в даному випадку об’єкт прогнозування достатньо складний для формалізації, а також існує достатня кількість факторів невизначеності, зв’язаної з майбутнім станом прогнозного фону.

Для підвищення ступеня об’єктивності результатів прогнозу необхідно використовувати процедуру верифікації декількома способами.

Пряма верифікація здійснюється повторним прогнозуванням методом, що відрізняється від раніше використаного. Зокрема, для прогнозу кон’юнктури інвестиційного ринку можуть бути використані як фактографічні, так і методи колективної експертної оцінки з подальшим синтезом одержаних результатів, що дасть більш вірогідні оцінки стану в майбутньому.

Непряма верифікація результату прогнозу представляє собою процес зіставлення його з результатами прогнозів, одержаних з інших джерел інформації.

Консеквентна (послідовна) верифікація здійснюється аналітичним або логічним виведенням прогнозу з раніше одержаних прогнозних результатів. При використанні інверсної верифікації адекватність прогнозної моделі перевіряється на ретроспективному періоді.

При використанні експертних методів прогнозування застосовуються такі способи верифікації: використання експертом додаткового обґрунтування своєї думки, що відрізняється від думки більшості (верифікація повторним способом); спростування критичних зауважень опонента щодо прогнозу (верифікація опонентом); порівняння з думкою найбільш компетентного експерта (верифікація компетентним експертом) тощо.

7.2. ВИХІД НА РИНОК ТЕХНОЛОГІЙ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Подання результатів інноваційної діяльності на внутрішньому й зовнішньому ринку може відбуватися шляхом передачі науко- во-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Розглянемо деякі аспекти, пов’язані з виходом на ліцензійний ринок.

Передача технологій може відбуватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні.

Ліцензійна торгівля являє собою основну форму міжнародної торгівлі. Вона охоплює угоди з «ноу-хау», з патентами на вина-

340

ходи. Крім того, можливі ліцензії на передачу прав використання патентів без відповідного «ноу-хау».

Уміжнародній торгівлі значно поширені ліцензійні угоди, які передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов’язаного з ними «ноу-хау». Можуть бути безпатентні винаходи й «ноу-хау».

Ліцензійні угоди, крім передачі технічних знань, можуть передбачати надання ліцензіатором інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, поставки устаткування й т. п.

Одним з факторів швидкого розвитку ліцензійної торгівлі є висока прибутковість ліцензійних операцій. Це пояснюється й тим, що вони є менш ризикованими в порівнянні із прямим інвестуванням.

Організаційні форми й практика продажу ліцензій на зовнішньому ринку можуть бути різні. Так, промислові фірми для здійснення операцій із продажу ліцензій створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування й дочірні компанії по закордонному ліцензуванню.

Увеликих компаніях, що виконують у значному обсязі науко- во-дослідні роботи й винаходи, що патентують свої, створюються ліцензійні відділи (сектори).

ЛІЦЕНЗІЙНІ ВІДДІЛИ (СЕКТОРИ) ВИКОНУЮТЬ НАСТУПНІ ФУНКЦІЇ:

♦вивчення торгівлі патентами й ліцензіями;

♦збір і подання інформації технічним службам, виробничим відділенням і відділам, економічним службам;

♦виявляють фірми, що проявляють інтерес до покупки ліцензій;

♦забезпечують патентну охорону результатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми;

♦здійснюють безпосередні операціїпокупівлі-продажупатентів іліцензій.

Працівники ліцензійного відділу можуть виїжджати на підприємства ліцензіата й вивчають його можливості по організації випуску ліцензованої продукції; визначають на місці потреби ліцензіата в сировині, матеріалах, устаткуванні, кваліфікованій робочій чинності; перевіряють стан підприємств, методи роботи, якість виробленої продукції тощо.

Ліцензійні відділи можуть бути вбудованими й самостійними. Вбудовані відділи (сектори) входять звичайно в юридичну

341

службу (відділ), технічну службу (відділ) або в загальноекономічну службу (відділ). Самостійний ліцензійний відділ перебуває у підпорядкуванні одного зі членів вищого керівництва фірми (президента, генерального директора, помічника президента). Самостійні відділи можуть бути централізованими й децентралізованими.

Відділення закордонного ліцензування створюються, як правило, у великих фірмах або компаніях.

На відміну від відділів відділення мають господарську самостійність. Політику в сфері ліцензування розробляє керівництво фірми (президент, віце-президент, правління директорів),

атакож керівництво дочірніх фірм і відділень по експортних операціях.

