1.1.Основні поняття інноваційного менеджменту.

1.2.Класифікація інновацій.

1.3.Життєвий цикл інновацій.

1.4.Науково-технічна й інноваційна діяльність.

1.5.Об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності.

1.6.Етапи, стадії та моделі інноваційного процесу.

1.7.Мета, завдання та функції інноваційного менеджменту.

1.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Поряд з максимальним використанням усього потенціалу маркетингу, менеджеру в рамках антикризового управління не можна залишати осторонь й іншу сторону сучасного менеджменту — інновації (ефективне використання досягнень науки і техніки).

У світовій економічній літературі «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень науково-технічного прогресу (НТП).

Термін «інновація» став активно використовуватися в перехідній економіці України як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», «інноваційне рішення» тощо. У літературі налічуються сотні визначень інновації.

Різні автори трактують це поняття залежно від об’єкта й предмета свого дослідження.

Наприклад, Б. Твіст визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея здобувають економічний зміст. Ф. Ніксон вва-

жає, що інновація — це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових і по-

9

ліпшених промислових процесів й устаткування. Б. Санто вважає, що інновація — це такий суспільно-технічний економічний процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, і у разі, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, прибуток, поява інновації на ринку може привести додатковий дохід.

Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організа- ційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану підприємни-

цьким духом. У внутрішній логіці нововведень — новий момент динамізації економічного розвитку.

Міжнародні стандарти статистики науки, техніки й інновацій — це рекомендації міжнародних організацій у сфері статистики науки й інновацій, що забезпечують їхній системний опис в умовах ринкової економіки.

Відповідно до цих стандартів інновація — кінцевий резуль-

тат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг.

Таким чином, інновація є наслідком інноваційної діяльності. Аналіз різних визначень приводить до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією інно-

ваційної діяльності є функція зміни.

П’ЯТЬ ТИПОВИХ ЗМІН (ЗА І ШУМПЕТЕРОМ)

1.Використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва (купівля — продаж).

2.Впровадження продукції з новими властивостями.

3.Використання нової сировини.

4.Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення.

5.Поява нових ринків збуту.

Ці положення Й. Шумпетер сформулював ще в 1911 р. Пізніше в 30-і роки він уже ввів поняття інновація, трактуючи його як

зміну з метою впровадження й використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.

10

У ряді джерел інновація розглядається як процес. У цій концепції визнається, що нововведення розвивається в часі й має чітко виражені стадії.

Інновації властиві як динамічний, так і статичний аспекти. В останньому випадку інновація представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НВЦ), ці результати мають самостійне коло проблем.

Терміни «інновація» й «інноваційний процес» не однозначні, хоча й близькі. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність.

Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній галузі.

Науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації.

Науково-технічні розробки й винаходи є створенням нового знання з метою їх практичного застосування, науково-технічні інновації (НТІ) є матеріалізацією нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних за-

питів споживачів. Неодмінними властивостями інновації є нау- ково-технічна новизна й виробнича застосовність.

Комерційна реалізованість стосовно інновації виступає як потенційна властивість, для досягнення якої необхідні певні зусилля. НТІ характеризує кінцевий результат науково-виробничого циклу (НВЦ), що виступає як особливий товар — науковотехнічної продукції — й є матеріалізацією нових наукових ідей і знань, відкриттів, винаходів і розробок у виробництві з метою комерційної реалізації для задоволення конкретних потреб.

Отже, інновацію — результат потрібно розглядати з урахуванням інноваційного процесу.

ДЛЯ ІННОВАЦІЇ РІВНОЮ МІРОЮ ВАЖЛИВІ ТРИ ВЛАСТИВОСТІ:

•науково-технічна новизна,

•виробнича застосовність,

•комерційна реалізованість.

11

Відсутність будь-якої з них негативно позначається на інноваційному процесі.

Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, усвідомлену через потреби ринку. Варто звернути увагу на два моменти: «матеріалізацію» інновації, винаходів і розробок у технічно по-новому зроблені види промислової продукції, засоби й предмети праці, технології й організації виробництва й «комерціалізацію», що перетворює їх у джерело доходу.

Отже, науково-технічні інновації повинні: а) мати новизну;

б) задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток виробникові.

Поширення нововведень, як й їх створення, є складовою частиною інноваційного процесу (ІП).

