106

Рт;Ш] 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 107

Немає сенсу заперечувати вплив екологічних чинників на психологія* характеристики народу, це очевидно й доведено численними досліджену нями. Проте не можна не зважати на вплив інших чинників, а головне -не можна встановлювати безпосередній зв'язок між окремими екологів ними параметрами і психологічними характеристиками, бо це може при звести до невиправданих висновків.

Останнє найяскравіше проявляється в тому, що одні й ті самі екс логічні чинники в різних авторів зумовлюють зовсім протилежні етнс психологічні особливості, й навпаки, коріння аналогічних характерне тик психічної діяльності різні автори вбачають у різних елемента природного середовища. Розглянемо це детальніше.

Так, у згадуваній раніше праці О.Кульчицького, присвяченій харав терології українців, географічні аспекти визначаються як одні з найг ловніших чинників етнопсихогенезу. Свою ідею про переважання в раїнців установок на рефлексію, а не на активну предметну діяльніс автор аргументує посиланнями на екологічні особливості України. Де лідник вважає, що життя серед степу (як основної зони України) й( пробуджує активності, навпаки, «вживання в безкрайнє пробуджує відч тя безкінечного, недосяжного, неозорного і абсолютного», сприяючи швр ше філософським роздумам, аніж активним діям. У цьому самому напря діє, за Кульчкцьким, і такий унікальний екологічний елемент України, і підкреслює її неповторність, як її Грунти. Відомі в усьому світі родючі; раїнські землі —чорноземи — забезпечували селян усім необхідним; їм Щ треба було докладати особливих зусиль, що також, на думку автора, сприяло появі у них додаткових стимулів до активності, не формува предметних установок, залишаючи пріоритет за рефлексією.

Звернімо увагу на те, що аналогічні висновки про відсутність акті«( пості та яскравих проявів ініціативи звучать у М.Бердяєва в зовсім іншо* ключі. Ідентичний психологічний результат у росіян зумовлений, на, ку автора, зовсім іншим екологічним фактором — величезними розмірі! ми території країни. «Русская душа ушиблена ширью... подавлеЯ| необт.ятньіми русекими полями и необьятньїми русекими снегами»,-з так висловив цю думку дослідник. Який же зв'язок між цими двома і номенами? Розглянемо логіку міркувань автора.

Для М.Бердяєва таїна «душі Росії» (згадаймо, кумом Россию не пб нять» Ф.Тготчева), ядро її своєрідності полягає в її антиномічності, ^ внутрішній суперечності. Остання проявляється в різних аспектах. Та з одного боку, російський народ, за Бердяєвим, найбільш аполітичнк «недержавний» народ у світі (саме це споконвіку притаманно його душ^ але водночас саме в Росії було створено одну з найміцніших державнії бюрократичних машин, яка пригноблює іманентно властиву народу св боду духу та придушує особистість.

Суперечливим є, з погляду Бердяєва, і ставлення росіян до інших на­родів. Російська душа внутрішньо інтернаціональна, доброзичлива й шаноблива до інших націй та народностей. Росія, за Бердяєвим, найбільш _((|1е шовіністична країна в світі», місія якої — звільняти інших. Однак знову ж таки, всупереч цим. здавалося б, найхарактернішим рисам ро­сійського духу, Росія нерідко виступає як пригноблювач інших народів, провадить націоналістичну, русифікаторську політику.

Суперечливість Росії проявляється і в інших аспектах. Так, однією з найважливіших рис російської душі є, згідно з Бердяєвим, її «побутова свобода», відсутність міщанства, гонитви за прибутком і потягу до благо­устрою, шо характерно для країн Заходу. У цьому розумінні тип мандрів­ника, шукача Божої правди, сенсу життя, не зв'язаного земними справа­ми та турботами, висувається автором як найбільш внутрішньо природний для прояву російської душі. Проте і в цій сфері російський дух не реалізує себе відповідно до своїх властивостей. Більше того, на­явність купецтва, зануреного в думки про гроші, чиновників, селян, які нічого не бажають крім землі, наявність тотального консерватизму, інерт­ності та лінощів є свідченням того, що одвічні риси російської душі не лише не проявляються, але й заміщуються іншими, протилежними, не притаманними власній природі. Це дивовижна невідповідність іманент­но властивих російському духові потенцій, що переродилися в неприй­нятну, чужорідну для них форму, і становить таємницю російської душі.

