Екзаменаційний Білет № 12

1. Функціональні системи білків плазми крові, їхні особливості

2. Поняття про дислiпопротеїдемії, класифікація ВООЗ. ДЛП тип І, клініко-діагностичні показники .

3. Уніфікований метод визначення стану фібринолізу

1. Плазма крові – рідка частина крові, в якій зважені формені елементи – друга частина крові (гематокрит). Вміст плазми в крові становить 52-61%.

Плазма крові містить більше 200 індивідуальних білків, яким притаманні як загальні функції, так і специфічні.

До загальних функцій білків плазми крові належать:

1) Транспортна, яку здійснюють

 трансферин – транспорт заліза;

 церулоплазмін – транспорт міді;

 альбумін – транспорт жирних кислот, білірубіну, кальцію, багатьох ліків;

 транскортин – транспорт кортизолу та кортикостерону;

 ретинолзв’язувальний білок – транспорт ретинолу;

 ліпопротеїди – транспорт ліпідів;

 гаптоглобін – транспорт вільного гемоглобіну;

 тироксинзв’язувальний глобулін – транспорт тироксину.

2) Осмотична регуляція

Плазмові білки є колоїдами і не здатні до дифузії через напівпроникні мембрани; вони здатні чинити осмотичний (онкотичний) тиск, який допомагає підтримувати нормальний об'єм крові та нормальний вміст води в міжклітинній рідині і тканинах. Найбільш важливішим у регуляції осмотичного колоїдного або онкотичного тиску є вміст альбуміну. При зниженні вмісту альбуміну рівень втрати води з крові в інтерстиціальний простір збільшується, що викликає набряки.

3) Каталітична функція (ферменти)

Ряд білків плазми крові мають ферментативні властивості та утворюють ферментативні системи. Це білки систем: комплементу, каллікреїн-кінінової, ангіотензин-ренінової, згортання крові, фібринолізу. У нормі ферменти систем циркулюють у вигляді зимогенів, активація яких здійснюється з використанням каскадного принципу, шляхом обмеженого протеолізу. Всі ферменти систем – серинові протеази з відносною субстратною специфічністю. Це означає, що активна форма ферменту однієї системи може активувати профермент –субстрат іншої системи, тобто ініціювати системну активацію.

4) Захисна функція:

 імуноглобуліни – пов'язують чужорідні антигени й ініціюють їхнє видалення;

 система комплементу руйнує чужорідні клітини;

 інгібітори ферментів – блокують ферменти, утворюючи з ними комплекси; наприклад, α1-антитрипсин утворює комплекс з еластазою і трипсином і захищає легені від протеолітичного ушкодження.

 вміст деяких білків збільшується протягом гострої фази запалення і

вони сприяють захисту тканин в умовах запалення. Наприклад, α1-антитрипсин,

α2-макроглобулін.

5). Згортання крові: багато білків (факторів) беруть участь у механізмі згортання крові та запобігають втраті її надмірної кількості; наприклад, фактори згортання крові IX, VIII, тромбін, фібриноген і т.д.; порушення в системі цих білків призводить до розвитку кровотеч а о тромбозів.

6). Антизсідальна (антикоагулянтна) активність – білки, з функцією інгібіторів активації згортання крові.

7). Фібринолітична активність – білки, що визначають розчинення тромбів.

8). Буферна ємність: білки плазми крові допомагають підтримувати кислотно-лужний баланс.

2.

Согласно меморандуму ВОЗ [1], ведущим фактором патогенеза атеросклероза являются нарушения (генетически детерминированные и приобретенные) метаболизма липопротеинов (ЛП). При этом наиболее ярким интегральным индикатором этих нарушений служат дислипопротеинемии (ДЛП). Те или иные варианты дисбаланса липопротеинового спектра крови свидетельствуют о различной степени риска формирования атеросклероза у конкретного больного. Однако в любом случае выявление и детальный анализ (фенотипирование) ДЛП, наряду с изучением других параметров метаболизма ЛП, составляют основу лабораторной диагностики ранних стадий атеросклеротического поражения. Более того, как показывает опыт ведущих стран Европы и США, профилактика атеросклероза и обусловленной им сердечно-сосудистой патологии должна быть направлена именно на коррекцию нарушений обмена ЛП.

Согласно классификации ВОЗ, принято выделять пять типов гиперлипопротеинемий (ГЛП): I, IIа, IIб, III, IV, V, отличающихся нарушением обмена тех или иных ЛП.

Лабораторная диагностика ДЛП включает скрининговые и диагностические исследования, а также мониторинг проводимой терапии.

Семейная гиперхиломикронемия

I или V

Дефицит ЛПЛ* или апо С-II

Для установления типа ДЛП используются следующие лабораторные данные и расчетные показатели:

1. Оценка внешнего вида плазмы: прозрачная, мутная, молочная; наличие или отсутствие слоя всплывших ХМ при стоянии плазмы, прозрачность или мутность плазмы после всплытия ХМ.

2. Содержание в плазме общего ХС (ммоль/л).

3. Содержание в плазме ТГ (ммоль/л).

4. Содержание в плазме ХС ЛПНП (β-ХС) (ммоль/л).

5. Содержание в плазме ХС ЛПОНП (пре-β-ХС) (ммоль/л).

6. Содержание в плазме ХС ЛПВП (α-ХС) (ммоль/л).

7. Данные электрофореза ЛП плазмы.

8. Электрофоретическое обнаружение "флотирующих" β-ЛП плазмы.

9. Выявление "тонущих" (sinking) пре-β-ЛП на основании электрофореза, определения ТГ и ультрацентрифугирования ЛП.

Наиболее важным из них является подтверждение повышенного уровня липидов в сыворотке или плазме крови после ночного, более чем 10-часового голодания. Следует определить содержание общего ХС, ТГ, ХС ЛПВП и рассчитать коэффициент атерогенности. По возможности следует определить содержание апо В, апо А-I и α-ЛП, а также фенотип апо Е [24, 25]. Для установления различий I, III и V типов ГЛП полезно также провести электрофорез липопротеинов и фенотипирование апо Е. При углубленном обследовании проводят электрофорез в агарозном геле для обнаружения ЛП-Х, определение активности лецитин-холестерин ацилтрансферазы, постгепариновой липолитической активности и анализ жирнокислотного состава эфиров холестерина плазмы.