6.2. Механізми етнопсихогенезу з погляду діяльнісного підходу

Ознайомлення з культурою будь-якого народу вражає своєю непов­торністю і багатоплановістю — це розмаїття форм фольклору, будь-які предмети побуту, більш або менш специфічні типи господарської діяль­ності з певними знаряддями праці, своєрідна обрядовість, — тобто, фак­тично, це цілісна життєдіяльність етносу, досліджена в її загальнолюдсь­ких і тільки даному народові притаманних рисах. Учені — філософи, етнографи, історики, психологи, фольклористи та ін. — здавна намага­ються розібратися у цьому хаотичному нагромадженні різних планів та аспектів і виявити суттєві зв'язки між ними. Особлива увага прикута до проблеми походження різних елементів культури.

Так, досить згадати представників сформованої в 50-60-х роках ми­нулого століття Міфологічної ніколи, які вважали духовну культуру су­часних народів наслідком занепаду світогляду первісних людей, зводи­ли її до опоетизованої стародавньої міфології. Відомими прихильниками її були О.Афанасьєв, Ф.Буслаєв, а в Україні — М.Костомаров, П.Іва-щенко, І.Лучицький та ін. У цьому контексті, наприклад, замовляння

розглядалися як певні останки й уламки стародавньої міфології. Пер­винним вважалося уславлення богів, молитви, а замовляння — це жа-тдапдні останки молитов, що «дожили» до наших часів.

Згідно з ідеями Психологічної школи, різноманітні явища культури вважалися похідними від певних психологічних феноменів. Так, якшо скористатися тим самим прикладом із замовляннями, то на відміну від Міфологічної школи, яка виводила їх із стародавньої міфології і вбача­ла в них уламки молитов, представники Психологічної школи вважали їх наслідками асоціативного пронесу.

Прихильники цієї течії міркували приблизно так. Існує стійка асоціа­ція за суміжністю: приліт жайворонків ■— прихід весни. Звісно, вона двоч­ленна (перший член асоціації — приліт жайворонків; другий — прихід весни). Тоді прикмету можна визначити так: «це перший член асоціації, в якій при появі першого члена очікується поява другого». Чара, в свою чергу, це навмисне зображення першого члена асоціації, що має за мету викликати другий. Так, звичай пекти жайворонків з тіста й підкидати їх у повітря — не чара, покликана прискорити початок весни. Але якщо чара — не асоціація, виражена в діях, то замовляння — це словесно ви­ражена чара. Отож вважалося, що замовляння розвинулося з чари як вербальний вираз останньої. «Ми висловили чару та її мету і отримали формулу замовляння», — писав один із прихильників Психологічної школи Ф.Зелінський.

Історично-порівняльна школа зосередила свою увагу на змістові куль­турних явищ, а тезі про міфологічні чи психологічні засади культурних феноменів протиставила тезу про їхні книжково-літературш джерела. Звер­німося знову до того самого прикладу. Як виникає зміст замовляння з точки зору Психологічної школи? її прихильники виходили з випадковості асо­ціацій. Колись хтось угледів певну подібність між будь-якими двома яви­щами — і вони можуть започаткувати виникнення нової асоціації-прик-мети (а отже, чар і замовлянь, побудованих на їхній основі).

Представники Історично-порівняльної школи спростовували такий погляд і думні про випадковість змісту протиставили твердження про текстову чіткість і завершеність словесних формул замовляння. Про­вівши широкі текстологічні дослідження, вони дійшли висновку про подібність замовлянь до візантійської літератури (в іншому варіанті — у В.Міллера — до асірійських і халдейських магічних текстів), у якій і вбачалось їхнє первинне джерело.

Своєрідний підхід до питання про походження культурних явиш був започаткований структуралістами, зокрема К.Леві-Стросом. Згідно з його ідеєю, різні форми соціального й культурного життя мають єдину природу, всі вони — «проекції універсальних законів, що регулюють підсвідому структуру розуму». Отже, на думку автора, існують дві струк-

136

^Роміл_^ЗЛГЛЛЬНЛ ЕТНО ПСИХОЛОГ

тури — структура людського розуму Й структура культури. Вони іде* тичиі, але перша —■ первинна. Досліджуючи другу (міфи, національн кухню, системи шлюбу тощо), можна встановити структуру розуму, отже, структуру всесвіту. і

