
- •ВСТУП
- •1.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
- •1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ
- •1.3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ІННОВАЦІЙ
- •1.4. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА Й ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
- •1.5. ОБ’ЄКТИ ТА СУБ’ЄКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •1.6. ЕТАПИ, СТАДІЇ ТА МОДЕЛІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
- •1.7. МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
- •2.1. ЦІЛІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •2.2. ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •2.3. ЗМІСТ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ
- •2.4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
- •2.5. УПРАВЛІННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИМ ПРОЕКТОМ
- •2.6. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ ТА МОНІТОРИНГ ІННОВАЦІЙ
- •2.7. РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВИРОБНИЦТВО
- •3.1. ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ
- •3.2. АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ, МЕТОДИ ВИБОРУ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ
- •3.3. МІСЦЕ SWOT-АНАЛІЗУ В ОПРАЦЮВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
- •3.4. ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА КОНТРОЛЬ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
- •4.1. ЗАВДАННЯ Й ОСНОВНІ ПРИЙОМИ ЕКСПЕРТИЗИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
- •4.2. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЗУЛЬТАТІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •4.3. МЕТОДИ ВІДБОРУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
- •4.4. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
- •4.5. ПІДГОТОВКА ТА СКЛАДАННЯ БІЗНЕС-ПЛАНІВ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
- •4.6. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІННОВАЦІЙ
- •4.7. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИТРАТ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
- •4.8. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙ
- •5. НАПРЯМКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
- •5.2. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ «ТЕХНОІМПОРТ»
- •5.3. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ «ЕКСПОРТ»
- •5.4. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ «ІНФОРМАЦІЯ»
- •5.5. ПРОГРАМА «ІНВЕСТОР»
- •5.6. ПРОГРАМА «ОСВІТА-НАУКА»
- •5.7. CТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЮ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
- •6.3. ОЦІНКА СЕРЕДНЬОЗВАЖЕНОЇ ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ Й ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА (ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ)
- •6.4. РОЗРАХУНОК ГРАНИЧНОЇ ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ
- •6.5. ОЦІНКА ВАРТОСТІ КОШТІВ У ЧАСІ
- •6.6. ОЦІНКА ІНФЛЯЦІЇ
- •6.7. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ
- •6.8. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ
- •6.9. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЧИХ ІНВЕСТИЦІЙ
- •6.10. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
- •6.11. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
- •7.1. СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ, АНАЛІЗ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЙОГО СТАНУ
- •7.2. ВИХІД НА РИНОК ТЕХНОЛОГІЙ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •7.3. ЗНАЧЕННЯ, ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ Й ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ПОПИТУ НА НАУКОВО-ТЕХНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ ТА ІННОВАЦІЇ
- •7.4. ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ПРОЕКТІВ
- •8.1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
- •8.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •8.3. РОЛЬ МАРКЕТИНГУ У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ ДО ІННОВАЦІЙ
- •8.4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
- •ДОДАТОК

УПРАВЛІННЯІННОВАЦІЙНОЮ 2 ДІЯЛЬНІСТЮ
2.1.Цілі інноваційної діяльності.
2.2.Завдання та принципи інноваційної діяльності.
2.3.Зміст процесу управління інноваціями.
2.4.Організаційні структури інноваційного менеджменту.
2.5.Управління дослідницьким проектом.
2.6.Система управління інноваційними процесами та моніторинг інновацій.
2.7.Розвиток інноваційної діяльності та її вплив на виробництво.
2.1. ЦІЛІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
На всіх етапах історії суспільного виробництва вирішальне значення у підвищенні його стабільності, технічної досконалості та економічної ефективності відігравав взаємопов’язаний процес розвитку науки, модернізації техніки й технології виробництва. Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва та самої його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання кожної країни. Гостра конкурентна боротьба за ринки збуту відбувається, насамперед, через змагання у розвитку науки і техніки. І виграє та країна, яка має розвинений науковий потенціал, здатний розв’язувати найскладніші науково-технічні, соціально-економіч- ні та організаційні проблеми виробництва. Тому в умовах економічної кризи і технічної відсталості майже всіх галузей господарського комплексу України на перший план виходить науковотехнічна політика держави. Вона має бути спрямована на стимулювання розвитку науки і техніки, розширення і поглиблення наукових досліджень, налагодження науково-технічного співробітництва з усіма високорозвиненими зарубіжними країнами та широке використання досягнень науково-технічного прогресу у виробництві.
56
Концепція розвитку науки і техніки в Україні базується на реанімації й стимулюванні розвитку науково-технічного потенціалу, збільшенні інвестицій у науку, в складанні короткострокових і довгострокових науково-технічних програм, підвищенні рівня наукового забезпечення розвитку господарського комплексу і всіх його галузей, в зміцненні матеріально-технічної бази науко- во-дослідних, проектно-конструкторських установ і лабораторій, поліпшенні системи підготовки кадрів, підвищенні їх кваліфікації, реформуванні системи вищої освіти, удосконаленні територіального розміщення наукових установ і вищих навчальних закладів, розвитку інтеграційних процесів у галузі наукових досліджень і підвищенні їх результативності та економічної ефективності.