Основною функцією дочірніх компаній по закордонному ліцензуванню є здійснення операцій із продажу ліцензій.

Спеціалізовані фірми, що здійснюють науково-дослідну діяльність, як комерційну, займаються скуповуванням патентів й ідей, їхньою доробкою й розробкою до виступають на ринку з різноманітними асортиментами науково-технічних знань, що мають різний ступінь готовності для безпосереднього промислового застосування.

Посередниками в торгівлі патентами й ліцензіями виступають ліцензійні або патентні агенти (брокери). Їхніми послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні й середні фірми,

атакож великі фірми, що не здійснюють у більших масштабах науково-дослідних робіт.

Відносини між продавцем (ліцензіатором) або покупцем ліцензій (ліцензіатом), з одного боку, і агентом, з другого, регулюються на основі ліцензійної агентської угоди.

Ліцензійні угоди відображають цілий комплекс взаємин, пов’язаних з організацією виробництва ліцензованої продукції або з використанням ліцензованого процесу. Крім науковотехнічних аспектів, комплекс відображає фінансові відносини, виробничі відносини по реалізації продукції й ін.

Типові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями (комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм тощо). Типовими є угоди, що представляють ліцензіатові право на запатентований винахід або технологічний процес разом з технічними значеннями, досвідом, «ноу-хау», а також із правом використання товарного знака.

Як відшкодування на використання предмета угоди ліцензіат сплачує деяку винагороду.

342

РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ЛІЦЕНЗІЙНІ ВИНАГОРОДИ:

♦ ліцензійні винагороди, розмір яких визначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (це можуть бути періодичні процентні відносини, участь у прибутках);

♦ ліцензійні винагороди, розмір яких безпосередньо не пов’язаний з фактичним використанням ліцензій, а заздалегідь установлюється й указується в договорі, виходячи з можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії (первісний платіж готівкою; національний платіж; передача цінних паперів ліцензіата; передача зустрічної технічної документації).

Періодичні процентні відносини або поточні відносини («роялті») установлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або до певної дати).

ПРИНЦИПИ РОЗРАХУНКУ ПРОЦЕНТНИХ ВІДНОСИН

♦з вартості виробленої по ліцензії продукції;

♦з суми продажів ліцензованої продукції;

♦з одиниці що випускають або реалізують виробів у вигляді відсотка до ціни або собівартості;

♦на спеціально обумовленій базі (наприклад, із установленої потужності запатентованого устаткування, з обсягу переробленої по запатентованому

способу сировини тощо).

Ставки поточних відрахувань диференційовані залежно від виду ліцензії, терміну діїугоди, обсягу виробництва ліцензованої продукції, її реалізаційних цін, експортних абовнутрішніх продажів.

У ліцензійну угоду може бути включене застереження про мінімальну суму винагороди, що у кожному разі повинна бути виплачена ліцензіатом.

Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці коливається від 2 до 10 %. Частіше зустрічаються ставки в 3—5 %.

Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем.

ЦЕЙ ПЛАТІЖ УСТАНОВЛЮЄТЬСЯ В ТАКИХ ВИПАДКАХ:

♦при передачі ліцензії разом з поставками устаткування (ця угода носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);

♦при продажу ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошення);

♦коли в країні ліцензіата є складнощі щодо переказу прибутків тощо.

343

Паушальний платіж може провадитися в одноразовому порядку й на виплат (наприклад, 50 % — після підписання угоди; 40 % — після поставки устаткування й передачі технічної документації; 10 % — після пуску устаткування).

Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом установленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску або вроздріб протягом установленого в угоді строку або по виконанні певних умов.

Нині намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод, що пов’язане зі швидким моральним старінням машин й устаткування й державним регулюванням ліцензійних угод у багатьох промислово розвинених країнах, що не допускають тривалих строків їхньої дії. Найпоширеніша угода з терміном дії 5—10 років.

Результати інноваційної діяльності, що є об’єктом ліцензійних угод і неліцензійного продажу «ноу-хау», є специфічним товаром світового ринку.

ТЕХНОЛОГІЮ ЯК ТОВАР ПОТРІБНО РОЗГЛЯДАТИ З УРАХУВАННЯМ:

♦споживчої вартості;

♦праці по створенню;

♦процесу споживання технологічних знань.

