Екзаменаційний Білет № 16

1. Залишковий азот. Сечова кислота, подагра.

2. Синдроми враження печінки. Холестатичний та мезенхімально-запальний.

3. Діабетичний профіль, склад та клініко-діагностичне значення його показників

1 Азотовмісні сполуки плазми або сироватки, які не є білками або поліпептидами, називають небілковим азотом. Оскільки компоненти небілкового азоту визначають в супернатанті після осадження білків ТХУ і відділення осаду, небілковий азот називають залишковим. Визначення небілкових азотистих речовин крові традиційно використовується для контролю функції нирок. Корисну клінічну інформацію одержують шляхом визначення окремих компонентів фракції НБА. Фракція НБА включає 15 з'єднань, що представляють продукти обміну білків і нуклеїнових кислот. У таблиці 1.5.1 відображені клінічно значущі сполуки НБА.

Сечова кислота. Подагра. Сечова кислота є кінцевим продуктом обміну пуринів (аденін/гуанін) у печінці людини. Сечова кислота транспортується в нирки і фільтрується (70%); 98% сечової кислоти первинної сечі реабсорбується

в проксимальних канальцях, деяка частина секретується в дистальних канальцях. Із сечею виділяється 6-12% від вихідного вмісту в крові; 30% виділяється через шлунково-кишковий тракт. У плазмі сечова кислота присутня у вигляді мононатрію урату, який при рН плазми відносно нерозчинний. Концентрація сечової кислоти в плазмі > 6,8 мг/дл є насичувальна. В умовах насичення сечова кислота утворює кристали уратів, які утворюють осади в тканинах. Вміст сечової кислоти визначають при: оцінці спадкових порушень метаболізму пуринів, підтвердження діагнозу та контролю лікування подагри,

для надання допомоги в діагностиці природи ниркових каменів, для виявлення дисфункції нирок.

Подагра. В першу чергу хворіють чоловіки, початок захворювання 30-50 років. Маркер захворювання – концентрація сечової кислоти вище 6,0 мг/дл. Клінічно проявляється болем і запаленням суглобів внаслідок осадження кристалів уратів натрію в тканинах. Підвищений ризик – у 25-30% утворення ниркових каменів. Основний метод визначення сечової кислоти – ферментний. Уриказа (урат оксидаза) конвертує сечову кислоту в алантоїн. Далі використовують принцип диференціального поглинання: сечова кислота має пік поглинання при 293 нм, у той час як алантоїн в цій зоні не поглинає. Референтні значення; чоловіки – 0,5-7,2, жінки – 2.6-6.0 мг/дл.

2. За допомогою сучасних біохімічних досліджень крові можна виділити ряд лабораторних синдромів, які відображають пошкодження гепатоцитів, порушення поглинально-екскреторної та синтетичної функцій печінки, ступінь імунологічних розладів (Логинов А.С., Блок Ю.Е., Хазанов А.И.). Розрізняють такі основні синдроми: цитолітичний, синтетичної недостатності і мезенхімально-запальний.    Для цитолітичного синдрому характерне підвищення в плазмі крові концентрації АлАТ, АсАТ, ГЛДГ, 5-ї фракції лактатдегід рогенази (ЛДГ₅), а також феритину і сироваткового заліза. Морфологічною основою цього синдрому є гідропічна й ацидофільна дистрофія та некроз гепатоцитів із пошкодженням і підвищенням проникності клітинної мембрани.     При оцінці ступеня активності запального процесу основне значення надається вмісту у сироватці крові АсАТ, АлАТ. Підвищення їх концентрації менше ніж у 5 разів порівняно з верхньою межею норми розглядається як помірна, від 5 до 10 раз - середнього ступеня і більше 10 раз - як високий ступінь гіперамінот рансферазе мії.    Мезенхімально-запальний синдром характеризується гіпергаммаглобулінемією, гіпер- і дисімуноглобулінемією, підвищенням показників тимолової проби, збільшенням ШОЕ, появою у крові продуктів деградації сполучної тканини (С-реактивний білок, серомукоїд тощо), а також порушеннями клітинних і гуморальних реакцій. До останніх відносять появу ревматоїдного фактора, антитіл до субклітинних фракцій гепатоцитів (ДНК, печінкового ліпопротеїду), антимітохондріальних і антиядерних антитіл, антитіл до гладкої мускулатури, зміни кількості та функціональної активності Т- і В-лімфоцитів і їх популяцій.    До морфологічних проявів цього синдрому відносять активацію та проліферацію лімфоїдних і ретикулогістіоцитарних клітин, посилення фіброгенезу, формування активних септ із некрозами гепатоцитів навколо них, внутрішньопечінкову міграцію лейкоцитів, васкуліти. Наявність мезенхімально-запального синдрому свідчить про активність патологічного процесу в печінці.    При холестазі (порушенні екскреторної функції печінки) у сироватці крові підвищується рівень кон'югованої фракції білірубіну, лужної фосфатази, холестерину, бета-ліпопротеїдів, жовчних кислот, фосфоліпідів, ГГТП, зменшується вміст або зникають уробілінові тільця у сечі, знижується екскреція бромсульфа леїну (вофавердину), радіофармакологічних препаратів.