РОЗРІЗНЯЮТЬ ТРИ ЛОГІЧНИХ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ:

•простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);

•простий між-організаційний (товарний);

•розширений.

Простий ІП припускає створення й використання нововведення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому між організаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця й виробника нововведення від функції його споживача. Нарешті, розширений інноваційний процес проявляється в створенні все нових і нових виробників нововведення, в порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє (через взаємну конкуренцію) вдосконаленню споживчих властивостей товару, який виробляється.

В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два господарських суб’єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення є технологічним процесом, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному господарському суб’єкті.

12

У міру перетворення інноваційного процесу в товарний виді-

ляються його дві органічні фази:

створення й поширення;

дифузія нововведення.

Перша фаза в основному включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва й збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення (НВ), а також між виробниками

йспоживачами.

Урезультаті дифузії зростає число й змінюються якісні характеристики як виробників, так і споживачів. Безперервність процесів, що вводяться, впливає на швидкість і широту дифузії НВ у ринковій економіці.

Дифузія інновації — процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціаль-

ної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології тощо, що є новими для відповідного господарюючого суб’єкта. Іншими словами дифузія — це поширення вже один раз освоєної й використаної інновації в нових умовах або в місцях застосування.

Поширення інновації — це інформаційний процес, форма й швидкість якого залежить від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб’єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї інформації тощо. Це обумовлено тим, що господарюючі суб’єкти, які діють у реальному економічному середовищі, проявляють неоднакове ставлення до пошуку інновацій і різну здатність до їхнього засвоєння.

ШВИДКІСТЬ ПРОЦЕСУ ДИФУЗІЇ НОВОВВЕДЕНЬ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ТАКИМИ ФАКТОРАМИ:

формою ухвалення рішення;

способом передачі інформації;

властивостями соціальної системи, а також властивостями самого НВ.

13

ВЛАСТИВОСТІ НОВОВВЕДЕНЬ

•відносні переваги в порівнянні із традиційними рішеннями;

•сумісність зі сформованою практикою й технологічною структурою;

•складність;

•накопичений досвід впровадження тощо.

Одним з важливих факторів поширення будь-якої інновації є її взаємодія з відповідним соціально-економічним оточенням, істотним елементом якого є конкуруючі технології. Відповідно до теорії нововведень Шумпетера дифузія НВ є процесом кумуля-

тивного збільшення числа імітаторів, що впроваджують НВ слідом за новатором, очікуючи більш високих прибутків.

Суб’єкти інноваційного процесу поділяються на такі групи: новатори; ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі. Всі групи, крім першої, належать до імітаторів. Шумпетер вважав очікування надприбутків головною рушійною силою прийняття НВ. Однак на ранніх стадіях дифузії НВ ніхто з господарюючих суб’єктів не має достатньої інформації про відносні переваги конкуруючих НВ. Але господарюючі суб’єкти змушені впроваджувати одну з альтернативних нових технологій під погрозою витиснення з ринку.

Потрібно виходити з того, що впровадження НВ є важким і хворобливим процесом для будь-якої організації.

У всіх випадках одним з важливих критеріїв прийняття рішень кожним суб’єктом є порівняння альтернативних технологій і рішення, прийняті попередніми реципієнтами. Але одержати таку інформацію досить складно, тому що це пов’язане з конкурентним становищем фірм на ринку. Тому кожна фірма може бути знайома з досвідом обмеженої вибірки фірм, меншої, ніж вся безліч реципієнтів. Це викликано невизначеність процесів прийняття рішень і дифузії НВ у ринковій економіці. Інша причина невизначеності пов’язана із самими новими технологіями. На ранніх стадіях дифузії їхня потенційна прибутковість залишається невизначеною. Невизначеність може бути усунута з нагромадженням досвіду впровадження й використання НВ. Однак зі зниженням невизначеності й ризику застосування нової технології вичерпується потенціал її ринкового проникнення й знижується її прибутковість. Можливість отримання додаткового прибутку від використання будь-якого нововведення — тимчасова й знижується з наближенням межі його поширення.

14

Отже, дифузія нововведення залежить як від стратегії імітаторів, так і від кількості піонерських реципієнтів. Підприємці відкривають нові технологічні можливості, але їхня реалізація залежить від вибору імітатора. Імовірність домінування на ринку буде більшою для технології з більшим числом піонерських організацій. Зрозуміло, результат конкуренції технологій визначається вибором всіх агентів на ринку, але вплив більш ранніх реципієнтів буде більшим у порівнянні з наступниками.