Намагаючись наблизитися до її розгадки, Бердяєв шукає і знаходить її в «особливому співвідношенні жіночого та чоловічого начал у росій­ському характері». Недорозвиненість чоловічого начала, а отже, тоталь­на жіночність (яка проявилася, зокрема, у відсутності інституту лицарства в Росії) зумовлюють «постійну залежність від чужорідного», від іноземно­го: у стародавні часи — від Греції, пізніше — від Німеччини та Франції. Широко використовуючи аналогії та метафори, М.Бердяєв малює об-раз позбавленої внутрішніх чоловічих начал, пасивно покірної «Росії-нареченої», яка завжди терпляче чекає на свого судженого. Однак при­водить усе не той, не суджений, не близький їй за духом. Проте вона, по-жіночому поступаючись та підкоряючись, не протестує, а починає жити не властивим їй життям з іншим устроєм, з іншими цінностями, шо спри­чинює постійний внутрішній конфлікт і викликає відчуття суперечливості.

М.Бердяєв робить іще один логічний крок, намагаючись відповісти

^а питання, що спричинює виникнення такого незвичайного співвідно-

^]ешія жіночого та чоловічого начал. Він звертається до географічних

^инників: до особливостей російської природи, клімату, ландшафту, а

іаиголовпіше — до впливу просторів Росії, де не людина володіє приро-

¹⁰ > а природа людиною. Пояснюючи останню думку, автор зазначає,

неосяжні простори надавали широкі можливості для екстенсивного

108

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 109

розвитку господарства, не вимагали постійної напруги, інтенсифікаг матеріальної діяльності й культури, проявів енергії та ініціативи, тобі за Бердяевим, для розвитку суто чоловічих рис, що й відбилося в росіі ському національному характері.

Отже, різні автори пов'язують виникнення однакових психологічне характеристик з різними екологічними факторами. З іншого боку, зазначалося, один і той самий екологічний чинник може розглядати^ як причина різних, іноді дуже далеких психологічних характеристик. Та О.Кульчицький розглядав особливості українських грунтів як джер рефлексивних установок українців. Інших висновків щодо впливу чс нозему на психічну діяльність дійшла сучасна дослідниця М.Гримич. Вон висловила думку про те, що наявність родючих ґрунтів сприяла тол що люди вважали, ніби врожай залежить в основному лише від метеор логічних факторів, які в свою чергу, з погляду селян, залежали від вс Бога, а також від доброї та злої волі оточуючих. Отже, на думку автор особливість українських Грунтів сприяла розвитку та поширенню магі; ного мислення у корінного населення України, переважанню його раціональним, тобто сприяла формуванню зовсім інших психолога особливостей, ніж ті, які були проголошені О.Кульчицьким.

2. Біологічний підхід у етнопсихології

Поряд з екологічним підходом, у якому засобом вивчення особлиЕ тей національної психіки є аналіз специфіки середовища, в якому мей кає етнос, чільне місце в спробах дослідження етнопсихогенезу посії також біологічний підхід. В останньому матеріалом для аналізу є біологічні (анатомічні, антропологічні, генетичні, фізіологічні топ характеристики членів етносу. До того ж ні характеристики можуть бі як реальним емпіричним фактом, так і суто гіпотетичним судження Типовим прикладом останнього може бути висловлювання П.Ковалев кого, згідно з яким «основною рисою слов'яио-руського характеру є де рота... — прояв особливого складу та співвідношення їхніх нервоа^ елементів», додамо, «складу та співвідношення», що ніколи не були пр метом безпосереднього експериментального дослідження.

