4. Культурний підхід у етнопсихології

Серед чинників, що справляють найбільший вплив на процес етні| психогенезу, треба передусім назвати культуру загалом та її окремі < менти. О.Кульчицький, розглядаючи вплив цього фактора на психік українців, наголошував, що українська культура безумовно належить, європейського культурного кола, але з урахуванням розташування Ук раїни має периферійний характер відносно Європи. Зазначена особливіс зумовила ослаблення впливу трьох головних культурних хвиль — кат лицизму, ренесансу та просвітництва, які сформували специфіку духо( ного життя більшості європейських країн.

Тоді, як О.Кульчицький розглядає вплив на етнопсихогенез певнн культурних течій, численні дослідники головну увагу звертають на вплн окремих елементів культури. Пріоритет серед них, безумовно, належні мові (А.Потебня, Д.Овсяніко-Куликовський, Г.Шпет та ін.) та фольклд ру, особливо народним пісням (М.Костомаров, О.Вєтухов та ін.).

Пісні були не єдиним джерелом для вивчення національного характ ру. Так, деякі вчені, зокрема К.Сементовський, звертались до інших ел< ментів духовної культури народу — до вірувань та обрядів. Дуже цік| вий підхід також назначився в працях відомого російського філософа' публіциста другої половини XIX сторіччя В.Соловйова. До визначенії специфіки національного характеру вчений підходив через дослідженії ідеалів і ціннісних орієнтирів росіян порівняно з іншими етнічними і пами. Так, з погляду В.Соловйова, ідеал російського народу — це могутність, не влада над іншими народами (що є важливим спонукані-ним мотивом для представників багатьох інших націй), не багатство матеріальний добробут (властиві англійцям), не краса та слава {що хар

терно для французів), не так важливо для росіян бути самобутнім наро­дом, який зберіг традиції старовини (ця риса властива англійцям, у Росії спостерігається лише у частини населення, зокрема у старообрядців), навіть ідеал чеснот і порядності (який підтримують, наприклад, німці) не є тією цінністю, якою справді дорожить і до якої прагне російський народ.

Росіянам, за Соловйовим, властивий «морально-релігійний ідеал». Він існує не тільки в Росії. Так, схожі ціннісні орієнтири є підґрунтям світогля­ду і деяких інших народів, зокрема індійців. Але на відміну від них у росі­ян прагнення до «святості» не супроводжується тим самокатуванням і ас­кетизмом, який є обов'язковим атрибутом ідеалів в Індії і на Сході взагалі. Відомо, що будь-який ідеал має реально втілюватися в якихось справах. За Соловйовим, морально-релігійний ідеал росіян вимагає своєї реалізації у «святій справі», що її автор бачить — відповідно до релігійно-філософсь­кої концепції, яку він розвиває, — у діяльності, спрямованій на примирен­ня Сходу і Заходу в ім'я встановлення єдиної вселенської церкви — саме в цьому, на думку автора, і полягає місія російського народу.

Метод, за допомогою якого В.Соловйов спробував визначити спе­цифіку національних ідеалів і національного характеру вельми простий. Логіка міркувань автора була такою: якщо який-небудь народ бажає похвалити свою націю, то він хвалить її за те, що йому близько, важливо та значуще, тим самим у самій похвальбі відображуючи деякі суттєві за­сади, за якими можна судити про наявність у суспільстві цінностей та ідеалів. Такі відгуки про свій та інші етноси існують об'єктивно. Вони зафіксовані в мові, в ідіомах — усталених, широко відомих висловах, як-то: «добрая старая Англия», «святая Русь» тощо. Саме аналіз таких вис­ловів допоміг дослідникові зробити висновок про те, що в ідеалі росій­ського народу мають бути втілені морально-релігійні прагнення (оскільки слово «Русь» міститься в усталеному сполученні зі словом «святая»).

Метод, запропонований В.Соловйовим, дуже цікавий, однак він вик­ликає деякі заперечення, найголовніше з них те, що в усталених словос­полученнях зафіксовано швидше авто- і гетеростереотипи, а етностерео-типні уявлення, як це було неодноразово доведено, не завжди бувають адекватні об'єкту, в даному разі — національному характеру.

На межі культурологічного, соціально-економічного та історичного підходів чітко вирізняється ще один специфічний напрямок, який є сенс розглянути окремо. Ідеться про праці, в яких аналіз історії народу дає змогу виокремити характерні для певного історичного етапу соціальні ^гРУпи, які на цей період стають символом усього народу, а їхній спосіб життя, стереотипи поведінки, системи цінностей приймаються за уособ­лення національного характеру.

