2.7.4 Призначення, принцип будови та дії стріляючого пристрою
Стріляючі пристрої — це механізми здійснення пострілу, або сукупність деталей та пристроїв, які забезпечують безпосереднє здійснення пострілу.
Стріляючі пристрої призначені для приведення до дії засобів запалювання бойових зарядів під час здійснення пострілу.
Вимоги до стріляючих пристроїв: надійне запалення засобів запалювання; достатня живучість;
зручність експлуатації, а саме легкість розбирання та складання.
В залежності від виду енергії, яка надається засобам запалювання у вигляді початкового імпульсу (удар або нагрівання) розрізняють три типи стріляючих пристроїв: - ударні; електричні; електроударні.
Ударні стріляючі пристрої приводять до дії засоби запалювання шляхом удару по ним. Ударні засоби запалювання - це капсульні втулки та ударні трубки.
Електричні стріляючі пристрої приводять до дії засоби запалювання використовуючи теплову дію електричної енергії.
Електроударні стріляючі пристрої - це пристрої подвійної або комбінованої дії, у яких засоби запалювання приводяться до дії шляхом удару по ним або шляхом використання теплової дії електричної енергії в залежності від типу засобів запалювання.
Ударні стріляючі пристрої складаються з двох самостійних механізмів:
ударникового механізму; спускового механізму.
Ударниковии механізм - призначений для приведення до дії засобів запалювання бойового заряду після удару по ним ударником. Основні деталі механізму - це ударник з бойком та бойова пружина. Для забезпечення надійної дії ударникового механізму ударник повинен мати достатню кінетичну енергію.
В
залежності від виду руху деталі, яка
безпосередньо отримує енергію від
бойової пружини ударникові механізми
поділяються на: безкуркові; куркові.
Безкурковий ударний механізм - це ударниковий механізм, у якому рух ударнику надається шляхом безпосередньої дії на нього бойової пружини.
Найбільш поширена конструкція безкуркового ударникового механізму клинового затвора.
Курковий ударний механізм - це ударний механізм, у якому рух ударнику надається безпосередньо через курок. Найбільше поширення він отримав серед поршневих затворів, а також серед клинових затворів з безударним відкриванням клина.
1 - кулачок з валиком; 2 - бойова пружина; 3 - курок ударника; 4 - ударник з бойком.
Рисунок 2.33 Курковий ударний механізм
Зведення ударника відбувається під час повороту валика з кулачком, який тисне на курок ударника, переміщуючи його, і стискує бойову пружину. При подальшому повороті валика кулачок зіскакує з курка і відбувається спуск. Ударник під дією бойової пружини переміщується вперед і наносить удар бойком по засобу запалювання. Після спуску кулачок з валиком під дією своєї пружини знову вертається у вихідне положення, відтискуючи коротким плечем ударник назад.
Спусковий механізм стріляючого пристрою - це механізм ударного стріляючого пристрою, який призначений для приведення до дії ударникового механізму і спуску ударника або курка.
Спускові механізми в залежності від їх кінематичної схеми поділяються на спускові механізми механічної дії та електромеханічної дії.
Спускові механізми механічної дії — це такі механізми, в яких зусилля стріляючого від спускової деталі або рукоятки до спускового важеля передається через кінематичне коло деталей.
До складу спускових механізмів артилерійських автоматів входить не тільки механізм ручного спуску, а й механізм автоматичного спуску.
Механізм автоматичного спуску - це також кінематичне коло деталей, яке закінчується автоматичним спусковим важелем (автошепталом). Цей важіль утримує ударний механізм від спрацьовування до тих пір, поки не відбудеться необхідне спрацьовування механізмів автоматики гармати.
Недоліки:
значний час спрацьовування (0,07 ... 0,2 с);
зусилля спускової рукоятки повинно бути 2-4 кг;
хід рукоятки 20...50 мм.
Спусковий механізм електромеханічної дії складається з двох частин: електричної та механічної.
1 - спусковий важіль;
2 - шток; 3 - електромагніт;
4 - джерело струму (батарея); 5 - гашетка; 6 - блокувальний контакт; 7 - з'єднувальні дроти.
Рисунок 2.34 Склад спускового механізму електромеханічної дії
Позитивні якості:
зручність компоновки та введення блокіровок; малий час спрацьовування.
Недоліки:
необхідність старанного регулювання із-за різного місцезнаходження складових частин механізму у затворі, у казеннику і т.д.
Спускові механізми електромеханічної дії використовуються в самохідних артилерійських системах.
Для надійного розбивання капсульної втулки ударник повинен мати певний запас кінетичної енергії, яка, враховуючи досвід проектування, береться в межах:
- (3,5 ... 4,5) Нм - для латунних втулок;
- (7 ... 12) Нм - для сталевих.
Чим менше величина енергії, необхідної для розбивання капсульної втулки, тим небезпечнішою буде втулка у поводженні з нею.
Збільшувати енергію розбивання теж не має сенсу, бо це приводить до створення потужних ударних механізмів.
Вихід бойка ударника приймається в межах 2...2,7мм (1,8...2,0мм).
Нижня межа приймається за умови надійності спрацьовування капсюльної втулки, а верхня межа - за умови її пробиття.
Під час зведення, ударник відтягується назад на деяку величину γ яка називається робочим ходом.
Величина γ, враховуючи конструктивні міркування, дорівнює 10..20мм.
При зведенні ударника відбувається стиснення бойової пружини. Після спуску ударник рухається з певною швидкістю.
Рекомендується, щоб швидкість ударника у момент нанесення удару дорівнювала (щоб отримати допустимі габарити механізму):
Діаметр бойка розраховується таким, щоб під впливом порохових газів, які тиснуть на дно каналу ствола, не відбувалося вибивання пробки \ дна капсульної втулки в отвір для виходу бойка в клині (поршні) Діаметр цього отвору, а, також і діаметр бойка, розраховується за спеціальними формулами.
Для того, щоб ударник не спрацьовувався і не зламався, треба щоб конструкція ударного механізму передбачала відхід назад після удару по капсулю ударника з бойком на величину виходу бойка ударника (М-30). Якщо цього немає, то конструкція ударного механізму повинна забезпечити під час відкривання затвору спочатку зведення і тільки потім рух клина (Т-12, Д-30, 2А31, 2АЗЗ).