Допомогу в пошуку необхідної науково-технічної літератури надають різноманітні бібліографічні покажчики. Характер покажчика визначається його тематикою, метою, ступенем повноти та обсягом цитованої літератури.

За тематикою покажчики поділяють на галузеві й тематичні. Галузеві покажчики об’єднують літературу з різних галузей знань (техніки, економіки тощо); тематичні — охоплюють літературу з однієї теми, питання або предмета. За метою покажчики поділяють на інформаційні та рекомендовані. Інформаційні надають можливість відшукати літературу з певної теми. Вони інформують про існування друкованих праць, але не допомагають вибрати кращу, тому більш придатні для фахівців з глибокими знаннями з певного питання. Рекомендовані не тільки виконують суто інформаційні функції, а й дають змогу підібрати потрібну літературу. Вони призначені переважно для людей, що тільки починають працювати над певною темою. Однак до всіх рекомендованих покажчиків літературу включають вибірково.

Україна власний патентний фонд почала формувати лише у 1992 році. Він базується переважно на матеріалах фонду колишнього СРСР. Повнота наявного в державі патентного фонду дає змогу перевіряти вітчизняні товари і зразки на патентну чистоту, оцінювати технічний рівень власних розробок шляхом зіставлення їх з останніми запатентованими розробками, прогнозувати тенденції розвитку наукових напрямів техніки й технології.

Отже, моніторинг інновацій, який здійснюється як у сфері інноваційних продуктів, створених суб’єктами інноваційної діяльності, так і в сфері підприємницької діяльності, дає змогу правильно оцінити тенденції розвитку попиту і пропозиції, кон’юнктури ринку і сформувати оптимальну інноваційну політику підприємства щодо реалізації інноваційних програм і проектів.

2.7. РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВИРОБНИЦТВО

Будь-які локальні і глобальні нововведення різного спрямування можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (тобто ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових організаційно-технічних рішень).

100

Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємства свідчать такі приклади. Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує їхні істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці зменшується на 25—30 %, накладні витрати — більше ніж на 80 %, виробничі площі зменшуються на 60 %, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5—6 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо необхідним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними науковими дослідженнями встановлено, що збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора рази.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведення організаційно-технічного характеру на ефективність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший період часу. Для виведення кінцевого результату необхідно обчислювати такі технічно-економічніпоказники.

• Приріст обсягу виробленої продукції:

де LВп — кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

В1П — продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн/осіб;

VВп — обсяг виробленої продукції, тис. грн.

• Приріст продуктивності праці:

де І1Ит — загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (період), %;

101

L1 — фактична чисельність персоналу, осіб; В0п — продуктивність праці у базовому році.

• Приріст фондоозброєності:

де І1f — темп зростання фондоозброєності праці у розрахунко-

вому році (періоді), %; Фост — вартість основних виробничих фондів, тис. грн;

F0 — фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

• Приріст фондовіддачі:

• Частка економії (%) від запровадження технічних та ор-

ганічних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році;

Р1 — загальна сума прибутку у тому ж розрахунковому році.

• Приріст рентабельності виробництва:

де R1 — рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році, %.

ФВир — загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

102

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються, передусім, науково-технічним прогресом, його темпами та соціально-економічними результатами. Чим цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються пріоритети (стосовно виробництва) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково технічний прогрес (НТП) — у буквальному розу-

мінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому змістовному значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових та технічних знань, цілісну циклічну систему «наука-техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні досягнення; прикладні науково-дослідні роботи; дослідні — конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне

йсоціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими видами.

НТП властиві еволюційні (зв’язані із кількісними змінами) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих технічно-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей обладнання, приладів та матеріалів у межах того самого покоління техніки, а до революційних — зміну поколінь техніки

йкінцевої продукції, виникнення принципово нових науковотехнічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових винаходів, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

103

ОСОБЛИВОСТІ НТР НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

9Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; вплив науки на виробництво).

9Новий етап суспільного поділу праці, пов’язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру.

9Прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

9Інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямів науковотехнічного прогресу;

9Якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва, предметів праці, самої праці.).

НТП безпосередньо впливає, передусім, на формування й підтримування високого рівня технічно-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу.

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування.

ГОЛОВНИМИ З НИХ Є:

по-перше, перехід до мало стадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо;

по-друге, забезпечення в нових технологічних системах малоабо безвідхідності виробництва;

по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній;

по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

104

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежить від прогресивності характеристик, застосовуваних для їх виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з напрямків НТП.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації та автоматизації — інтегрованого та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності праці та радикального поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизації виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства. Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв’я- заний зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передусім, у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об’єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції.

Організаційний процес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва — певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого

105

процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери). У зв’язку з цим необхідно розрізняти локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва.

Перші було покликано до життя одиничним поділом праці й вони включають:

поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства;

кооперування окремих виробничих ланок — дільниць, цехів;

раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах дільниці, цеху, підприємства в цілому.

Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці.

ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ:

концентрація,

деконцентрація,

оптимізація розмірів виробництва в межах галузі,

спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства,

конверсія виробництва,

комбінування різногалузевого виробництва,

диверсифікація підприємств,

розміщення (територіальна організація) підприємств.

Складовою частиною організації виробництва служить організація праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання праців-

106

ників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочимимісцямитощо.

До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму — системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-техніч- ного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо. Постійна раціоналізація системи господарювання є важливою передумовою поліпшення організації трудової діяльності персоналу, засобом поєднання науково-технічного та організаційного прогресу, що, у свою чергу, забезпечує підвищення ефективності виробництва через його всебічну інтенсифікацію.

ОСНОВНІ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПРОГРЕСУ

• прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва;

•посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивностіпраці, значнеприскорення оновлення продукції, щовиготовляється;

•розвитокколективної(бригадної) формиорганізаціїтаоплатипраці, щозаумов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної базивиробництвастаєоб’єктивнонеобхідниміекономічнодоцільним;

•раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки вироб-

ництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення;

•формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

•удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати ді-

яльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках;

• активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організованості й виконавської дисципліни.

107

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській і внутрішньогосподарський.

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівняння результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи іншої групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки України.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науководослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємствспоживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалізації нововведень, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва.

108