Найпоширенішим варіантом біологічного підходу € залучення ані пологічних даних для характеристики етнічних особливостей психіки. ] рубежі XIX і XX століть в Україні деякі автори (Ф.Вовк, І.Раковсьв Р.Єндик, А.Носов, І.Сікорський та ін.), намагаючись підкреслити відміі особливості українців, а інші, навпаки, доводячи спільність українці іншими етнічними групами (переважно з росіянами), звертаються до ав

пополоґічних даних. Так, відомий український етнограф і антрополог ф Вовк у процесі широких антропологічних досліджень дійшов виснов­ку Ш° українці за антропологічними ознаками досить однорідні і мають темне волосся і очі, зріст вище середнього або високий, коротку голову І брахікефал ьність), вузьке обличчя, прямий і досить вузький ніс, порівня­но короткі верхні та довгі нижні кінцівки. При цьому спостерігається, як вважає автор, цікава закономірність: усі ці ознаки максимально виразні в південно-західній частині України і поступово зменшуються, згладжуються в північно-східному напрямі (тобто найбільш високими, темноволосими, _кар_Оокими тощо є гуцули, а найменш — мешканці Слобожанщини), ф Вовк пояснює це тісними стосунками північно-східної України з Вели-коросісю, збільшенням там кількості змішаних шлюбів, а отже, певною трансформацією типових антропологічних ознак.

Тоді, як у працях Ф.Вовка підкреслювалися особливості антрополо­гічних характеристик українців і їхня відмінність від інших етнічних груп, у працях його сучасника І.Сікорського стверджувалася протилежна теза. Київський професор медицини вважав, що російський народ виник унас­лідок злиття двох рас — слав'янської та фінської. Набуті в результаті такого злиття антропологічні ознаки закріпилися спадково в нащадках нової раси, причому «такий спосіб виникнення Русі відносять до всіх її племен — великоруського, білоруського та південноруського, зважаю­чи на однаковий антропологічний склад усіх названих племен».

У контексті підходу, який розглядається, важливо те, шо антропологічні ознаки висувалися в ролі чинника, що зумовлює специфіку національно­го характеру. Так, І.Сікорський зазначав: «На розвиток народного духу вплинули два фактори: антропологічний склад племені та зовнішня при­рода, серед якої живе слов'янська раса». Але оскільки вчений стверджу­вав, що антропологічні характеристики росіян, українців і білорусів іден­тичні, то, відмітивши мимохідь деякі етнопсихологічні відмінності українців порівняно з росіянами — «притаманне великорусам переважан­ня волі», тоді як розум і почуття «переважали у південнорусів», — І.Сікорсь­кий робив єдино можливий, з його погляду, висновок, що «психічні риси руського племені однаково властиві всім трьом його відділам».

До антропологічних характеристик як фактора, що зумовлює особли­вості національного характеру, звертаються і пізніше, зокрема О.Куль­чицький стверджує про наявність причинно-наслідкового зв'язку, з одно­го боку, між переважанням в Україні ознак динарської та остійської рас, з ЩШого — переважанням рефлексивних установок в психічному устрої Українців.

Варіантом біологічного підходу можна вважати також еволюційний ^Напрямок у поясненні психологічних розбіжностей. Його прихильники

по

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГТ.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 111

намагаються пояснитті етнопсихогенез та особливості суспільного жил тя за допомогою еволюційного вчення Дарвіна. Закони, за допомогоя яких описується існування тваринного світу, вони поширюють на жиі етнічних груп, націй, держав. Так, з точки зору даного підходу голої ною рушійною силою суспільного розвитку, як і в тваринному світі,-,! боротьба за існування. Аналогом конкуренції між особинами тварин л постає економічне змагання, міжнаціональні конфлікти та війни, які про голошуються закономірними, вічними та неминучими. Внаслідок таке го «природного добору» виживають найсильніші, найбільш пристос вані етноси, доля слабших — або зникнути або змиритися з ролл колоній чи слаборозвинених країн.

