МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

О. М. Скібіцький

ІННОВАЦІЙНИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ

МЕНЕДЖМЕНТ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

75-річчю Національного авіаційного університету

присвячується

Київ «Центр учбової літератури»

2009

ЗМІСТ

2.1. Цілі інноваційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 2.2. Завдання та принципи інноваційної діяльності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 2.3. Зміст процесу управління інноваціями. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62 2.4. Організаційні структури інноваційного менеджменту . . . . . . . . . . . . . 69 2.5. Управління дослідницьким проектом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 2.6. Система управління інноваційними процесами та моніторинг інно-

вацій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84 2.7. Розвиток інноваційної діяльності та її вплив на виробництво . . . . . . . . 100

3. ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

3.1. Поняття інноваційної стратегії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 3.2. Аналіз стратегічних альтернатив, методи вибору інноваційної стра-

тегії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110 3.3. Місце SWOT-аналізу в опрацюванні інноваційної стратегії підпри-

ємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 3.4. Планування інноваційної стратегії та контроль її реалізації . . . . . . . . . 125

4. ЕКСПЕРТИЗА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132

4.1. Завдання й основні прийоми експертизи інноваційних проектів . . . . . . 132 4.2. Характеристика результатів інноваційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . 143 4.3. Методи відбору інноваційних проектів для реалізації. . . . . . . . . . . . . . 146 4.4. Техніко-економічне обґрунтування інноваційних проектів. . . . . . . . . . 155

3

4.5. Підготовка та складання бізнес-планів інноваційних проектів . . . . . . . 164 4.6. Загальна економічна ефективність інновацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200 4.7. Ефективність витрат на інноваційну діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 4.8. Ефективність використання інновацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220

5. НАПРЯМКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ . . . 222

5.1. Напрямки впровадження інноваційних проектів . . . . . . . . . . . . . . . . . 222 5.2. Інноваційний проект «Техноімпорт» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 223 5.3. Інноваційний проект «Експорт» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 227 5.4. Інноваційний проект «Інформація» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229 5.5. Програма «Інвестор». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232 5.6. Програма «Освіта-наука» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235 5.7. Cтруктура управління регіональною інноваційною діяльністю. . . . . . . 237

6. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

6.1. Економічна сутність інвестицій, фактори та джерела формування інвестиційного потенціалу підприємств. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246 6.2. Показники ліквідності активів, їх оборотності, структури капіталу

(фінансової сталості) та прибутковості. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259 6.3. Оцінка середньозваженої вартості капіталу та оптимізація структури джерел інвестиційних ресурсів підприємства (інвестиційного проекту) . . . 271 6.4. Розрахунок граничної вартості капіталу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 6.5. Оцінка вартості коштів у часі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286 6.6. Оцінка інфляції. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 292 6.7. Оцінка інвестиційних ризиків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 294 6.8. Оцінка ліквідності інвестицій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299 6.9. Ефективність виробничих інвестицій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303 6.10. Розрахунок показників економічної ефективності інвестиційних проектів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310 6. 11. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства . . . . . . . . . . . . . . 326

7. ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ. . . . . . . . . . . . . . . . . 334

7.1. Сутність інвестиційного ринку, аналіз та прогнозування його стану. . . 334 7.2. Вихід на ринок технологій як результат інноваційної діяльності. . . . . . 340 7.3. Значення, цілі, завдання й особливості аналізу попиту на науково-

технічну продукцію та інновації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 347 7.4. Формування портфеля проектів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 359

8.1. Загальні засади державної інноваційної політики. . . . . . . . . . . . . . . . . 366 8.2. Правове регулювання інноваційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 372 8.3. Роль маркетингу у підвищенні конкурентоспроможності підприємства та роль держави у формуванні сприйнятливості економіки до інно-

вацій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381 8.4. Інноваційна привабливість регіонів України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 386

Список рекомендованої літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 401

4

ВСТУП

Приватизація державних підприємств, поява великої кількості приватних підприємств поставили перед новими власниками важкі проблеми виживання і розвитку вже недержавних підприємств. Кардинальна зміна ситуації вимагає швидкого переходу на ринковий механізм управління діяльністю підприємства.

Для ринкової економіки характерна конкуренція самостійних фірм, зацікавлених у відновленні продукції, наявність ринку нововведень, що конкурують один з одним. Стабільний розвиток підприємства у ринковому середовищі можливий лише за умов постійного вдосконалення його діяльності, підтримання здобутих і формування нових конкурентних переваг. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій — суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої і комерційної діяльності.

Тому існує ринковий відбір нововведень, у якому беруть участь інноваційні менеджери.

Інноваційний процес являє собою підготовку й здійснення інноваційних змін і складається із взаємозалежних фаз, що утворять єдине комплексне ціле. У результаті цього процесу з’являється реалізована, використана зміна — інновація. Для здійснення інноваційного процесу велике значення має дифузія (поширення в часі вже один раз освоєної й використаної інновації в нових умовах або місцях застосування). Інноваційний процес має циклічний характер. Урахування цих моментів сприятиме створенню гнучких систем організації й управління економікою.