Останній варіант, якщо його розглядати стосовно українського ха-Рактеру_; виразно простежується у працях М.Костомарова і М.Гримич.

116

_г

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

Дослідження цих авторів розділяє півтора століття, але загальний підхід втілений в них, є спільним. Так, вони стверджують, що в історії Україи чітко виокремлюються соціальні групи, які уособлюють для народу йс характер. Образ цієї групи, стаючи символом, знаходить своє відобі ження в народній творчості, вивчення якої і дає змогу дослідникам пі аналізувати історичну динаміку національних характерів, їхню взаємв дію і взаємовплив.

Однак, незважаючи на спільність вихідних принципів і досліджув ного матеріалу (український фольклор), дослідники дійшли різних вії новків. Так, виділені М.Костомаровим на основі аналізу українськії народних пісень типи національних характерів, послідовно замінююч один одного з переходом до нової історичної епохи, вкладаються в та послідовність: козак — чумак — селянин. Перший образ — символ бс страшного воїна, захисника, рицаря з відповідними характерологічг ми рисами — згодом трансформується в образ чумака, який уособл перехід від козака до селянина, який, в свою чергу, в наступну історр епоху «втрачає» залишки лицарства і войовничості й трансформує! в селянина, в якому лише в період парубоцтва можна розгледіти ру минулої відваги, активності, сили, характерні для попередніх постаі

На відміну від М.Костомарова, для М.Гримич первинним типом; раїнського національного характеру був селянський, землеробський.. думку автора, він знаходив своє відображення і в космогонічній систй народу (так, з п'яти вихідних стихій світотворення — води, неба, зен повітря й вогню — пріоритет у старовинних українських міфології уявленнях про світобудову віддається «землі»; саме творення світу зв диться до створення землі, причому типово землеробським способом' сіянням; за українськими старовинними легендами Бог також ліпить' ловіка Із землі і т.ін.), і в унікальних релігійних мотивах, втілених в; раїнському фольклорі (наприклад, сюжеті орання землі Ісусом Хрис і Святим Петром, коли Богоматір приносить їм на поле їжу), і в незвЯ ному для інших народів розмаїтті обрядового хліба, і в багатстві шо відображують землеробський процес (зокрема, лише в українці! слово «хлібороб»), і ще в багатьох ознаках, втілених у народних об| дах і народній творчості.

Для цього типу, за М.Гримич, головними в системі цінностей земля і праця на ній. Тому для українців були неприйнятні ідеї анарх му, відгородженості від земних справ і земних радощів, що, за Берд вим, так властиво росіянам. Для них характерно переважання магічне мислення над раціональним (що проявляється, зокрема, в поширенос мотиву чарування в народних піснях), а також ідея домінування жінї На думку автора, підтвердженням останньому є превалювання в раїнців культу Богородиці в епоху Середньовіччя (на відміну від куі

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 11 7

Святого Миколи у росіян), розмаїття суто жіночих обрядів, звичаєве право вибирати нареченого, невідоме більшості народів, а також особ­ливості проведення традиційних ритуалів і обрядових дій (наприклад, головною постаттю на українському весіллі була мати нареченої, на відміну від батька нареченої в росіян, кульмінація весілля — посад моло­дих — в українців відбувався в оселі молодої, а не молодого і т.ін.).

Наприкінці середньовіччя, як вважає М.Гримич, формується новий тип українського національного характеру — козацький. Зміна типів віддзеркалена в існуючому лише в Україні апокрифічному сюжеті про те, як Бог переінакшив світ, змусивши чоловіка керувати жінкою. Ле­генда починається словами: «Колись, як було ще бабське право...», а за­кінчується тим, що Бог і Святий Петро приймають рішення про те, шо чоловік мусить бути головним. З погляду М.Гримич, ця зміна ролей сим­волізує перебудову типового національного характеру. Так, докорінно змінюється система цінностей: замість превалювання цінності землі та праш набуває особливого значення ідея дороги, а робота на ланах не тільки протиставляється їй («Ой на горі та й женці жнуть, а по-під горою яром долиною козаки йдуть»), а й стає другорядною.