Ця канва є досить однотипною в усіх прихильників цього напряіі Розбіжності між ними, що цікавлять нас в цьому контексті, з'являють при виокремленні тих психологічних рис, які сприяють виживанню етщ] сів у їхній боротьбі за існування, особливостей, шо, зрозуміло, генет* закріплюються й спадково передаються нащадкам. Для одних авторів і інтелектуальні здібності, для інших — релігійність, а для деяких — патрій тизм, який вважають аналогом інстинкту самозбереження, і т.п. Усі нар ди відрізняються ступенем розвитку тієї їхньої характеристики, яка бер автором за основу. Найбільш «високорозвинепими» за даною рисою пр голошуються, як правило, народи Західної Європи та Америки, а на менш розвиненими — представники тубільних племен Африки і Австра Більше того, за Гальтоном, можливе навіть поліпшення, облагороджува ня «породи» людей. Для позначення таких програм виведення «рас ви сокоо б дарованих людей» дослідник запровадив спеціальний термін ■ «євгеніка», під яким мав на увазі «вчення про гарне відтворення» чер ретельно скоординовані шлюби та селекцію. Багато расистських політ них течій скористалися пізніше висновками та ідеями цього напрямку. ,<|

І, нарешті, останній напрямок у межах біологічного підходу. До: го відносять численні спроби пов'язати етнопсихологічні особливос типами нервової системи, з особливостями вищої нервової діяльності,^ найпоширеніший варіант — з типом темпераменту. У всіх цих випадку стверджується, що певні види нервової системи чи темпераменту сер представників досліджуваних етносів трапляються значно частіше, ніі серед інших. «У нас в Україні більше людей нервової натури, ніж у ве коросів і в більшості інших народів», стверджував С.А.Подолинськ* який запропонував класифікацію «натур», намагаючись порівняти ЇЩ деякими етнічними групами.

Застосування біологічних методів дослідження і, відповідно, спроб більш глибокого вивчення взаємозв'язку біологічних і етнопсихології них характеристик, тривають і зараз. Наприклад, великий інтерес ■

ловлять гіпотези, шо мають пояснити розбіжності в схильності до ілюзії |Ик>ллер-Лайєра у представників різних етносів деякими фізіологічни­ми факторами. Цей напрямок був започаткований у працях Р.Поллака, який довів наявність обернено-пропорційної залежності між пігмента­цією сітківки та підвладністю цій ілюзії. Здавна відомо, що в людей з темним кольором шкіри пігментація сильніша. Використовуючи цю за­лежність, Р.Поллак порівнював підвладність ілюзії у темношкірих і світлошкірих дітей у США і виявив, що темношкірі діти менш схильні до ілюзій- що цілком відповідало проголошеній тезі.

Згодом М.Борнстейн побудував на основі гіпотези пігментації гіпо­тетичну шкалу підвладності ілюзії людей різних культур. Виявилося, що послідовність, отримана на базі даних про пігментацію, цілком відпові­дала виявленій в реальних емпіричних дослідженнях. Великий інтерес викликає й подальша робота М.Борнстейна в цьому напрямку. Він при­пустив, шо розбіжності в пігментації, пов'язані з відмінностями в чутли­вості ло певних кольорів (особливо в синьо-зеленій ділянці кольорового спектра), можуть пояснити міжкультурні розбіжності в найменуванні основних кольорів. Аналіз списку назв кольорів у 126 суспільствах по­казав, шо в найменуванні кольорів існують певні географічні варіації, які насправді збігаються з варіаціями в пігментації ока. Отримані дані підтверджують, що. по-перше, люди різних культур дійсно не тільки на­зивають, але й бачать кольори по-різному, а по-друге, що кольоровий словник детермінований кольоровим баченням.

