48. Національний банк України та його функції

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" і діє на підставі Закону "Про Національний банк України". Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

- емісія грошей та організація їх обігу;

- є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

- організація розрахунків між банками;

- обслуговування державного боргу країни;

- проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

- видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

- контроль за діяльністю комерційних банків. Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, "банком банків" і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому. Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обігу України. Національний банк України було організовано у 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділів НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, що очолює Голова Правління. Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб'єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних установах. НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на проведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківською системою України, надає кредити уряду. На нього покладене виконання операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговуванню внутрішнього державного боргу.Крім того, на Національний банк покладене виконання операцій, зв'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом міністрів, встановлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організує операції з монетарними металами.

49. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі - Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку).

Рада Національного банку:

відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

затверджує Регламент Ради Національного банку України;

затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку з розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку з публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов'язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

е) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі - Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку).

Рада Національного банку:

відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

затверджує Регламент Ради Національного банку України;

затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку з розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку з публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов'язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

е) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій.

Правління Національного банку.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до зазначеного Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

щодо лімітів позабалансових зобов'язань Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку;

щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків;

про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

про створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку;

про участь у міжнародних фінансових організаціях;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Національного банку;

щодо встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені операції)

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку з проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення відповідно до статті 9 цього Закону;

на вимогу Ради Національного банку надає для інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо діяльності Національного банку та банківської системи України, необхідні для виконання її завдань;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку 9 статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ;

4) затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;)

5) установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом;

6) видає нормативно-правові акти Національного банку;

7) затверджує Регламент Правління Національного банку;

8) виконує функції передбачені відповідними статтями Закону, та інші функції, що випливають із основної мети діяльності Національного банку.

50. Банківська операція — це технологічно проста транзакція, яка є складовою банківського продукту.

Згідно з ч.1 ст 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб

Відповідно п.11 ч.1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»:

вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;

Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. За для цього він залучає гроші у національній та іноземній валюті у формі вкладів та депозитів в обмін на зобов'язання повернути кошти на умовах визначених договором.Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»:

банківські рахунки — рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;

Відповідно п.8 ч.1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»:

банківський платіжний інструмент — засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів;

Зміст операції: Створюючи кредитний ресурс банк веде власний бухгалтерський облік коштів, вимог та зобов'язань відносно клієнтів. Банк має право за дорученням клієнта здійснювати переказ грошей на інші рахунки. Зміст операції фіксується первинними касовими документами.

Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик

Відповідно ч.1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ця операція визначена як кредитна.Відповідно п.24 ч.1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»:

кошти — гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент;

Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. Кредитний ресурс складається з коштів які були залучені у вклади, депозити, депозитні сертифікати тощо. Відповідно цієї операції, банк за для збереження ліквідності, розміщує кредитний ресурс у депозитах іншого банку, або у депозитах Національного банку України.

51. Фактично і в науці фінансів, і в науці фінансового права від­сутні загальноприйняті визначення понять «гроші», «фінанси», що породжує різноманітні теоретичні підходи до розуміння змі­сту фінансових відносин.

За своєю економічною суттю гроші є особливим, універсаль­ним товаром, що виконує функції міри вартості (одиниці вимі­рювання), засобу платежу (обігу, обміну), засобу інвестування (накопичення, запасу цінностей). Як засіб міри гроші дозволя­ють зіставити й розміряти товари, послуги, роботи, визначити еквівалент їх вартості. Як :шсібобігу гроші мають безпосередній стосунок до торгівлі, вони її фактично опосередковують, оскіль­ки беруть участь у схемі «товар — гроші — товар». Як засіб пла­тежу гроші використовують при купівлі-продажу товарів, коли виникає різниця у часі між оплатою товару та його отриманням (при авансових платежах, продажу в кредит). У таких відноси­нах гроші пов'язані з проблемами як розрахункових, так і кре­дитних відносин. Водночас сучасний розвиток фінансових від­носин, так само як і запроваджені останніми десятиріччями інноваційні технічні можливості роботи платіжних систем, че­рез які проводяться електронні розрахунки, дозволяють говори­ти про поступове фактичне злиття функцій грошей як засобу платежу та засобу обігу.

Гроші існують у готівковій та безготівковій формах. У готів­ковій — як монети, банкноти, казначейські білети. У безготівко тшу обігу беруть участь чеки, кредитні/дебетові картки, векселі (у країнах, де національним законодавством їх допущено до без­готівкового обігу) тощо. У світі наявна тенденція до поступової заміни готівкових грошей безготівковими. Чимало для цього робиться і в Україні. Останніми десятиріччями відбувається ста­новлення нових грошей - електронних, рух яких регулюється завдяки комп'ютерним програмам та командам

Грошова́ ма́са — це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу у певний момент.

Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки

Грошови́й о́біг – безперервна циркуляція грошей як засобів обігу і платежу, рух грошових засобів, як складова частина товарно-грошових, торгових, фінансово-кредитних, платіжних операцій.