Отже, виникнення козацького типу супроводжується трансформацією рольової структури, ієрархії цінностей, а переважання магічного мислен­ня над раціональним зберігається (це, на думку автора, знаходить відоб­раження в багатьох козацьких піснях, типу «це нас не турецька шабля порубала, а батьків — материнська молитва покарала»). Тип козака з його поглядами, стереотипами поведінки, образом мислення стає символом нової історичної епохи при тому, що селянський тип, за М.Гримич, не зни­кає, він також існує, щоправда, втративши минулий пріоритет.

5. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД У ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

Порівняно з вивченням біологічних, історичних та екологічних ха­рактеристик, дослідження соціально-економічних чинників як засобів поглибленого пізнання етнопсихологічних особливостей виникло наба-^ато пізніше. Водночас сучасні автори дедалі частіше звертаються саме ^до соцекогенезу (в термінології Ю.Пахомова), вбачаючи в ньому «мо­мент чогось невловимого, але значущого, що являє собою душу нації, те > ядро, в якому втілена тайна національної індивідуальності», те ядро, ^{ез ви}вчения якого, на думку прихильників цього підходу, особливості

18

Розділ І ЗАГАЛЬНА ІІТНОПСИХОЛОГіІ

ТИЧНІ _П|ДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

119

національної системи цінностей, стереотипів поведінки та інших психс логічних характеристик ніколи не будуть розкриті.

Водночас поняття «соціально-економічні фактори» надзаичайь широке. Стрижнем його є аналіз суспільних зв'язків і відносин суспільстві, але цей загальний предмет може розглядатися під різни* кутом зору. Наприклад, може вивчатися співвідношення різних класів^ прошарків у суспільстві, а отже, може досліджуватися вплив його особл востей на етнопсихогенез. Типовим прикладом цього варіанта є розгля, впливу на етнопсихогенез соціально-економічних факторів О. Кульчишя ким і М.Гру шевським, які наполягали на ролі виразного переважання селянства в структурі українського суспільства як чинника, що зумові деякі важливі психологічні риси українського характеру.

У межах цього підходу можуть також розглядатися традиційні ципи взаємовідносин у невеликих групах, особливо в родині, сімейі^ рольові структури та їхній вплив на психічну діяльність. Типовими приі кладами цього варіанта з уже розглянутих раніше досліджень і таких| що стосуються безпосередньо українців, є праці О.Єфименко та Б.Цим*! балістого. Розглянемо докладніше ще один, більш сучасний приклад, уі якому вдало поєднано використання лабораторного експерименту з вив-| ченням соціальних норм у суспільстві. \

Ідеться про праці Дж.Даусона та Дж.Беррі, в яких вони спробували-і визначити залежність між традиціями сімейного виховання та специфіч-1 ними характеристиками сприймання. Підґрунтям цієї праці є теорія ког-нітивного стилю Г.Уіткіна (1967). Згідно з нею когнітивний стиль харак­теризує спосіб протікання перцептивної та інтелектуальної діяльності особи. Широкі дослідження Г.Уіткіиз та його колег свідчать, що підхід будь-якої людини до завдань, які потребують використання пізнаваль­них навичок, є усталеним, як і ті установки та емоції, з якими він підхо­дить до певних ситуацій. Індивідуальні стилі, на думку автора, вельми різноманітні, однак їх можна поділити на дві основні групи за допомо­гою шкали «глобальність — артикульованість». Людина з артикульова-ним когнітивиим стилем схильна до диференціації ознак середовища та диференціації явищ, шо належать до власного «Я». Для глобального сти­лю характерно зворотне.

Незважаючи на те, що Г.Уіткін використовує свою теорію стосовно досить широкого кола явищ, етнопсихологічні дослідження були при­свячені в основному перцептивному стилю. У сфері сприймання два го­ловних когнітивних стилі — глобальний та артикульований — познача­ються відповідно термінами «залежний від поля» та- «незалежний від поля». Більш зрозумілим і наочним зміст цих термінів робить малюнок, на якому зображено завдання з тесту схованих фігур, що широко засто­совується для визначення перцептивного стилю.

Моя. І- Зразок стимульного матеріалу з тесту схованих фігур, що викорис­товується для визначення перцептивного стилю

Досліджуваному спочатку показують зображення маленького трикут­ника (на малюнку ліворуч), а потім — складну геометричну фігуру (праворуч), і визначають, чи здатний він проаналізувати складну фігуру таким чином, щоб відшукати в ній просту, та скільки часу він на це вит­ратить. Людина, яка правильно й швидко вирішує комплекс таких зав­дань, вважається незалежною від поля (поленезалежною).