Отже, всі розглянуті різновиди біологічного підходу — антропо­логічний, генетичний, еволюційний, фізіологічний, біопсихічний та їхні можливі варіанти — поєднує те, що джерело етнопсихологічних харак-теристик-розбіжпостей їхні прихильники вбачають у суб'єктах діяльнос­ті; в представниках тієї чи іншої етнічної групи, в їхніх особливостях, що мають генетичну закріпленість і передаються спадково. Генетична закріпленість, зумовлюючи типові риси національного характеру, вод­ночас сприяє їх сталості, незмінності, що в більш або менш явній формі усвідомлюють і підкреслюють прибічники даного підходу. Так, дуже виразно цю думку висловив І.Сікорський:

«Порівнюючи історичні описи характеру руського племені та інших племен слов'янської раси, ми знаходимо ті ж основні риси зараз, що й тисячу років назад: те ж слов 'яііське миролюбство та гостинність, »іу ж любов до праці, ту ж сімейну доброчесність, той же ідеалізм, пшй же слов 'яиський розбрат і ту ж нерішучість характеру, які відрізняли більшу частину слов 'ян упродовж: тисячі років їхнього істо­ричного життя».

112

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 1 1

3. ІСТОРИЧНИЙ ІЇІДХІД У ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

У 60-х роках минулого століття почали з'являтися праці, які пропагу-1 вали новий метод дослідження етнопсихологічних особливостей (М.Кос-| томаров, 1861; М.Данилевський, 1869 та ін.). Його теоретичною осно* вою було положення про те, що характер народу мас постійне проявлятися в його історичній діяльності, отже, засобом його пізнану може й мусить стати історія етносу. Так, один із ідеологів зазначеного підходу М.Данилевський, протиставляючи його «простій описувальні передачі окремих спостережень», проголошував, що способом вивчені національного характеру має стати аналіз тих його рис, «котрі лроявля^ лися б в усій історичній діяльності, в усьому історичному житті порівщ ваних народів», бо лише в цьому разі, на думку автора, можна вважати певну характеристику справді суттєвою й важливою, спільною для всіз( представників цього культурно-історичного типу, до того ж не випаду ковою, епізодичного, а постійно існуючою та реально діючою.

Цю ідею М.Данилевський реалізував у роботі «Россия и Европа»,. на багато років стала підґрунтям для досліджень національного характер ру, а для багатьох учених — приводом для багаторічної полеміки. У цій! праці М.Данилевський намагався аргументовано відхилити тезу пре наявність спільної для всього людства цивілізації та довести існувани кількох окреміпших цивілізацій — культурно-історичних типів. Згідно зі автором, немає єдиної культури, що безперервно розвивається і в межах| якої всі інші цивілізації розглядаються як сходинки (више-нижче) в і му розвиткові, а є «природна система історії», в якій розрізняється (як у| природничих науках) кілька основних типів, незрівнянних один з одним, бо кожний з них розвиває свої аспекти людського духу, в кожному «са­мостійно» розвивається якесь своє «начало, що полягає, як в особливості .тях його духовної природи, так і в особливостях зовнішніх умов життя»..

Основні культурно-історичні типи (їх усього десять), виокремлену вченим, як і всі біологічні істоти, народжуються, розвиваються, прохо-і дять певні стадії та вмирають. Усі вони відрізняються один від одногс трьома основними властивостями: відмінностями етнографічними, пц якими розуміють «ті племінні риси, які виявляються в особливостях пси-1 хінного устрою народів»; відмінностями у вищих духовних якостях (тоб-| то релігійними); відмінностями історичного виховання, під якими авто( має на увазі чинники та механізми, що сприяють консолідації людей і ного культурно-історичного типу.

