Екзаменаційний Білет № 9

1. Білковий обмін. Лабораторна діагностика стану білкового обміну.

2. Фази згортання крові. Тести оцінки третьої фази згортання крові

3. Уніфіковані методи визначення активності трансаміназ

2

1. фаза активация включает комплекс последовательных реакций, приводящих к образованию протромбиназы и переходу протромбина в тромбин;

2. фаза коагуляции — образование фибрина из фибриногена;

3. фаза ретракции — образование плотного фибринового сгустка.

Екзаменаційний Білет № 10

1. Білки гострої фази. Позитивні та негативні білки гострої фази. Клініко-діагностичне значення змін вмісту білків гострої фази

2. Залишковий азот. Креатин та креатинін, клініко-діагностичне значення змін їхнього вмісту.

3. Лабораторні тести оцінки другої фази згортання крові.

1. Білки гострої фази – це клас білків, концентрація яких у плазмі збільшується (позитивні білки гострої фази, табл. 1.4.1) або зменшується (негативні білки гострої фази) у відповідь на запалення. Ця відповідь називається реакцією гострої фази. У відповідь на травму, місцеві клітини запалення (нейтрофіли і макрофаги) виділяють у кров низку цитокінів, у тому числі інтерлейкіни IL-1, IL-6, IL-8 і TNF-α. Серед клітин-мішенів цих цитокінів – гепатоцити. У відповідь печінка продукує велику кількість певних білків гострої фази; в той же час синтез низки інших білків в органі знижується, ці білки називають "негативними" білками гострої фази.

позитивні білки гострої фази виконують різні фізіологічні функції імунної системи. Деякі сприяють знищенню мікробів, пригнічують їх ріст. Альфа2-макроглобулін і фактори згортання як прокоагулянти обмежують інфекцію шляхом уловлювання мікроорганізмів до утворених згустків крові. Крім того, деякі продукти згортання збільшують проникність судин і діють як хематрактанти фагоцитів.

Негативні білки гострої фази включають альбумін, трансферин, транстіретін, ретинолзв’язувальний білок, антитромбін, транскортин. Фізіологічна роль зниження синтезу таких білків визначається збереженням амінокислот для синтезу позитивних білків гострої фази. Наявність або відсутність запалення може бути діагностовано за рівнем білків гострої фази (БГФ). При цьому позитивні білки гострої фази підвищуються, а негативні знижуються. Як індикатори запалення БГФ використовуються в поєднанні з показниками швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), лейкоцитозом і температурою.

Клінічні показання для оцінки БГФ. Визначення білків гострої фази

доцільно для:

 виявлення наявності запального захворювання;

 диференціальної діагностики запальних захворювань;

 оцінки кінцевої точки терапії;

 моніторингу терапевтичної ефективності;

 спостереження в післяопераційному періоді в пацієнтів з ризиком післяопераційних інфекцій;

 моніторингу хворих із злоякісними пухлинами.

2. Азотовмісні сполуки плазми або сироватки, які не є білками або поліпептидами, називають небілковим азотом. Оскільки компоненти небілкового азоту визначають в супернатанті після осадження білків ТХУ і відділення осаду, небілковий азот називають залишковим. Визначення небілкових азотистих речовин крові традиційно використовується для контролю функції нирок. Корисну клінічну інформацію одержують шляхом визначення окремих компонентів фракції НБА. Фракція НБА включає 15 з'єднань, що представляють продукти обміну білків і нуклеїнових кислот.

Креатинін/креатин. Креатин синтезується в печінці з аргініну, гліцину і метіоніну. У м'язах конвертується в креатинфосфат – макроерг для м'язових тканин. Креатинін утворюється як побічний продукт креатину і креатин фосфату:

1) креатин фосфат мінус фосфорна кислота = креатинін;

2) креатин мінус вода = креатинін.

Креатинін звільняється в кровообіг з постійною швидкістю, пропорційно м'язовій масі. Фільтрується клубочками і виводиться з сечею. Не піддається реабсорбції в нирках. Концентрація креатиніну в плазмі є функцією відносної м'язової маси, швидкості обороту креатину і функції нирок. Добова екскреція креатиніну досить стабільна, що дозволяє використовувати цей показник як дуже хороший тест для оцінки функції нирок. Вимірювання концентрації креатиніну використовують для оцінки функції нирок; ступеня тяжкості ушкодження нирок; контролю прогресування захворювання нирок. Для оцінки функції нирок визначають кліренс креатиніну – кількість креатиніну, елімінованого в одиницю часу нирками з крові. Концентрація креатиніну в плазмі обернено пропорційна кліренсу. Тому підвищення рівня креатиніну в плазмі відображає зниження швидкості фільтрації (ШКФ). ШКФ – обсяг плазми (V), фільтрованої клубочками в одиницю часу.

Методи визначення креатиніну включають:

1) Реакція Яффе. Найбільш частіше використовувана, була вперше описана в 1886 році. Креатинін реагує з пікриновою кислотою в лужному середовищі з утворенням червоно-оранжевого хромогену.

2) Ферментативний метод. Використання сполучених реакцій креатинкінази, піруваткінази і лактатдегідрогенази.

Креатин. Підвищується в плазмі та сечі при м'язовій дистрофії, гіпертиреозі і травмі. Аналіз зразків на вміст креатину здійснюють до і після нагрівання кислих розчинів зразків з використанням методу Яффе. Нагрівання перетворює креатин на креатинін, а різниця між двома зразками є концентрацією креатину.