Грошовий обіг здійснюється у рамках грошової системи кожної країни; неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

и

52. 2. Вимоги до організації готівкових розрахунків

2.1. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

2.2. Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

2.3. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними спеціальними платіжними засобами.

Зазначені обмеження не поширюються на:

а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;

б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

в) підпункт "в" пункту 2.3 глави 2 виключено

в) використання коштів, виданих на відрядження.

ґ) підпункт "ґ" пункту 2.3 глави 2 виключено

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

2.4. Якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування спеціальні платіжні засоби з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг і оснащене платіжним терміналом (у тому числі з'єднаним чи поєднаним з РРО), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих із банку, надавати держателю спеціального платіжного засобу Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо така послуга передбачена їх правилами) послуги з видачі готівки з друкуванням квитанції платіжного термінала (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.

Національний банк України має право встановлювати обмеження з видачі готівки за спеціальними платіжними засобами.

Обмеження з видачі готівки за спеціальними платіжними засобами можуть встановлюватися платіжною організацією відповідної платіжної системи та банками - членами цієї системи.

2.5. Якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

2.6. Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

2.7. Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.

Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.

2.8. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

2.9. Готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.

2.10. Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей (далі - видаткова відомість) (додаток 1).

2.11. Видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

2.12. Фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного спеціального платіжного засобу або особистого спеціального платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

2.13. Підприємства (підприємці) під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов'язані приймати у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликають сумніву в їх справжності та платіжності. Крім того, підприємства та підприємці мають забезпечувати наявність у касі банкнот і монет для видачі здачі.

2.14. Небанківські фінансові установи, а також суб'єкти господарювання, які уклали агентські договори з банками, здійснюють операції із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування в порядку, визначеному законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України. Банки здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, з якими укладено агентські договори, законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України в частині проведення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування в межах цих договорів.

53. 3. Порядок оформлення касових операцій

3.1. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

3.2. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

3.3. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

3.4. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника.

3.5. У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою видатковою відомістю.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям спеціальних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

3.6. Видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому числі й особи, що не має змоги у зв'язку з хворобою або з інших поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис "За довіреністю". Видача готівки за довіреністю проводиться відповідно до вимог, передбачених у пункті 3.5 цієї глави. Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

3.7. Приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача. Документом, що свідчить про приймання готівки програмно-технічним комплексом самообслуговування для подальшого її переказу, є чек банкомата та квитанція, яка містить обов'язкові реквізити документа на переказ готівки і підтверджує внесення відповідної суми готівки до цього програмно-технічного комплексу самообслуговування та здійснення ініціювання операції з переказу готівки.

3.8. Виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача чи за видатковими відомостями.

На титульній сторінці видаткової відомості робиться дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із зазначенням строків видачі готівки і суми (гривень - словами, копійок - цифрами).

У централізованих бухгалтеріях, що обслуговують бюджетні установи, на загальну суму готівки, виданої для виплат, пов'язаних з оплатою праці, складається один видатковий касовий ордер, дата і номер якого проставляються на кожній видатковій відомості.

Одноразові видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, окремим особам проводяться, як правило, за видатковими касовими ордерами.

3.9. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний:

у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано";

скласти реєстр депонованих сум;

у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівкові кошти видавалися не касиром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться напис "Готівку за відомістю видав (підпис)";

здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

3.10. Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання.

Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються.

У касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, спеціальними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит "Одержав" або "Прийнято від" не заповнюється.

3.11. Прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості.

Реєстрація касових ордерів і видаткових відомостей може здійснюватися за допомогою комп'ютерних засобів, які забезпечують формування і роздрукування потрібних касових документів. Водночас у документі "Вкладний аркуш журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів", який формується і роздруковується за відповідний день, забезпечується також формування даних для обліку руху коштів.

3.12. Під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити:

наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені;

правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів;

наявність перелічених у документах додатків.

У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення.

Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

3.13. Касові документи після складання касиром звіту та оброблення цього звіту комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються відповідно до законодавства України відповідальною особою, на яку керівником покладено обов'язок щодо їх зберігання.

Виносити з приміщення підприємства касові документи дозволяється тільки за наявності письмового дозволу керівника або головного бухгалтера. У цьому разі до кінця робочого дня зазначені документи обов'язково мають бути повернуті до приміщення підприємства.

3.14. У касових документах під час позначення сум національної грошової одиниці гривні може використовуватись її графічний знак - .

3.15. Довідки за касовими документами (підписані керівником і головним бухгалтером) видаються відповідним органам на їхню вимогу у випадках, передбачених законодавством України.

Касові документи можуть вилучатися у випадках, передбачених законодавством України.

54. Правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних рахунків клієнтів, регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Нацбанку України від 12.11.2003 р. № 492 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Інструкція № 492). Згідно з вимогами п. 1.8 цієї Інструкції банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунку. Цим же пунктом установлено, що до поточних рахунків належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог Інструкції № 492.