Саме інновації і нововведення на сучасному етапі соціаль- но-економічного розвитку сприяють ефективному використанню наявних ресурсів та найкращому задоволенню потреб споживачів.

Роль інновацій в економічному розвитку людства й мотиви, що спонукають суб’єктів підприємницької діяльності відмовлятися від звичних методів роботи і, ризикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені багатьох країн. Найповнішою є теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера.

5

Сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новіші технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції. Дослідження динаміки основних економічних процесів науковцями різних країн дали змогу виокремити інновації як найпотужніший чинник економічного зростання. Всебічне використання потенціалу інновацій забезпечує випереджальний розвиток суспільств та економік, тому стимулювання інноваційної активності підприємницьких структур є одним із пріоритетів економічної політики кожної держави.

В Україні проблема прискорення економічного розвитку на інноваційній основі є надзвичайно актуальною. Наявний ресурс- но-технологічний потенціал українських підприємств не відповідає вимогам сьогодення. У рейтингу країн за рівнем досягнутої продуктивності праці Україна посідає 75 місце серед 142 країн.

Інноваційна діяльність — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі. Сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що включаються в інноваційний процес на різних його стадіях і виконують певні функції: генерування нових ідей, формування концепції новації, її матеріалізація у певному продукті, розроблення практичних способів її використання, виробництво новинки і виведення її на ринок. Ці процеси відбуваються завдяки їх фінансуванню. Чим перспективнішою є інновація, тим активніше на неї реагують потенційні інвестори і тим швидше вона знаходить практичне застосування.

Результатом інноваційної діяльності є новинки, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційна діяльність започатковується певними галузями науки, а завершується у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам у сфері виробництва. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведення) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання.

6

За своїм характером інноваційна діяльність, новинки й нововведення поділяються на взаємопов’язані види: технічні новинки і нововведення; організаційні нововведення; економічні нововведення; соціальні нововведення; юридичні нововведення.

Попит на інновації виникає внаслідок змін, що відбуваються у середовищі господарювання. Ринкова динаміка вимагає від підприємств щоденної копіткої роботи, спрямованої на вдосконалення своєї діяльності: перехід на принципово нові, екологічно чисті, малота безвідходні технології; конструювання, технічну підготовку та освоєння випуску нових видів продукції; знаходження нових способів використання існуючих ресурсів. Водночас інноваційну діяльність слід спрямовувати на раціоналізацію існуючого виробничого процесу, підвищення ефективності та якості усіх аспектів виробничо-господарської діяльності. Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а постійна актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює розв’язання таких за допомогою нових економічних рішень.

Управління інноваційною діяльністю є невід’ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, яка несе в собі імпульс розвитку, ґрунтуючись на нових підходах до вирішення звичних виробничих завдань. Оптимальне поєднання виробничої та інноваційної діяльності дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Інноваційна політика — це процес пошуку ідеї та створення нового товару з урахуванням потреб споживачів, вихід нового товару на ринок, спостереження за його поведінкою на ринку. Завершальною ланкою і результатом інноваційного процесу є створення певного конкурентоспроможного продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взятої за основу нового продукту чи технології.

Вплив інноваційних факторів на соціально-економічний розвиток суспільства нині визнаний усіма, хоча усвідомлення важливості ролі науково-технічного прогресу в економічному зростанні з’явилося не одразу. Формування теорії інноваційного роз-

7

витку у їх сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував економічний розвиток суспільств та економік, у процесі якого було виявлено нерівномірність темпів економічного зростання.

Моніторинг інновацій, який здійснюється як у сфері інноваційних продуктів, створених суб’єктами інноваційної діяльності, так і в сфері підприємницької діяльності, дає змогу правильно оцінити тенденції розвитку попиту і пропозиції, кон’юнктури ринку і сформувати оптимальну інноваційну політику підприємства щодо реалізації інноваційних програм і проектів.

Але запровадження інновацій неможливе без спеціального фінансування, тобто вимагає інвестицій.

Отже, економічна діяльність окремих суб’єктів господарювання значною мірою характеризується обсягом і формами здійснення інвестицій.

Наразі в Україні існують проблеми фінансування інноваційної діяльності, проводяться конкурси грантів. Участь у конкурсі може принести успіх за умови правильного оформлення конкурсних документів.

Від уміння інвестувати залежать розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних та економічних проблем. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, марно сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, нау- ково-технічний і соціальний прогрес.

Реформування економіки України вимагає підготовки фахівців з інноваційного менеджменту, що володіють методами керування науковими колективами, дослідженнями й розробками та здатних працювати на ринку нововведень та залучати відповідні інвестиції.

8