19. Режисура Леся Курбаса.

Історія режисури нараховує чимало імен митців, творців видатних вистав, які стали основоположниками теорії сценічної майстерності, склали школу і намітили шляхи створення науки про  театр .

Серед них важливе місце посідають видатні діячі українського  театру, які відіграли визначну роль у розвитку передового драматичного  мистецтва. Серед них імена Кропивницького, Саксаганського, Курбаса та інших корифеїв української сцени.

На жаль, українські режисери залишили дуже небагато праць, присвячених теорії режисури. Здебільшого, це - щоденники, монографії, окремі замітки, висловлювання і т. п.

Серед найяскравіших явищ в драматургії XX ст. булв театр українського режисера Леся Курбаса.

Лесь Курбас (Олександр Степанович Курбас) (1887 -1942) - був засновником «Молодого театру» в Україні, що зародився в травні 1916 р. як театр-студія. Молодотеатрівці хотіли створити новий театр, який порвав би зпровінційною обмеженістю і присвятив себе пошукам нових шляхів у мистецтві. Вони прагнули досягти постановчої культури інших театрів світу, але намагались не наслідувати сліпо, а йшли своїм шляхом. Надзвичайним явищем для українського театру стала вистава «Цар Едіп» 1918, над якою колектив на чолі з Л. Курбасом працював майже 2 роки. Сюжет драми трактувався в умовному плані (це особливість експресіоністського театру), але згідно з загальними законами і прийомами авторської гри та  режисури , що відповідали класичному грецькому театрові.

В інсценованих творах Т. Г. Шевченка «Єретик», «Великий льох», «Не спалося - ніч, як море », «І небо невмите..», «У неділеньку та ранесенько» (1919) Л. Курбас зробив спробу перекласти ліричний твір на мову театру колективної декламації в поєднанні з ритмопластикою.

Дуже оригінальною була також постановка Л. Курбасом старовинного українського «Вертепу» (1918 р.), де замість ляльок виступали актори, імітуючи їх рухи і жести. Художник Петрицький створив оригінальне, з елементами умовності, оформлення.

Артисти пробували себе також в манері традиційного психологічного театру («Молодість» М. Гальбе, «Йола» Ю. Жулавського, 1918 р.) вивчали канони символістського театру (постановка етюдів О. Олеся), оволодівали умовно-реалістичними законами філософсько-поетичноі драми («У пущі» Лесі Українки) і т.д.

Апробація різнорідних стилів мала велике значення, оскільки були школою для авторів, сприяла удосконаленню їх майстерності. Творчі пошуки цього колективу були своєрідним протестом проти застарілих консервативних театральних форм.

В березні 1922 року в Києві Лесь Курбас засновує новий експериментальний новаторський колектив - художнє об’єднання «Березіль», до якого входило шість студій - майстерень, лабораторій і станцій, де проводились експерименти й аналітичні досліди в галузі сценічної форми і театральної виразності.

А. Курбас і березільці виступають проти етнографізму і натуралістичному, шукають нове образне відбиття дійсності.

В цей час створюється так звана система Курбаса. Одним із основних постулатів цієї системи було твердження, що актор - майстер (суб’єкт) і створений ним образ (об’єкт) - це різні речі, сучасний актор повинен ототожнювати себе з роллю. Перш за все, не бути самим собою, а заховати своє «я» за персонажем. Від автора вимагають вміння виявити своїм тілом, жестом, голосом, темпераментом, в певній формі максимум не життєвих (натуралістичних) рефлексів, а глибоко внутрішніх нюансів і прагнень, що і є об’єктивізацією ролі.

Важливе місце в системі Курбаса займає метод «перетворення». «Перетворення» - це образне іносказання, образний прояв поняття, події засобами театрального мистецтва. Від актора вимагалось перетворити переживання в дію, поняття - в образ, підсвідоме - в те, що можна відчути і побачити.

Досягненням курбасівського театру стали спектаклі «Гад» за Г. Кайзером, «Машиноборці» за Е.Толлером, «Джиммі Хіггінс» за Е. Сінклером та ін.

Цілком оригінальним явищем у театральному  мистецтві  XX ст. був театр «Березіль», заснований видатним українським режисером Л. Курбасом (1887–1937). Творчі пошуки митця привели його до ідеї «перетворення дійсності» та концепції «фантастичного реалізму», які визначили напрям роботи театру «Березіль», зокрема спектаклів «Цар Едіп» (Софокл), «Мина Мазайло», «Маклена раса» (М. Куліш), що мали відверто європейську орієнтацію.

Художні пошуки Л. Курбаса вплинули на подальший розвиток українського театрального мистецтва, зокрема на творчість А. М. Бучми, Н. М. Ужвій, Б. С. Ступки, Ф. М. Стригуна та ін.