18. Режисура Вс.Мейєрхольда.

Серед найяскравіших явищ в драматургії XX ст. був театр російкого режисера В.  Мейєрхольда.

Всеволод Емільович  Мейєрхольд  (1874-1940) - російський режисер, актор початку XX століття, розпочав свою діяльність у  в традиціях класичного театру. Один із реформаторів театру.

Проте згодом він захопився модерністським репертуаром. Працюючи над спектаклями «Смерть Тентажіля» Метерлінка, «Шлюк і Яу» Гауптмана,  Мейєрхольд  розробляє програму умовно-естетичного театру, пов’язану з поетикою символізму. Принципи умовного театру стверджувались в поставлених ним п’єсах: «Гедда Габлер» Ібсена, «Сестра Беат-ріса» Метерлінка, «Балаганчик» Блока, «Перемога смерті» Сологуба та ін.  Мейєрхольд  відштовхувався від поетики ранніх п’єс Метерлінка, які, на його думку, вимагають нерухомості, майже маріонетковості. Весь спектакль мав бути підпорядкованим живописно-декоративній гармонії (в оформленні брали участь художники Н. Сапунов, В. Денисов та ін.).

В 1910-1920 рр.  Мейєрхольд  знову повертається до традицій, використовує досвід старовинних театрів («Дон-Жуан» Мольєра, «Поклоніння Хресту» Кальдерона та ін.). Він трактує спектакль як вишукане святкове видовище, підпорядковане живописно пластичному і музикально-ритмічному началу. Режисер тяжів до трагічного гротеску, стверджуючи, що «гротеск прагне підпорядкувати психологізм декоративній задачі».

Після Жовтневої революції  Мейєрхольд  пропонує програму «Театрального Жовтня», де вимагає наближення сценічного мистецтва до революційної сучасності. Це був агітаційно-політичний, відкрито публіцистичний, мітинговий театр, що використовував засоби різко плакатної характеристики («Містерія - Буфф» Маяковського, «Зорі» Вер-харна, «Земля дибки» Мартіне і Третякова та ін.). Найкращими досягненнями революційного мистецтва стали п’єси  Мейєрхольда  «Клоп» і «Баня» за Маяковським, «Останній вирішальний» за Вишневським, «Вступ» за Германом - тут зникає вузька плакатна манера, художні засоби збагачуються.           

В середині 30-х років  Мейєрхольд  зі Станіславським знову поветаються до традиційного театру («Дама з камеліями» Дюма, «Пікова дама» Пушкіна).

Для режисерського стилю  Мейєрхольда  характерне використання гротескного загострення, гіперболізація, яскраві сценічні метафори, різка сатиричність, прагнення надати сценічному образові узагальнення поетичного символу. Широко використовуючи прийоми театру умовності,  Мейєрхольд  досягнув незвичайно гострого, видовищно яскравого розкриття образу.  Мейєрхольд  зробив великий внесок в розробку виразних засобів  режисури  XX століття, (підпорядкування мізансцен, розкриття загальної ідеї постановки, динамічна організація дії, чіткість ритмічної будови спектаклю, широке застосування музики, радіо, світла, що змінюються в процесі дії декоративних компонентів і т.ін.). Мейерхольд був представником теорії «відчуження» - альтернативній системі К. Станіславського.

Народився 1874 року в Пензі в німецькій родині Еміля Мейергольда, власника винно-горілчаного заводу. Захоплення батьків театром, музикою, участь у дитячих виставах домашніх відіграли важливу роль у формуванні майбутнього режисера.

Інтерес до театру зміцнів у хлопчика під час навчання в гімназії, де  Мейєрхольд  був учасником аматорських вистав, відвідував пензенський драматичний гурток під керівництвом Дмитра Волкова. Гімназичний курс  Мейєрхольд  завершив пізно, бо тричі залишався на другий рік.

У 1895 році  вступив на юридичний факультет Московського університету. Складні відносини з сім'єю призвели до того, що Карл прийняв православ'я і на честь письменника Гаршина вибрав ім'я Всеволод. Тоді ж при відмові від німецького громадянства в російський паспорт була вписана змінене прізвище  Мейєрхольд.

У 1896 році  Мейєрхольд  кинув навчання в університеті та вступив у музично-драматичне училище Московського філармонічного товариства, яке закінчив у 1898 році.

У тому ж році він був запрошений Володимиром Немировичем-Данченком в трупу Московського Художнього театру, де здобув амплуа гострохарактерного актора. За чотири сезони, проведених в МХТ він зіграв 18 ролей, серед яких Треплєв в спектаклі «Чайка», Тузенбах у «Трьох сестрах», Йоганнес Фокерат в «Самотніх», Іоанн в «Смерті Івана Грозного».  Мейєрхольд  був першим виконавцем ролей Василя Шуйського у виставі «Цар Федір Іоаннович», принца Арагонського в спектаклі «Венеціанський купець», маркіза Форліпополі в «Шинкарці», Тірезія в «Антигоні», Мальволіо в «Дванадцятій ночі».

12 лютого 1902  Мейєрхольд  оголосив про свій вихід зі складу трупи МХТ. З весни 1905 року до початку 1906  Мейєрхольд  знову грав у складі трупи — виконував роль Треплєва у відновленому спектаклі «Чайка».