Технологічні знання є нематеріальним продуктом, його корисність не визначається формою матеріального носія (технічна документація, досвід і т. п.). Вона полягає у створенні умов для підвищення ефективності виробництва, випуску нових видів продукції й прискорення її реалізації.

Кожне нове технічне рішення, що ставиться до виробництва, є унікальним і неповторним. Тому кожен окремий технологічний товар не можна безпосередньо зв’язувати з іншим товаром, хоча останній може відноситися до тієї ж галузі виробництва.

Порівнювати технології можна тільки через корисний ефект від їхнього використання.

Витрати праці на виробництво нематеріального продукту відрізняються від витрат праці на виробництво матеріальних носіїв знань.

Насамперед праця по створенню нової технології, як один з видів наукової праці, носить творчий характер.

Витрати праці по створенню технології відрізняються від витрат праці по її безпосередньому впровадженню у виробництво.

344

Останні включають роботи із проектування й будівництва підприємств, навчання персоналу, організацію й керування та ін.

Специфіка споживчої вартості й праці по створенню технології визначає особливості споживання цього товару. Технологічні знання використовуються у виробничому процесі, однак характер їхнього споживання обумовлює те, що праця по створенню технологічних знань не переноситься на продукт підприємства, що створюється за допомогою цих знань.

НА ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВАЮТЬ:

♦темпи старіння технології й заміни її новою більш досконалою;

♦швидкість поширення даних технологій, що обумовлює зникнення додаткового доходу ліцензіата.

Вищевикладеневпливаєнаформуванняцінналіцензії, «ноу-хау».

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІН НА ЛІЦЕНЗІЇ («НОУ-ХАУ») ПОЛЯГАЮТЬ У НАСТУПНОМУ:

♦ціна не визначається витратами праці на створення технології;

♦граничним значенням ціни ліцензії й «ноу-хау» є сума додаткового прибутку, отриманого ліцензіатом за період споживання технології;

♦дійсна ціна ліцензії («ноу-хау») становить частину додаткового прибутку, отриманої всіма ліцензіатами;

♦ціна ліцензії («ноу-хау») є монопольною ціною;

♦ціна складається із щорічних відрахувань від доходу ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.

Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв’язку з використанням даної ліцензії або «ноу-хау» становить комерційну таємницю.

Найпоширеніший розрахунок роялті у відсотках від вартості продажів ліцензійної продукції:

де Rs — роялті в % від вартості чистих продажів; R — річна сума роялті;

S — вартість чистих продажів.

345

НА ВЕЛИЧИНУ ДОДАТКОВОГО ПРИБУТКУ ЛІЦЕНЗІАТА ВПЛИВАЮТЬ:

♦виробничий ризик;

♦комерційний ризик;

♦конкуренція з боку альтернативних технологій.

Виробничий ризик пов’язаний з тим, що підприємство ліцензіата не реалізує тих показників, які плануються відповідно до даної ліцензії або «ноу-хау».

Імовірність виробничого ризику залежить від ступеня розробки нової технології. Комерційний ризик при придбанні ліцензії й «ноу-хау» виникає внаслідок того, що ліцензіат не зможе реалізувати вироблену продукцію й, отже, не одержить розрахункової суми додаткового прибутку.

Базою міжнародної торгівлі ліцензіями й «ноу-хау» є патентна діяльність країн—експортерів технології. Провідна роль у патентуванні винаходів належить промислово розвиненим країнам. Перше місце по числу заявок на патенти й видані патенти посідає Японія, на другому місці США.

Промислово розвинені країни єпривабливим ринком технологій. Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їхня експортна конкурентоздатність, що визначається в

такий спосіб:

де ЕК — експортна конкурентоздатність;

NПЗ — число заявок на патенти, поданих за рубежем; NЗВ — число заявок на патенти, поданих в Україні.

Число й розподіл патентних заявок, проданих у зарубіжних країнах, свідчить про перспективні ринки для експортерів технологій.

Наявність значної різниці між числом зарубіжних заявок національних фірм і заявок, поданих усередині країни свідчить про відставання рівня науково-технічних рішень у даній країні. А це виключає закордонне патентування частини національних винаходів.

Показником конкурентоздатності науково-технічних розробок є ступінь охоплення НДДКР галузей промисловості.

Таким чином, ефективність інноваційної діяльності визначається конкурентоздатністю технічних розробок, співвідношенням пропозиції та попиту на ринку.

346