Разом з тим важко оцінити відносні переваги НВ у ранній фазі їхньої дифузії, особливо якщо мова йде про радикальні нововведення. У такій ситуації значну роль у справі майбутнього технологічного розвитку відіграє вибір послідовників. Справа в тому, що кожен вибір дозволяє підвищити конкурентноздатність відповідної технології й збільшує шанс останньої на її прийняття наступними господарюючими суб’єктами, які будуть ураховувати раніше зроблені вибори. Після нагромадження достатнього досвіду, коли альтернативні технології освоєні багатьма господарюючими суб’єктами і їхні відносні переваги відомі з високою вірогідністю, наступні реципієнти приймають рішення, ґрунтуючись на очікуваній прибутковості альтернативних технологій. У результаті, кінцевий поділ ринку новими альтернативними технологіями визначається стратегіями імітаторів.

Для швидшого залучення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційні процеси являють собою досить специфічний, масштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об’єкт управління, який потребує використання спеціальних форм і методів управлінського впливу для ефективного розвитку. В сучасних умовах корінного реформування економіки країни, коли нововведення стали неодмінним елементом всіх структур від органів державного управління до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного менеджменту стає важливим фактором економічного розвитку держави, виживання і комерційного успіху будь-якого інноваційного підприємства.

Інновація може бути розглянута як в динамічному, так і в статичному аспектах. В останньому випадку інновація подається як кінцевий результат науково-виробничого циклу. Звичайно інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з наявністю новизни. В практичній діяльності поняття «новизна» часто ототожнюється з поняттям «нововведення», хоча між ними й є деякі відміни.

15

Новизною може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що новизна застосовується. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Ідея новизни може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання ввіллються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо вдосконалення науковотехнічної, організаційної чи комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження.

Дифузія— це поширення вже один раз освоєного і впровадженого нововведення (ідеї) в нових умовах або на нових об’єктах впровадження і застосування. Саме завдяки дифузії відбувається перехід від одиничного впровадження нововведення до інновацій у масштабі всієї економіки.

Науково-технічні розробки та нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки та винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей та знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок в процесі виробництва з метою їх комерційної організації для задоволення певних запитів споживачів. Неодмінними якостями інновації є науково-технічна новизна та виробниче (практичне) застосування.

Інновації містять у собі не тільки технічні і технологічні розробки, але й всі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності фірми (нові товари, послуги, нові сприятливі умови для клієнтів, включаючи ціни тощо). Нововведення повинні упроваджуватися в міру потреби ринку, але підприємець зобов’язаний передбачати їхню необхідність і доцільність.

УЦІЙ ГАЛУЗІ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ:

•виявлення тих видів товарів і послуг, що забезпечать бажану частку ринку;

•визначення товарів і послуг, що заміняють застарілі;

•впровадження інновацій у всіх інших сферах діяльності фірми (діловодство, реклама тощо).

16

Необхідні постійні інновації в організаційній структурі підприємства, що зобов’язана відповідати змінам, які відбуваються на ринку. Структура підприємства повинна бути простою і чіткою, забезпечувати підприємству максимум рентабельності, містити мінімальну кількість проміжних ланок.

Інновація не обов’язково повинна бути технічною або включати, наприклад, продаж товару на виплат. Це, ймовірніше, економічний і соціальний, ніж технічний термін. Які ж основні джерела інноваційних можливостей для підприємства? Це може бути несподіваний успіх якого-небудь товару або послуги; несподівана невдача. На відмінну від успіху, невдачі завжди привертають увагу, і якщо основні причини невдач (грубі помилки, некомпетентність) відсутні, слід звернути увагу на зміни на ринку, а кожна істотна зміна є можливістю для інновацій.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного абоіншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвийциклінноваціїрозглядаєтьсяякінноваційнийпроцес.

Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній галузі. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науковотехнічні інновації (НТІ) — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями інновації єнауково-технічна новизнаі виробнича придатність.

ОТЖЕ, НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІННОВАЦІЇ ПОВИННІ:

•мати новизну;

•задовольняти ринковий попит;

•приносити прибуток виробнику.

17