З 1902 року почалася його самостійна режисерська робота. Він очолив разом з Олександром Кошеверовим групу молодих акторів у Херсоні, яка називалася «Товариство нової драми».

З 1902 по 1905 роки  Мейєрхольд  здійснив постановку 170 вистав. У цей час почалося формування мистецької програми режисера, пов'язаної з поетикою символізму, з принципами та стилістикою умовного театру. Найповніше ця стилістика втілилася в Петербурзькому театрі імені В. Ф. Коміссаржевської, де в 1906 році  Мейєрхольд  став головним режисером. За один сезон  Мейєрхольд  випустив 13 вистав, серед яких «Сестра Беатриса» Моріса Метерлінка, «Балаганчик» Олександра Блока, «Життя людини» Леоніда Андрєєва.

У 1908 році  Мейєрхольд  був запрошений до складу режисури петербурзьких імператорських театрів. Він 10 років пропрацював в Олександрійському та Маріїнському театрах, поставивши там 21 драматичну і 10 музичних вистав.

У петербурзький період роботи почалася педагогічна діяльність  Мейєрхольда. Всеволод Емільйович викладав у театральній школі Даннемана, на музично-драматичних курсах Полока. У 1913 році відкрилася його студія.  

Мейєрхольд  розвивав ідею виховання актора, який впевнено володіє своїм тілом, голосом, здатного в потрібному темпі і ритмі виконати будь-яке завдання режисера. У книзі «Про театр» (1913) він теоретично обґрунтував концепцію «умовного театру», протиставлену сценічному натуралізму.

У 1915 році  Мейєрхольд  зняв як режисер кінофільм «Портрет Доріана Грея» за романом Оскара Вайлда, де зіграв роль лорда Генрі, а в 1928 році на екрани вийшов фільм «Білий орел», в якому  Мейєрхольд  виконав роль сенатора.

Після революції 1917 року, яку  Мейєрхольд  вітав, він брав активну участь у роботі Театрального відділу Народного комісаріату освіти. У 1918 році він першим з видатних діячів театру вступив в члени ВКП(б), співпрацював з Театральною радою, а після переїзду уряду до Москви став заступником завідувача відділенням Петроградського ТЕО Наркомпроса.

Там же в Петрограді він керував інструкторськими курсами з навчання майстерності сценічних постановок і Школою акторської майстерності.

У 1921 році  Мейєрхольд  організував Вищі режисерські майстерні, на базі яких у 1922 році було створено Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), при якому існував театр ГІТІСу. У 1923 році він був офіційно перейменовано в Театр імені Всеволода Мейерхольда (ТІМ), з 1926 року — Державний театр імені Всеволода Мейерхольда (ГОСТ).

Мейерхольд також керував Театром Революції (1922—1924), ставив спектаклі в Маріїнському і Ленінградському малому оперному театрах, здійснив постановки драм Пушкіна на радіо (1937).

Режисерська діяльність  Мейєрхольда  з 1920-х рр зосередилася в ТІМа, який він очолював з 1920 по 1938 рік. ТІМ поставив 26 п'єс, більша частина з яких належала сучасним радянським авторам. Постановками «Містерії-буф», «Клопа», «Лазні» Володимира Маяковського, «Мандата» Миколи Ердмана, «Ревізора» Миколи Гоголя та інших театр  Мейєрхольда  завоював гучну славу.

Тим не менше, театр був звинувачений у відриві від радянського життя і від радянської літератури, в тязі до письменників, які опинилися ворогами народу, у протистоянні загального курсу на соціалістичний реалізм.

17 грудня 1937 в газеті «Правда» вийшла стаття «Чужий театр».

7 січня 1938 постановою Комітету в справах мистецтв при Раднаркомі СРСР ТІМ був ліквідований як такий, що займає «чужі радянському мистецтву, наскрізь буржуазні формалістичні позиції».

У ці трагічні дні Костянтин Станіславський не побоявся простягти руку підтримки Всеволоду Емільовичу, і  Мейєрхольд  прийняв запрошення Станіславського і перейшов у його оперний театр.

7 серпня 1938 Станіславський помер, і вже ніщо не могло врятувати опального  Мейєрхольда.

У травні-червні 1939 року  Мейєрхольд  розробив план виступів студентів інституту ім. Лесгафта на параді фізкультурників у Ленінграді. Це була його остання режисерська робота.

У ніч з 19 на 20 червня 1939  Мейєрхольд  був арештований у своїй квартирі за обвинуваченням у тому, що він був завербований для участі в антирадянській роботі ще в 1922 році.

1 лютого 1940 Військова колегія Верховного суду засудила  Мейєрхольда  «до вищої міри кримінального покарання розстрілу з конфіскацією належного йому майна». 2 лютого 1940  Мейєрхольд  був розстріляний у Бутирській в'язниці в Москві.

26 листопада 1956 Всеволод  Мейєрхольд  був визнаний незаконно репресованим і посмертно реабілітований Військовою Колегією Верховного суду СРСР.

За загальним визнанням Всеволод  Мейєрхольд  — ключова фігура в театральному мистецтві ХХ століття, режисер, чий досвід вивчають і використовують театральні діячі у всьому світі.