Україна має досить високий науковий потенціал. Наукові установи України здатні розв’язувати найскладніші науковотехнічні проблеми. Багато напрацювань і розробок, особливо у сфері фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, ракетобудування, середнього і точного машинобудування, приладобудування та інших, уже в недалекому майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного прогресу.
Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій і нових зразків техніки, розвитку інформаційних систем і комп’ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити значне зростання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Основною метою інноваційної діяльності є створення сис-
теми взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечують науковотехнічний прогрес: наукового, технічного та виробничого потенціалів.
Процес управління починається із формування системи цілей і завдань інноваційної діяльності (або проекту) на певний період часу. Мета в інноваційному менеджменті — це потрібний або бажаний стан інноваційної системи в плановому періоді, який виражається сукупністю характеристик. Мета організації або діяльності повинна встановлювати певні орієнтири їх розвитку на задані періоди часу. Таким чином, мета організації, з одного боку, є результатом прогнозів і оцінки ситуації, а з другого — обмеженням для передбачуваних планом інноваційних заходів. Щоб відповідати цій двоїстій функції, формулювання цілей інно-
57
вацій має відповідати ряду вимог, до найважливіших з яких відносяться такі.
1. Цілі інновацій повинні бути вимірювальними. За змістом во-
ни можуть носити науковий, технічний, економічний або соціальний характер і бути орієнтовані на вирішення виробничих, фінансових, маркетингових завдань розвитку. Однак в усіх випадках формування цілей інноваційної діяльності повинно мати конкретне вираження, відображати характеристику типу інновацій і встановлювати внутрішні або зовнішні орієнтири організації. За формою виявлення цілі повинні задаватися вимірювальними параметрами, які здатні виступати вихідною базою для подальших рішень, створювати основу для оцінки розвитку виконання робіт і кінцевих результатів діяльності. З точки зору вимірювання формулювання цілей може використовувати кількісні або якісні характеристики розвитку.
2. Цілі інновацій повинні бути достатньо суворо орієнтованими в часі, тобто встановлювати період досягнення бажаних результатів. Часова орієнтація цілей дозволяє конкретизувати шляхи і способи їх досягнення, забезпечувати безперервність і послідовність в розвитку організації.
3. Цілі інновації повинні бути досяжними. При постановці ці-
лей необхідно постійно мати на увазі, що це важливе, але лише одне в ланцюжку вирішення в інноваційному менеджменті. Ціль формулюється, передусім, для того, щоб потім виробити стратегію її досягнення і програму планових заходів щодо реалізації прийнятої стратегії розвитку. Тому цілі інноваційної діяльності повинні ставити досяжні для колективу завдання. Враховуючи невизначений характер наукової і інноваційної діяльності, їхні цілі можуть носити імовірне вираження. При постановці цілей має проводитись оцінка ризиків і розроблятися програма заходів, спрямованих на зниження їхнього рівня і можливих негативних наслідків. Для підвищення ступеня досягнення цілей інноваційної діяльності та їх конкретизації при розробці стратегії розвитку необхідно поряд з формуванням цілей встановлювати умови їх досягнення у вигляді обмежень ресурсів, термінів, екологічних норм, соціальних вимог і т. ін.
4. Різні цілі інновації повинні бути взаємопов’язаними і несу-
перечливими. Велика різноманітність можливих цілей інноваційної діяльності організації разом з необхідністю диференціації їх за рівнями управлінням і доведенням до окремих структурних одиниць та виконавців вимагають установлення відносин субординації цілей, їх супідрядності і математизації.
58

Процес формування цілей є одним з найважливіших процедур інноваційного менеджменту. Це складова частина і початковий пункт усіх планових розрахунків в інноваційній сфері.
Організаційно-управлінські цілі
ДОВГОСТРОКОВІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЦІЛІ:
1)побудова саморегульованих цілісних інноваційних систем;
2)вироблення системи управління інноваційними процесами, яка максимально пристосована до конкретних умов та завдань;
3)формування принципово нових систем управління економікою регіонів;
4)створення якісно нової територіальної організації виробництва.
СЕРЕДНЬОТА КОРОТКОТЕРМІНОВІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЦІЛІ:
1)створення єдиного інформаційного середовища;
2)вироблення системи оцінки ефективності діяльності інноваційної системи та її структурних підсистем;
3)розробка системи контролю та зворотного зв’язку;
4)розробка механізмів модифікації структури діяльності;
5)розробка ринкових механізмів взаємодії суб’єктів діяльності між собою та із зовнішніми системами;
6)якісна перебудова зв’язків у ланцюгу освіта-наука-виробництво.
Соціально-економічні цілі
ДОВГОСТРОКОВІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЦІЛІ:
1)завоювання стабільних позицій у відповідних сегментах світової ринкової системи;
2)корінне оновлення основних фондів;
3)переорієнтація економіки на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;
4)вирівнювання балансу «імпорт-експорт»;
5)накопичення критичного технологічно-фінансового та інформаційного потенціалу для здійснення «технологічного прориву».
59