Життє­діяльність етносу

ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЛЕНІВ ЕТНОСУ

КОМПЛЕКС ЧИННИКІВ

ЕТНІЧНА СПЕЦИФІКА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Для використання наведеної схеми на практиці треба докладніше роз­глянути поняття «життєдіяльність етносу» та «структура діяльності».

Почнемо з останнього.

Вихідні посилання щодо структури діяльності можна знайти у пра­цях Л.Виготського, присвячених інструментальному методу, сутність якого полягає в дослідженні «поведінки та її розвитку через розкриття психологічних знарядь у поведінці та створюваної ними структури інстру-

ТЕ.ОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 1 23

ментальних актів». Саме Л.Виготський звернув увагу на важливість змін структури інструментальних актів в процесі переходу від «натуральних» до «культурних», вищих психічних функцій через введення опосередко­вуючих ланок. І хоча учений працював переважно в галузі дитячої пси­хології, аналізуючи зміну структури діяльності в онтогенезі, він вважав, що найголовнішими сферами застосування цього методу є насамперед і.соціально-історична та етнічна психологія, що вивчають історичний розвиток поведінки, окремі його ступені й форми».

Відомо, що Л.Виготський вбачав певну аналогію між розвитком пси­хічних функцій в онтогенезі (перетворенням їх із «натуральних», неопо-середкованих у вищі психічні функції, опосередковані психологічними знаряддями) та в культургенезі. Про це свідчать також результати екс­педиції О.Лурії в Узбекистан (1932-1933), де було показано, як у процесі зміни суспільно-історичного устрою та характеру суспільної практики відбувається перехід від простіших, неопосередкованих, до складніших, опосередкованих, форм психічної діяльності.

Розглянемо сучасний стан питання про структуру психічної діяльності. Його вирішення базується на певних теоретичних засадах, розроблених у вітчизняній психології, а саме:

• на матеріалістичному розумінні єдності зовнішньої (практичної) та внутрішньої (психічної) діяльності. У даному разі це означає, що психічна діяльність, вторинна щодо практичної діяльності, формується, зберігаючи будову останньої. Тому питання про струк­ туру і опосередковуючі ланки психічної діяльності не можна вирі­ шити, не проаналізувавши основні варіанти структури і відповідні їй опосередковуючі ланки зовнішньої діяльності;

■ основні варіанти структури практичної (а отже, психічної) діяль­ності можна виявити лише за допомогою генетичного підходу з реконструкцією основних етапів у розвитку цього феномену;

• розвиток діяльності в культургенезі — як практичної, так і психіч­ ної — безумовно має специфіку порівняно з еволюцією форм діяль­ ності в онтогенезі або філогенезі. Ні про яку тотожність (постулат Г.Холла) мова не йде і йти не може. Водночас у культургенезі, як і в онтогенезі, відтворюються, безперечно в згорнутому і трансформо­ ваному вигляді, основні етапи розвитку діяльності у філогенезі. Ос­ кільки в останньому цей процес мав найбільш розгорнутий і деталі­ зований вигляд, він може бути зручною моделлю для вивчення розвитку структури діяльності в онтогенезі чи культургенезі;

• розвиток зовнішньої (а отже, внутрішньої) діяльності в процесі еволюції передбачає поетапне ускладнення структури діяльності, рух від простих форм до найскладніших.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

3.

4.

С пираючись на ці принципи, можна вивести схему поетапного роз-, витку структури діяльності (мал. 2).

Мол. 2. Схема розвитку структури діяльності:

С — суб'єкт діяльності; О — об'єкт діяльності; С* — опосередковуюча ланка — трансформації власного орга­нізму;

З — опосередковуючи ланка — природні знаряддя; С, — суспільне опосередковування;

З* — опосередковування знаряддями, що заміщують інших людей; О* — опосередковуюча ланка—трансформації об'єкта діяльності.

Користуючись наведеною схемою, розглянемо основні етани розвиті ку діяльності у філогенезі.

1. Якщо виходити з тези, що життя «є спосіб існування білкових епс лук, суттєвим моментом якого є постійний обмін речовин з оточуючов їх зовнішнього природою» (Ф.Енгельс), то очевидно, що найдавніиїоюі найпростішою діяльністю є взаємодія найпростіших організмів із довищем, у процесі якої і відбувається обмін речовин. Не випадково, щС саме ця взаємодія стала первинним об'єктом аналізу і в теорії діяльнос О.Леонтьсва.

