тому, як вони втілюються в продуктах діяльності цього народу, його творчості, історії тощо. Обидва варіанти різні автори можуть використовувати як ізольо­вано, так і в нерозривній єдності.

Отже, методичною основою опосередкованих міжкультурних дослід­жень є кроскультурний аналіз тих перемінних, які розглядаються вчени­ми як причина, аналог чи корелят етнічної своєрідності психічної діяль­ності.