Г.Уіткін наполягав на думці, що існує природний, «нормальний» про­цес когпітивного розвитку, який полягає у поступовому переході від гло­бальності (полезалежності) до артикульованості (поленезалежності). Маленька дитина не проводить чіткої межі між собою та своїм оточен­ням, але з віком вона починає усвідомлювати кордони свого тіла та осо­бистості й формує уявлення про себе як про окрему особу. Цей процес психологічної диференціації відбивається на когнітивному та перцептив-іюму стилях дитини. На цей процес можуть суттєво впливати соціокуль-турні чинники: по-перше, чи надається дитині можливість бути само­стійною, незалежною, зокрема, в родині; по-друге, як ставляться дорослі до імпульсивних дій дитини. Стверджується, що коли дитині дозволя­ють виробляти власні норми поведінки і самій справлятися зі своїми по­тягами, це сприяє диференціації.

Саме ці ідеї і були перевірені в працях Дж.Даусона. Учений дослідив Два племені — темне і менде (Західна Африка). Ці два суспільства відрізня­ються за рольовою структурою, за «ступенем суворості при вихованні дитини... У системі цінностей темне агресивність відіграє набагато більшу роль, аніж у менде, цінності яких нагадують західні. У темне мати зай-мас вкрай владну позицію і домашнє життя підпорядковане дуже суворій дисципліні... У менде процеси соціалізації менш суворі, домінування ма­тері не проявляється так різко, а індивідуальна ініціатива заохочується більшою мірою, ніж це прийнято у темне».

Виходячи з викладених раніше теоретичних положень Г.Уіткіна, було висунуто гіпотезу, згідно з якою через розбіжності в родинних рольових

Роаділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

структурах і в практиці ^виховання дітей темне мають відрізнятися мец| шою артикульованістю'і більшою залежністю від поля, ніж менде, бо і останніх первинний досвід дитини сприяє диференціації, а у темне — ні Цю гіпотезу дійсно було підтверджено в дослідженні Дж.Даусона: ре зультати менде свідчили про значно більшу їхню артикульованість пря вирішенні запропонованих завдань. і

Дж.Беррі порівнював соцїально-економічні характеристики в куль турі темне з аналогічними феноменами в культурі канадських ескімосів У кожній культурі дослідження проводилось як у традиційних, так і Ц перехідних групах (група вважається перехідною, якшо її члени займа^ ються економічною діяльністю західного типу і живуть у будинках захід* ного зразка). Беррі виявив, що ескімоси ставляться до дітей з добротою і повагою, майже не карають їх, дітям надають необмеженої свободи; сподіваючись, що вони зможуть виробити власні навички поведінки Беррі описує темне так само, як і Даусон. Він лише додає, що етика тем4 не суворо вимагає підкорення, цьому сприяє наявність таємних спілок ї дуже сувора дисципліна, якій дитина має підкорятися відтоді, як їй ви-* повниться два з половиною роки. і

У повній відповідності з теорією Уіткіна дані, отримані Беррі за до-І помогога методики схованих фігур та інших методик, показали, що на! відміну вія темне ескімоси характеризуються яскравою незалежністю віДІ поля, тобто високою диференціацією. Результати ескімосів були ідентичні результатам контрольної групи — шотландцям. Темне проявили иаба-. гато більшу залежність від поля, ніж ескімоська та шотландська групи.' Отримані результати мали важливе значення ще й в тому плані, що, про­демонструвавши великі розбіжності між результатами темне та ескімосів (аналогічно темне і менде), стали застереженням для вчених, які вислов­лювали припущення щодо схожості пізнавальних процесів у представ­ників усіх первісних незахідних етнічних груп.

Отже, наведені приклади вкотре демонструють велику роль соціаль­них відносин у обумовленні певних етноспецифічних властивостей. Проте етнолсихолоґи (наприклад, М.Коул і ССкрібнер, 1977) уже звертали увагу дослідників на те, що за дією, здавалося б, суто соціальних чин­ників нерідко стоять інші впливові чинники, які не можна не розгляну­ти. Так, у згаданому дослідженні Дж.Беррі показав, що особливості ви­ховання дітей, а отже, традиційні соціальні відносини — стосунки батьків і дітей у суспільстві — залежать від пріоритетного типу господарської діяльності у цій культурі: чим більшого значення в ній падають полю­ванню, тим менше суворості у вихованні дітей. Однак для Дж.Беррі (на відміну від М.Коула і ССкрібнер) полювання розглядається тільки як особливість середовища, в якому існус етнос, тому поняття діяльності він узагалі ие використовує.