Отже, генетично вихідним варіантом діяльності, а водночас найпрос тішим за своєю структурою (де с тільки два елементи — об'єкт і суб'єкт) буде неопосередкований варіант взаємодії організму (суб'єкт) із середо

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 125

_вишем (об'єкт), при якому обидва елементи постають у нерозривній єдності, а обмін речовин здійснюється у формі внутрішньої діяльності клітин. На цьому рівні і сьогодні перебуває життєдіяльність деяких одно­клітинних організмів, а також більшості представників зі світу рослин.

2 Наступний розвиток, а отже, ускладнення діяльності пов'язані зі змінами в її структурі — виникненням опосередкованих форм. Першою опосередковуючою ланкою стали різноманітні варіанти зовнішньої ак­тивності організмів (перш за все розмаїття форм пересування в просторі за рахунок розвитку органів, які забезпечували плавання, повзання, літання тощо). Це нововведення, значно розширивши можливості суб'єктів діяльності в їхній боротьбі за існування, свідчило про якісно новий рівень еволюції. Саме така структура діяльності притаманна те­пер більшості представників тваринного світу.

3. Численні види тварин змогли здійснити і наступний крок у розвит­ ку діяльності. Він пов'язаний із введенням іншої, принципово нової лан­ ки в структурі діяльності. Причому цікаво, що в різних видів тварин вона постає в двох своєрідних формах: у одних — у предметному опосеред­ ковуванні діяльності, в інших — у суспільному опосередковуванні. Зва­ жаючи на те, що таке трактування не є загальноприйнятим у сучасній науковій літературі, розглянемо ЦІ форми докладніше.

Тривалий час переважала думка, що наявність предметного опосеред­ковування діяльності за допомогою знарядь праці є тією ознакою, що відрізняє людину від усіх представників тваринного світу, — це була ак­сіома класичної трудової теорії антропогенезу. Втім наукові досягнення останніх десятиріч (згадаймо, зокрема, відоме дослідження Д.Лавік-Гудолл, яка довго подорожувала за стадом шимпанзе і описала те, як вони очищають гілки від листочків, щоб використовувати їх для вивуджування термітів) продемонстрували, що деякі тварини також здатні на те, щоб не тільки використвувати, а й виготовляти найпростіші знаряддя праці.

Аналогічно було доведено (зокрема, у вже згаданому дослідженні примат ів у природному для них середовищі, виконаному Д.Лавік-Гудолл) наявність розподілу функцій в сумісній діяльності деяких тварин, причо­му не лише у ссавців (описи полювання у мавп чи у вовків, спільна діяль­ність бобрів тощо), а й у нижчих — у бджіл, мурашні та ін. Тим самим було емпірично доведено існування двох форм опосередковування діяль­ності — предметної та суспільної — серед тварин.

4. Дослідження, висновки яких не узгоджувалися з класичними уяв­ леннями, знову актуалізували проблему відмінностей структури діяль­ ності людини порівняно зі структурою діяльності тварин. Вихід із ситуа- ^Ші, Що склалася, можна шукати в напрямку переосмислення поняття

126

Розділ !. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 1 27

«Знаряддя праці». Традиційно поняття «знаряддя праці», особливо колн воно використовувалося в контексті проблем антропоген сі у, пов'язува­ лося (а пізніше жорстко асоціювалося) з кам'яними рубилами, скребла­ ми, випалюваними ціпками та іншими інструментами, функція яких по-| лягала у більш досконалому виконанні функцій природних органів або] частин тіла людини (передусім рук) за рахунок їхнього «видовження»,! «підсилення» тощо. Тому їх іноді називали «природними знаряддями».^ Деякі дослідники, зокрема Б.Поршнев, слушно вважали такі інструмен-і ти суто природними, доводили їхнє існування на рівні тваринного світу} і на цій підставі заперечували можливість вбачати в них ознаку, що дійсно і якісно відрізняє діяльність людини від діяльності тварин. \