Холестаз — захворювання, при якому зменшується надходження жовчі в дванадцятипалу кишку. Дане захворювання може розвинутися при різних порушеннях в організмі людини, тому в медицині часто застосовують термін «синдром холестазу».

Холестатичний синдром може бути наслідком ряду захворювань, яких можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться хвороби, пов’язані з порушенням секреції жовчі, наприклад, вірусні гепатити, токсичні та алкогольні ураження печінки, бактеріальні інфекції, цироз печінки та інші. До другої групи належать всі захворювання, для яких характерне порушення відтоку жовчі: первинний біліарний цироз печінки, туберкульоз, саркоїдоз, лімфогранулематоз, склерозуючий холангіт та інші. Холестаз ділиться на внутрішньопечінковий і позапечінкові. Внутрішньопечінковий холестаз розвивається на рівні печінкових клітин (гепатоцитів) або ж на рівні внутрішньопечінкових жовчних проток.

Причинами внутрішньопечінкового холестазу можуть бути:

• гепатити;

• «Алкогольні» захворювання печінки;

• отруєння печінки медикаментами;

• первинний біліарний цироз;

• зміни в гормональній системі при вагітності;

• ендокринні порушення;

• генетичні порушення;

• порушення обміну речовин (наприклад, муковісцидоз, галактоземія, тирозинемія та інші метаболічні порушення).

Позапечінковий холестаз розвивається через механічні перешкоди нормальному відтоку жовчі.

Причинами внепеченочного холестазу можуть бути:

• камені в жовчному міхурі та протоках;

• синдром згущеної жовчі;

• звуження жовчних проток;

• панкреатит;

• злоякісні пухлини жовчних проток і / або підшлункової залози.

При підозрах на холестатичний синдром, зазвичай, лікар направляє пацієнта на проведення наступних аналізів:

• біохімічний аналіз крові: перевіряється рівень прямого білірубіну (одного з пігментів жовчі), холестерину, жовчних кислот, а також перевіряється активність ферменту лужної фосфатази;

• ультразвукова діагностика печінки дозволяє визначити наявність розширень в жовчних протоках;

• холангіографія (ендоскопічна або черезшкірна чреспеченочная) для визначення рівня обструкції в протоках;

• біопсія печінки з подальшим гістологічним аналізом печінкових тканин.

3. Набір специфічних аналізів крові, який дозволяє оцінити функціональний стан підшлункової залози та діагностувати цукровий діабет називають діабетичним профілем. Діабетичний профіль визначається для діагностики порушень вуглеводного обміну при наявності факторів ризику розвитку діабету, а також з метою підбору лікування хворих на цукровий діабет та оцінки його ефективності.

Показання для визначення діабетичного профілю. Інсулінозалежний та інсулінонезалежний цукровий діабет (діагностика та моніторинг захворювання); порушення толерантності до вуглеводів («преддіабет»). Діабетичний профіль включає такі показники: глюкоза крові, глікований гемоглобін, загальний холестерин, ЛПНЩ - холестерин, ЛПВЩ - холестерин, тригліцериди, індекс атерогенності, інсулін, C-пептид.