Як же розглядати культуру з точки зору теорії діяльності? Методолоі гічним фундаментом підходу до цього питання є розвинений у вітчіг няній психології принцип єдності зовнішньої та внутрішньої діяльнос (Л.Виготський, П.Гальперін, П.Зінченко, Г.Костгок та ін.). згідно з якиі| розумові процеси — це сукупність психічних діяльностей з різним рівнем складності структури. Структурні особливості тих чи інших психічних дій є відображенням відповідних особливостей побудови зовнішніх прак­ тичних дій, бо одні вважаються результатом переходу інших іззовні все­ редину, тобто інтеріоризації. ;] Діяльніший підхід враховує як загальнолюдські, так і етноспецифічві' закономірності у виникненні та розвиткові психічних процесів. Дійсно, з _: одного боку, він підтверджує наявність певних універсальних моментів — генетичну первинність зовнішньої практичної діяльності відносно будь- якої внутрішньої, психічної, загальність процесу інтеріоризації, тобто «пе­ реходу» від зовнішньої діяльності до внутрішньої, іт.ін., з іншого — дає змогу пояснити етнічну своєрідність психічних процесів. Так, життєді­ яльність етносу під впливом комплексу екологічних, біологічних, істо­ ричних, сошально-економічних і культурних чинників набуває унікаль­ ного й неповторного характеру, тому й продукт її трансформацій — психіка як інтеріоризована, «перетворена» форма життєдіяльності етно­ су — також являтиме собою унікальне явище.

Розглянемо докладніше деякі універсальні закономірності. Припус­тімо, що не лише головний напрямок процесу інтеріоризації сукупної діяльності етносу, але і його основні риси будуть однаковими в усіх куль­турах. Таке припущення справджується в тому разі, якщо не виключати подібності найбільш загальних закономірностей, що діють у процесі істо­ричного розвитку психіки і в онтогенезі (для онтопсихогенезу такі зако­номірності, як відомо, вже виокремлені та описані).

Дійсно, у вітчизняній психології процес взаємопереходів від зов­нішньої діяльності до психіки і навпаки розглядається в межах понять інтеріо- і екстеріоризації. Найбільш повно ці процеси описувалися в тео­рії поетапного формування розумових дій (ТПФРД) П.Гальперіна. Саме вона дала змогу побачити певні види діяльності дитини не ізольовано, а в їхньому внутрішньому взаємозв'язку як форми, що відбивають різні ета­пи згортання зовнішньої предметної діяльності у внутрішні розумові дії. У цьому контексті виникає цілком природне запитання; наскільки можливе використання понять і схем, розроблених для опису онтогенезу

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 137

психіки, для аналізу культургенезу психічної діяльності? Таке припущен­ня, звичайно при всіх застереженнях щодо неможливості повної ідентич­ності, було б цілком слушним зважаючи на те, що індивідуальний розви­ток дитини, її соціалізація відбуваються в традиційних культурно сформованих і зафіксованих межах і формах, які лише до певної міри можуть змінюватися і варіювати. Якщо припустити таку можливість, то _в культурі будь-якого етносу мають виділятись такі феномени, які за своєю сутністю є культурно зафіксованими формами «згортання» різних видів зовнішньої практичної діяльності і водночас відповідають визна­ченим Гальперіним етапам індивідуальної інтеріоризації.

Згадаймо етапи, виокремлені П.Гальперіним. Згідно з його теорією, будь-яка розумова дія, перш ніж функціонувати у внутрішньому плані, мас пройти ряд етапів: спочатку неминучим є етап дії з предметом або з його замінником, під час яких пізнаються й виокремлюються характерис­тики об'єкта, після цього послідовно проходять етапи мови «вголос» і мовлення «про себе», тільки після цих трансформацій дія стає власне розумовою. Зрозуміло, що для кожного конкретного психічного процесу ця схема наповнюється особливим змістом: в одних випадках ще більш еіаппо деталізуючись, в інших — зберігаючи лише мінімальний каркас, проте загальна схема (згортання на рівні предметних дій — згортання на рівні вербальних дій — згортання на рівні психічних дій) не змінюється.

Чи зберігається ця схема при вивченні культурно-історичного фор­мування певних психічних процесів? Розглянемо два приклади: один традиційний для теорії поетапного формування розумових дій, а саме культурно-історичний розвиток розумової дії лічби; другий — нетради­ційний, новий для неї — вивчення виникнення й становлення процесу творення мети.

Отже, однією з традиційних форм застосування ТПФРД, що мала багато послідовників і прихильників, було формування розумової дії лічби у дитини. Було показано, що первинною і найпростішою формою лічби є лічба на пальцях, яка поступово доповнюється І замінюється лічбою за допомогою інших матеріалізованих об'єктів (згадаймо палич­ки для рахування). Згодом цей процес доповнюється (а з часом і витіс­няється) різними вербалізованими формами, які переходять у шепотіння і, нарешті, у внутрішній план.

Чи можна знайти якісь аналоги цих форм в історії культури? Так, відомо, що процес формування та становлення дії лічби перш ніж набу­ти сучасних форм, пройшов певні історичні етапи, які мали як спільні для всього людства, так і специфічні для певного етносу риси. Давно було висловлено припущення про те, шо первинною формою лічби в будь-якій культурі було рахування за допомогою частин тіла, передусім

! К Етнопсихологія

_г