Проте очевидно також і те, що цим змістом поняття «знаряддя праці» ■ не обмежується. Крім згаданих «природних знарядь праці» — опосеред-! ковуючої ланки в структурі діяльності попереднього, третього етапу — у людини (і тільки у людини) з'являється принципово новий клас зна­рядь праці. Логічно припустити, що у наших викопних пращурів «накла­лися» обидва попередніх способи опосередковування діяльності: пред­метний — за допомогою природних знарядь праці і суспільний, де в ролі опосередковуючої ланки мав виступати представник того самого виду. | Кожний з цих двох способів опосередковування досить поширений се­ред тварин, але їх поєднання — рідкісне явище. Воно є необхідною осно­вою для виникнення четвертого — на цей раз дійсно специфічного для людини — способу опосередковування діяльності, опосередковування за допомогою знарядь праці, функція яких полягає в заміщенні іншої людини в трудовому процесі. У цьому способі творчо синтезувалися обид­ва попередніх способи опосередковування, бо, залишаючись предмет­ним за формою (знаряддя праці), за змістом він водночас є замісником суспільного опосередковування, перебравши на себе його функції.

Отже, не знаряддя, що розширює та вдосконалює паші природні (тілесні) можливості, і не член спільноти, співучасник трудового проце­су, а знаряддя, що заміщує цього співучасника, — ось новий, суто людсь­кий спосіб опосередковування діяльності.

Використовуючи класичний хрестоматійний приклад О.Леонтьєва щодо полювання у наших пращурів, де вся діяльність поділена між мис­ливцями, що відшукують, переслідують і заганяють здобич, і мисливця­ми, які чекають її у засідці, виконуючи кінцеву операцію, треба зазначи­ти, що цей приклад (у межах запропонованого підходу) не містить жодних специфічно людських дій (на що неодноразово вказували біологи, використовуючи в ролі аналога описуваного полювання принципи полю­вання у вовків). Однак картина принципово зміниться, якщо в цей при­клад ввести мисливські знаряддя. Підкреслимо, йдеться не про випалені палиці, ціпки, дерев'яні списи чи аналогічні природні знаряддя, що

розширюють можливості руки, а про знаряддя суто людські, які звіль­няють якихось учасників полювання. — маються на увазі, наприклад, найпростіші тенета, пастки чи ловильні ями, які виконують функції учас­ників кінцевої операції.

Отже, повертаючись до опису наведеної схеми, треба зазначити, що на четвертому етапі еволюції діяльності її структура доповнюється ще однією опосередковуючого ланкою — знаряддями праці (пристроями, машинами тощо), функція яких полягає у заміщенні (витісненні) інших учасників спільноти з процесу труда.

5. Остання принципова трансформація структури діяльності пов'яза­на з початком трансформацій об"єкта діяльності, в результаті чого не природні, а штучні новотворенпя стали необхідними для задоволення потреб суб'єктів діяльності. На перших етапах історичного розвитку людського суспільства це могло бути використання вогню для перероб­ки їжі, виникнення землеробства й скотарства з їх удосконаленням, а пізніше — й виведенням нових видів тварин чи сортів рослин; зараз же — особливо з розвитком хімії та новітніх технологій — створення принци­пово нових штучних виробів для задоволення основних і нових потреб людини.

Зрозуміло, що па цьому етапі еволюція діяльності не закінчується, але всі подальші її трансформації, скажімо опосередковування її вербальни­ми чи знаковими заміщуючими ланками (що пов'язано, наприклад, з виникненням писемності, появою робототехніки, комп'ютерів тощо), хоч і є новими формами опосередковування, водночас не виводять її за межі структури діяльності вже описаних рівнів.

Отже, підсумовуючи все сказане, треба зазначити, що наведена роз­робка схеми розвитку структури діяльності базується на розроблених у вітчизняній психології методологічних принципах, а також на ідеях куль­турно-історичної школи Л.Виготського і теорії діяльності О.Леонтьєва. Від культурно-історичного підходу вона переймає ідею структури і опо­середковування, від діяльнісного підходу О.Леонтьєва — ідею предмет­ної діяльності і необхідність її першочергового аналізу в процесі філоге­незу. Таким чином, наведену схему можна вважати спробою поєднання ідей культурно-історичного та діяльнісного напрямків та подальшого їх розвитку.

Користуючись наведеною схемою, можна проаналізувати діяльність типових членів будь-якого етносу і визначити специфіку її структури, її аналіз буде ефективнішим, якщо його провадити в Порівняльному плані — історичному чи міжкультурному. Міжкультурішй {кроскуль-турний) варіант дослідження полягає в проведенні порівняльного аналі­зу тотожних діяльностей (тобто діяльностей, за допомогою яких задо-