_огЕтичні підходи до вивчення етнопсихологічних особливостей 121

Аналогічно О.Кульчицький, розглядаючи вплив на психічні процеси українців соціальної структури суспільства (переважання в пій класу се­лянства), не виходить за межі соціальних факторів, хоча весь його опис впливу цього чинника побудований на ідеї, згідно з якою через перева­жання в соціальній структурі українців класу селян пріоритетного зна­чення в системі їхнього господарства набула також селянська праця як особливий тип діяльності з дуже розвиненими етноспецифічними риса­ми, який і визначив певну етнічну специфічність психіки українців.

Отже, соціальио-економічний підхід охоплював як праці вчених, що вивчали суто соціальні стосунки, так і праці тих, хто згадував серед впли­вових чинників різновиди господарської діяльності у сукупності з особ­ливостями виробничих відносин. Тим самим цей напрямок найближче підійшов до аналізу цілісної життєдіяльності етносу. Проте від діяльніс-иого підходу він суттєво відрізнявся тим, що не розглядав структури жип ^діяльності етносу в усій барвистості її сфер, рівнів та етноспецифіч-ного колориту їхніх співвідношень. Такий аналіз став можливим лише в межах діяльнісного підходу в етнопсихології.

6. ДІЯЛЬНІШИЙ ПІДХІД

6,1. Теоретико-методологічна схема

Звернімо увагу на те, що який би із зазначених підходів ми не розгляда­ли, у дослідників, які працювали в його межах і, тим більше, у дослідників, котрі були прихильниками різних підходів, існують значні розбіжності, а їхні висновки часто несумісні, навіть протилежні. Крім зазначених, наве-лемо ще один яскравий приклад. Так, згадаймо, що Б.Цимбалістий, який працював у руслі соціального напрямку, доводив, що українці відрізня­ються оптимізмом, зумовленим раннім дитячим досвідом — традиційною практикою годування немовлят в Україні. З іншого боку, О.Кульчицький стояв на протилежній позиції: так, вплив історії на український характер позначений, на думку дослідника, негативними відтінками. Загальний висновок полягає в тому, що «домінанта поразки й даремного, хоч інколи дуже близького до мети зусилля... могла іноді надавати нашій національній психіці деякого забарвлення фаталістичного песимізму». Як же це можна сумістити? Які ж вони, українці, — оптимісти чи песимісти?

Неоднозначність висновків, що простежується в різних дослідженнях, як правило, завжди зумовлена методологічними недоліками. Були вони

'^ Ьі'ІОПСІГХЛЛОИЯ

122

_г

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ]

й тут. Дійсно, незалежно від того, який чинник (або група чинників) роз­глядався як джерело етнічної специфіки психіки, аналіз завжди прова­дився в межах такої методологічної схеми:

ОСОБЛИВОСТІ

ПСИХІКИ

ЧИННИК (КОМПЛЕКС ЧИННИКІВ)

Недоліки цієї схеми пов'язані не тільки і не стільки з тим. що вченії нерідко захоплювалися лише однією групою чинників, ігноруючи вплив'. інших, а — і це головне — з безпосереднім характером взаємозв'язку] чинників і психічних особливостей. Втім у вітчизняній психології вжеі здавна висувалися різні ідеї відходу від «постулату безпосередньості», | однак вони втілювалися в інших галузях психології. Етнопсихологія ж,\ яка тривалий час була під забороною, ще нє опанувала ідей, за доломо-' гою яких можна відійти від відомого постулату, в цьому напрямку вона; робить ще лише перші кроки. ;

Найперспективнішим варіантом переборення постулату безпосе-< редньості у вітчизняній психології вважалася ідея діяльнісного опосеред­ковування. Чи можна її застосувати у даному контексті? На наш погляд,. це можливо. її застосування означає, що етнічна специфіка психічної діяльності кожного члена етносу визначається своєрідністю того спосо­бу життя, який він веде як член певної етнокультурної групи. Цей самий індивідуальний спосіб життя, що складається зі специфічного для кож­ної людини набору форм діяльності, в свою чергу, значною мірою виз­начається тими формами життедіяльності етносу як усталеної спільно­ти, що складалися впродовж усієї історії його існування під впливом комплексу екологічних, біологічних, культурних, соціальпо-екокомічних та інших чинників, життєдіяльності, в якій вплив усіх факторів акуму­лювався та інтегрувався. У межах зазначеного підходу вихідна методо­логічна схема, трансформугочись, набирає такого вигляду: