2. Жива природа

2.1 Рослини

2.1.1Дикі рослини

2.1.1.1.Дикі дерева

За класифікацією тематичної гупи лексики природи поділяють назви живої природи на назви тварин та назви рослин.

Назви рослин поділяють на підгрупи назв диких та домашніх рослин.У свою чургу дикі назви рослин поділяють на назви диких трав, диких дерев та диких квітів.

Назви диких дерев у проаналізованих нами піснях зустрілися нам дев`ятнадцять раз.

Слово «Тополя» уживалося двічі. «Стояла тополя (у лузі)» [24 ], «Дві тополі» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ТОПОЛЯ, і, жін. Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Тарас Шевченко, I, 1963, 145)( 19).Ще тополя часто вживається як символ : Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни.

За даними С.Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ.На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: "Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе" /Н.тв./. Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: "Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина - то моя. Тонкую, високою зрубаю:Чорнявую дівчину кохаю" /Н.тв./.У поемі Т.Шевченка "Тополя" є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: "Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила - Тополею стала". У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією,сивиною матері, батьківщини. Напр.:Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі,Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. /А.Малишко/.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Верба» ужито у проаналізованих піснях двічі. «Розкололася верба» , «Сонце над вербами стало» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : ВЕРБА, и, жін. Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8)(13) Слово верба теж вживається як дерево-символ України : Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба - дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. - М., 1992. - С.370/.

Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. "Верба, - вказував О.П.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.118/.О.А.Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. - К., 1994. - С.296/.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Липа» зустрілося один раз. «Сидить під липкою» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні : ЛИПА, и, жін. 1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Михайло Коцюбинський, І 1955, 31) Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 487.

Слово «Явір» у проаналізованих піснях ужито двічі у прямому значенні : ЯВІР, явора, чол. Дерево родини кленових з великим п'ятилопатевим листям; білий клен (іноді цим словом називають осокір та деякі інші тополі). Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 8) Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 620. . «В верху явора» , « Не вий,явороньку» [24 ]. У другому випадку слово ужито у зменшено-пестливій формі .

Слово «Дуб» ужито порівняно більше – вісім раз. « В ліску на дубку» , «А на дубчику» , «Скільки дубочків, стільки синочків» , «Під зеленим дубом» та інші. [24 ] Слово ужито у прямому значенні : ДУБ, а, чол. 1. Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами — жолудями. Товсті граби, берести, дуби, клени стояли, ніби густо наставлені стовпи, з зеленою покрівлею зверху (Нечуй-Левицький, II, 1956, 209) Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 428.. Слово в усіх випадках ужито у зменшено-пестливій формі.Дуб можна розтлумачити як символ : Дуб - символ Перуна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості.Дуб був священним деревом у давніх слов'ян, кельтів, латинян, греків, мордовців, присвячувався могутнім богам Юпітеру, Перуну, Сонцю, Зевсу та ін. Його вшановували ще праіндоєвропейці як символ дерева життя, світової осі. У християнстві дуб /як і кедр/ був символом гордості і пихатості. Під дубом став царем Авімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом.Емблема Христа - дуб, за деякими версіями із нього ж був зроблений хрест-розп'яття.Вінок /див. Вінок/ із дубового листя символізував силу, міць, гідність. У Греції священний брак Зевса і Гери, бога і богині дуба, відзначався з великою помпезністю. У магічному дійстві жрець Зевса вмочував гілку дуба в священне джерело на горі Лікей, а греки молились і просили дощу. Зображення землі, яка просить у Зевса дощу, збереглось в афінському Акрополі. А в час посухи афіняни молились богу: "Дощ, дай дощ, о улюблений Зевс, полям афінян і долинам". Зевс керував не тільки дощем, а й громом і блискавкою, тому греки обгороджували місце ударів блискавки, будували там вівтар, який ставав місцем жертвоприношень божеству.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)

Слово «Береза» ужито двічі. «Сиділа русалка на білій березі» , «Стоїть біла береза» [24 ].Слово ужите у прямому значенні : БЕРЕЗА 1, и, жін. 1. Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям. Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (Іван Франко, III, 1950, 128) Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 160.

Слово «Сосна» ужито один раз. «У бору сосна колихалась» [24 ]. Слово ужите у прямому значенні : СОСНА, сосни, жін. 1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності. З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Марко Вовчок, I, 1955, 302) Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 469.

Слово «Калина» у проаналізованих піснях ужито чотири рази. «Не ламайте калиночки» , «А в тій долині калина» , «Червона калина» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні : КАЛИНА, и, жін. 1. Кущова рослина родини жимолостевих, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди. Сонце гріє, вітер вів 3 поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину (Тарас Шевченко, I, 1963, 17) Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 76. Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв."Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом?Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди...Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!"Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" /"А дівчина, як калина, личком рум'яная..."/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /"Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"/. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ Людина і світ. - 1991. - № 11. - С. 38/.У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А ми тую червону калинута й підіймемо.А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!...

Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на ... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" /Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. - К., 1992. - С. 41/. Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" /Боруцький С. "А ми тую червону калину ..." / Людина і світ. - 1993. - № 2. - С. 28/. І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять. О. Потапенко.( Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997)