- •2. Біологічний підхід у етнопсихології
- •4. Культурний підхід у етнопсихології
- •Життєдіяльність етносу
- •128 Розділ 1. Загальна етнопсихологщ
- •6.2. Механізми етнопсихогенезу з погляду діяльнісного підходу
- •138 Розділ 1. Загальна етнопсихологія*
- •144 Розділ 1 загальна етнопсихологія1
- •2 Метод спостереження
- •3.1. Метод інтерв'ю в етнопсихології
- •165 Методи дослідження в етнопсихології
- •4.1. Діагностичний тест відносин
- •Бланк дтв
- •4.2. Техніка репертуарних ґрат (тест Дж.Кєллі)
- •5. Регіональна картотека людських відносин
- •1. Народні системи виховання дитини як засіб формування психіки
- •1.1. Новонародженість і раннє дитинство.
- •222 Розділ 2. Прикладна етнопсихологія
- •223 Психологічні аспекти етнопедагопш
- •1 Ворона свої пісні вихваляє (марійськ.)
- •2.3. Традиційне весілля: етноконфліктологічний аспект
4.2. Техніка репертуарних ґрат (тест Дж.Кєллі)
Техніка репертуарних ґрат Келлі широко застосовується для дослідження етнічної свідомості. Залежно від конкретних завдань дослідження автори використовують свої варіанти модифікацій цього методу. Як відомо, методики цього типу можна конструювати двома шляхами: або пропонувати досліджуваним самим формулювати конструкти, формуючи тим самим зміст шкал вимірювань (класичний варіант), або ж задати готовий набір конструктів. Обидва способи мають переваги та недоліки. Так, самостійне формулювання конструктів, як неодноразово зазначалося в літературі, прийнятніше тим, що воно виключає мимовільне нав'язування експериментатором тих ліній аналізу, які, можливо, зовсім не властиві досліджуваному. Водночас не достоїнство стає недоліком у тому разі, коли доводиться працювати з контингентом з низьким рівнем мов-
І70
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ
171
ного розвитку, якому важко самостійно виявити та сформулювати певну бінарну опозицію, а також у тих випадках, коли метою є вивчення не | лише індивідуальної свідомості з її унікальною системою конструктів, а й суспільної свідомості, для аналізу якої потрібні єдині уніфіковані засади. Зважаючи на останню обставину, другий спосіб конструювання методик за цим методом в етнопсихології використовують частіше
Однією з найцікавіших модифікацій методу Келлі, яка мала вивчати деякі національні стереотипи у російських і азербайджанських жінок, стала методика «множинної ідентифікації», розроблена Л.Алієвою під керівництвом В.Петренко. Специфіка апробованого ними підходу полягала в тому, що зіставлення рольових позицій провадилося не через набір конструктів-характеристик, а через набір описів вчинків.
Досліджуваним пропонувався набір описів 90 вчинків, складений з урахуванням таких вимог: до нього добиралися вчинки типові й природні для контингенту досліджуваних; опис ситуацій та вчинків задавався за допомогою розмовної мови, прийнятої серед досліджуваного контингенту; до набору мали входити вчинки з різних сфер життя, по можливості максимально пропорційно змальовуючи всі її сторони. Приклади: покинути навчання заради сім'ї, якщо виникне такий вибір; познайомитися з парубком на вулиці, підтримавши зав'язану ним розмову; ходити в турпоходи; палити цигарки; брати активну участь у суспільному житті; прагнути вищої освіти; надіслати шлюбну об'яву до газети; швидше терпіти причіпки свекрухи, ніж «поставити її на місце», і т. ін.
Було задано 12 рольових позицій: я сама; моя мати; мій ідеал жінки; ідеал жінки, притаманний суспільству; типова жінка; жінка 40 років назад; жінка через 20 років; жінка з особистим життям, що не склалося; росіянка (для досліджуваних азербайджанок) або азербайджанка (для досліджуваних росіянок), грузинка, естонка.
Досліджуваному пропонувалося оцінити вірогідність кожного вчинку за шестибальною шкалою (від 0 до 5) для кожної з аналізованих рольових позицій. Експеримент був груповим. У процесі обробки даних результати підсумовувалися в дві загальногрупові матриці даних окремо для російської та азербайджанської вибірок. У цих підсумкових матрицях у кожній відповідній графі на перетині рольової позиції та вчинку було проставлено бали: від 0 — якщо жоден досліджуваний не приписав жодного балу вірогідності цьому вчинку в даній рольовій позиції (наприклад, азербайджанки оцінили як 0 вірогідність паління цигарок для себе, матері та для ідеалу жінки з погляду суспільства) до 200 — якщо всі досліджувані приписували певному вчинку максимальну вірогідність у конкретній позиції (наприклад, усі азербайджанські дівчата максимально оцінили вірогідність прагнення до вищої освіти у жінок через 20 років).
У цьому дослідженні автори скористалися найпоширенішою формою обробки підсумкових матриць даних — складанням матриць інтеркоре-іяцій. тобто обчисленням коефіцієнтів парної кореляції граф вихідної матриці даних, в результаті якого складаються матриці інтеркореляцій рольових позицій для досліджуваних вибірок. Ретельний аналіз матриць інтеркореляцій дав змогу виявити деякі особливості звичаєвої свідомості респондентів (і етнічних стереотипів зокрема під час вивчення інтеркореляцій рольових позицій: росіянка, грузинка, естонка, азербайджанка).
Особливе зацікавлення викликає демонстрація авторами за допомогою цієї методики «ефекту центрації». Суть цього введеного авторами поняття полягає в тому, що свідомість більш диференційована в зоні ав-тостереотипів і менш диференційована в зоні гетеростереотипів. Наявність «ефекту центрації» автори аргументують тим, що за високого ступеня збігу образів грузинок і азербайджанок для російських студенток або росіянок та естонок для азербайджанських дівчат образ типової жінки своєї культури в обох вибірках не схожий на жодну з представниць інших етнічних груп. Автори висувають гіпотезу, згідно з якою ефект більшої диференціюючої сили свідомості буде спостерігатися в зонах, близьких до особистісної сфери (не лише в плані своєї національності, а й своєї роботи, сім'ї, своїх інтересів тощо), і цей принцип є універсальним стосовно будь-якої сфери, що стала об'єктом усвідомлення.
Це дуже цікаве припущення, але воно потребує ретельної перевірки, тим більше, що отримані результати можна пояснити, уникаючи введеного авторами поняття. Наприклад, не виключено, що низька кореляція образу «типової жінки» з образами представниць інших етнічних груп зумовлена не «ефектом центрації», а тим, шо у виразі «типова жінка» швидше підкреслюється не національна належність (на відміну від понять «росіянка», «азербайджанка», «грузинка» чи «естонка»), а суто статева. Відповідно й асоціації, що актуалізуються, будуть зовсім іншими.