Зрозуміло, шо в контексті етнопсихології найбільший інтерес станов-І лять етнографічні відмінності культури о-історичних типів. Відомо, що|

пр М-Данилевського — слов'янофіла та ідеолога панславізму — була альтернативою працям західників. Вона була спрямована на те, щоб про­тиставити Росію Західній Європі та обгрунтувати духовну самобутність слов'янського світу на чолі з Росією. Тому Данилевський виокремлює як один із культурно-історичних типів — слов'янський — і послідовно роз­глядає всі його головні характеристики, постійно протиставляючи євро­пейському романо-германському типу.

Розглядаючи етнографічні відмінності слов'ян, М.Данилевський вва­жав, що їхні етнопсихологічні особливості треба шукати в трьох сфе­рах — розумовій, естетичній і моральній. Проте автор зазначає, що він не вважає за можливе глибоко аналізувати першу сферу, оскільки у сло­в'ян ще недостатньо розвинена наука, в специфіці якої віддзеркалились би їхні інтелектуальні характеристики. Дослідник також не вважає себе компетентним для того, щоб провести порівняльний аналіз слов'янської літератури з літературами інших культурно-історичних типів, аналіз, який надав би інформацію і дав змогу зробити певні висновки відносно естетичних характеристик. Тому всю свою увагу він концентрує на мо­ральній сфері. Залучаючи широкий історичний матеріал і проводячи сміливі аналогії та паралелі, Данилевський намагається показати, що однією з головних моральних етнографічних ознак слов'ян є їхня тер­пимість, толерантність, на відміну від «насильництва» роман о-германців.

Історичними проявами-аргументами цих ознак с, на думку автора, і ре­лігійна нетерпимість Заходу (він згадує походи хрестоносців, Варфоломіїв­ську ніч, вогнища інквізиції), і колоніальна політика (конкістадори, рабо­торгівля і т.іп.), і постійні зовнішні та внутрішні війни, що, як вважає автор, зовсім не властиво слов'янам. Скоріше навпаки, ставлення слов'ян до смер­тної кари (яку відхиляв Володимир, засуджував Мономах і яку відмінили в Росії раніше, ніж на Заході), те, що напівдикі племена та різноманітні народності, приєднані до Росії, не були перетворені на рабів, а також фак­ти (хоч і поодинокі) виголошування християнських проповідей мовами народів Росії тошо — все це спонукало автора зробити висновок про на­явність терпимості як однієї з найголовніших рис характеру слов'ян.

Інша важлива риса, про яку згадує М.Данилевський — це специфіка «способу, яким здійснювалися всі великі перевороти в житті руського народу». На Заході будь-якому перевороту передує агітація за програ­ми, боротьба ідей, що пропонуються різними партіями, тобто велика Цілеспрямована кампанія. У Росії ж, згідно з Данилевським, це процес "суто внутрішній... що діється в глибинах народного духу невидимо і нечутно... і. коли приходить час замінити старе новим на ділі, ця заміна Здійснюється з гідною подиву швидкістю, без видимої боротьби». Істо­ричними подіями, що підтверджують цей висновок, є, на думку автора, прийняття Християнства, коли за Володимиром, «майже без опору» прий-

Етно:н

114

Роїліл І ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

115

няв хрещення і весь руський народ; події за часів Мініна та Пожарськог ситуація навколо реформи 1861 року — коли в царському маніфесті втіл лися надії і мрії народу, що довго визрівали в глибинах народного духу<1 Зважимо на те, що автор не дожив до російських переворотів XX сто річчя, але й ті ілюстрації, що він наводив, навряд чи можна трактуват так однозначно. Цей суб'єктивізм у трактуванні історичних подій, а точ ніше — у зв'язку між історичними подіями і рисами народного харан ру (на якому наголошували критики цього підходу) ще раз підкресли гостроту проблеми методів вивчення етнопсихологічних характериств її не зняту з порядку денного актуальність.