13. К.Марло – видатний попередник Шекспіра.

На своїй вершині театр опинився в Англії.

Театр англійського Відродження - це Шекспір і його блискуче оточення: Марло, Грін, Бомонт, Флетчер, Чемпен, Неш, Бен Джонсон. Але всі ці останні імена належать своєму віку і своїй нації; Шекспір же, глибше всіх виразив дух свого часу й життя свого народу, належить усім вікам і всім народам.

Англійська  драма зародилася в надрах середньовічної культури, в церковних обрядах, і  була спочатку символічної пантомімою, що ілюструє літургію та прикрашає пасхальну і різдвяну служби. Тип драми, що розігрується мирянами, отримав назву Міракля (драматичні сценки, які зображують чудеса, здійснені святими). Дещо пізніше виник ще один тип драми - мораліте, середньовічна алегорія з персоніфікованими пороком і Чеснотою, які борються за людську душу.

Англійська драма Відродження виникла з щасливого союзу двох начал - алегоричного дидактизму англійської середньовічної драми і гуманізму італійського Відродження. Становленню відродження драми  в Англії сприяла  творчість людей  з класичною освітою, які прагнули пристосувати античну форму до місцевого змісту. За два останні десятиліття 16 ст. англійська драма досягла виключних висот завдяки тому, що в цей час зійшлися чотири необхідних умови для успішного розвитку драматургії: зріс професіоналізм акторів; завершилося будівництво першого постійно діючого театру.

Крістофер  Марло  (1564-1593) - найвидатніший з драматургів-попередників  Шекспіра.  Марло  створив чотири п'єси: «Тамерлан Великий» (1587-1588), «Трагічна історія доктора Фауста» (1589), «Мальтійський єврей» (1590), «Едуард II» (1592). У цей же час він написав поему на античний сюжет «Геро і Леандр», яка мала великий успіх у читачів. У своїх творах  Марло  показав титанізм людини доби Відродження. Він створив новий тип драми, в центрі якої поставив героя могутніх пристрастей і великих дерзань. Цей титанічний образ панує в п'єсі, де вся дія концентрується навколо нього. Першою драмою такого типу була трагедія «Тамерлан Великий». Джерелом її сюжету послужила історія життя східного завойовника XIV ст. Тімура, прозваного Тамерланом. Запозичений матеріал  Марло  підкорив власному задуму - створити, як зазначається у пролозі до трагедії, величну драму, в якій Тамерлан «буде кидати світу виклики в чудесних словах». Образ Тамерлана постає в трагедії як втілення ренесансного індивідуалізму, безмежних можливостей людини.

«Трагічна історія доктора Фауста» - це й  апологія ренесансного індивідуалізму, і водночас художнє вираження його трагізму й неминучості його кризи.

Марло був одним з попередників Шекспіра. Цей письменник зробив великий вплив на творчість як Шекспіра, так і інших драматургів того часу. Шекспір перейняв від нього не тільки білий вірш (завдяки Марло остаточно затвердився в англійській драмі), але і багато ідейні особливості та стилістичні прийоми його п'єс, наприклад тип трагічного героя, навколо якого концентрується дію, високий пафос характеристики, рішення багатьох етичних і істотно-політичних проблем.

До останнього десятиліття XVI ст. англійська драматургія досягла свого повного розвитку. Різноманітність жанрів, висока майстерність техніки, багата ідейна змістовність характеризують англійську драму, створену Лілі, Марло, Кідом, Гріном, Лоджем, Пілем та іншими попередниками Шекспіра, які представляли собою плеяду видатних драматургів. Але їх перевершив найвидатніший з усіх письменників англійської Відродження - Шекспір.

П'єси Шекспіра народилися на сцені народного театру його часу. Вони настільки злилися з природою цього театру, що тепер, коли техніка сцени Відродження мало відома, по п'єсах Шекспіра можна значною мірою відновити особливості тодішньої сцени й акторського мистецтва.

Одержати смак до такого роду п'єс, навчитися писати їх в університетах того часу було просто неможливо. Тодішня університетська наука з презирством ставилася до народного театру і беззастережно засуджувала п'єси, що йшли на його сцені. У ту епоху в університетах вивчали в якості зразків п'єси старогрецьких і римських авторів, особливо останніх. Автори з університетською освітою, що писали для освіченої публіки, пишучи трагедії, як правило, наслідували Сенеку, а в комедіях - Плавта або Теренція. Коли ж декілька молодих магістрів з Оксфорда і Кембриджа - Марло, Грін, Пиль, Кид, поселившись у Лондоні, стали заробляти писанням п'єс для народних театрів, їм прийшлося забути правила драми, вивчені в університетах, і писати в тому дусі, до якого звикли глядачі з народу. Ці «університетські розуми» обновили драму не стільки в силу своєї освіченості, скільки завдяки поетичному таланту. Вони збагатили мову драми, піднявши його на висоту справжньої поезії. Вони підготували грунт для Шекспіра. Він скористався багатьма прийомами, впровадженими ними в драму. Але головне він ніс у собі - поетичний дарунок, що перевершував таланти його попередників, і таке гостре почуття драматизму, яким не володів жодний з них.

Театр Шекспіра - це своєрідний синтез культури Ренесансу.

Визначивши собою найзріліший етап цієї культури, Шекспір говорив зі своїм століттям і з прийдешніми століттями як би від імені всієї епохи «видатного прогресивного перевороту».

Творчість Шекспіра було підсумком розвитку національного англійського театру. У той же час вона певною мірою підсумувала досягнення всієї попередньої поетичної, драматичної та сценічної культури стародавнього і нового часу. Тому в драмах Шекспіра можна відчути і епічний розмах гомерівської сюжетики, і титанічне ліплення монотрагедій стародавніх греків, і гру фабул римської комедії. Шекспірівський театр багатий високим ліризмом поетів-петраркістів. У творах Шекспіра виразно чути голоси сучасних гуманістів. Поглиблений розвиток успадкованого - ось що було найважливішою передумовою народження нового і найбільш досконалого типу ренесансної драми, драми Шекспіра.