Юридичні особи – резиденти можуть відкривати поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки в банках через свої відокремлені підрозділи (далі – поточний рахунок відокремленого підрозділу, вкладний (депозитний) рахунок відокремленого підрозділу).

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Вкладний (депозитний) рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі.

Днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, зазначена на заяві про відкриття цього рахунку.

Місцезнаходженням (місцем проживання) власника рахунку – суб'єкта господарювання вважається місцезнаходження (місце проживання), зазначене в свідоцтві про державну реєстрацію.

Місцезнаходження (місце проживання) суб'єкта господарювання, зазначене в картці із зразками підписів і відбитка печатки (картці із зразками підписів), має відповідати місцезнаходженню (місцю проживання), наведеному в свідоцтві про державну реєстрацію.

У разі зміни місцезнаходження (місця проживання) власник рахунку +– суб'єкт господарювання в місячний строк з дня отримання нового свідоцтва про державну реєстрацію зобов'язаний подати до банку копію цього свідоцтва, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально.

Документи, подані клієнтом для відкриття рахунків, мають бути чинними та містити достовірну інформацію на час їх подання банку.

За наявності в банку підтвердженої інформації про те, що будь-який з поданих документів є нечинним, банк відмовляє особі у відкритті рахунку.

Пунктом 6.7 Інструкції № 492 передбачено, що для здійснення деяких виплат на користь третіх осіб, тобто під час запровадження зарплатних проектів, з юридичною особою банком укладається договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.

Отже, укладання договору банківського рахунку під час відкриття банком карткового рахунку клієнту є обов'язковим.

Процес відкриття рахунків можна умовно поділити на такі етапи:

вибір обслуговуючого банку і типу рахунку;

подання та оформлення усіх необхідних документів;

повідомлення податкової служби про відкриття рахунку.

Документи, необхідні для відкриття рахунку юридичної особи

Якщо юридична особа не має поточного рахунку в банку, то для відкриття такого рахунку їй потрібно подати такі документи:

заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчену органом, що видав свідоцтво, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку «Додаткова інформація».

55. платники грошових коштів, які не дотримуються встановлених строків платежів (тобто порушують їх), за прострочення платежу відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р. Сплачують на користь одержувача коштів пеню в розмірі, встановленому в договорі сторін, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня. При цьому платники самостійно нараховують пеню та подають банку платіжні доручення на її перерахування, як правило, одночасно з оплатою основного боргу. При несвоєчасній сплаті податків та платежів у бюджет платник сплачує пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості.За правильність нарахування пені несе відповідальність банк одержувача коштів. За порушення розрахунково-платіжної дисципліни несуть відповідальність і установи банків. Так, за несвоєчасне зарахування коштів на рахунки клієнтів з вини банків вони сплачують одержувачу коштів

пеню в розмірі, передбаченому договором про здійснення розрахунково-касового обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. Разом з тим

підприємства всіх форм власності повинні повертати в п’ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки грошові кошти. У разі невиконання цієї вимоги з керівника та головного бухгалтера підприємства стягується в бюджет штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі порушення юридичними особами всіх форм власності,фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них відповід-

но до Указу Президента “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки” від 11.05.99 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у таких розмірах: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми, виявленої понад лімітну го-

тівку за кожен день;за неоприбуткування в касах готівки — у п’ятикратному розмірі неоприбуткованих сум;* за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг та інших касових над ходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочен ня, допомоги всіх видів, компенсацій, за наявності заборгованості з податків — у розмірі здійснених виплат;за перевищення встановлених строків використання виданої підзвіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного

звіту за використання раніше виданих коштів — у розмірі 25 % сум, виданих під звіт;*за здійснення розрахунків готівкою без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека,

квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджувавсплату покупцем готівки, — у розмірі витраченої суми;*за використання отриманої в установах банків готівки не зацільовим призначенням — у розмірі витраченої суми;*за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф уп’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму до-

ходів громадян за кожен випадок такого невстановлення.

57. Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.^[1]

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

• верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

• нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати літерами»

Платіжними інструментами звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей.

Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов'язковою для всіх інструментів.

Платіжні інструменти:

за формою – паперові і електронні;

за напрямом руху платіжних інструментів – дебетовий характер та кредитовий.

За видом документу:

спеціальний платіжний засіб – платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації за допомогою якого держатель може ініціювати переказ коштів або зняття готівки. В Україні – це платіжна карта.

документ на переказ коштів – це електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими установами та іншими членами платіжної системи для передачі доручень на переказ грошей (платіжні вимоги, доручення, вимоги-доручення; чеки документи на переказ готівки, на міжбанківський переказ; клірингові вимоги).

Розрахунки вимогами-дорученнями.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

58. Безготі́вкові розраху́нки — платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр. Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплені сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т. д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм — платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітента), виплатити зазначену суму грошей пред'явникові чека (чекодержателю). Чеки, що застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими. Розрахунки чеками застосовуються переважно в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах. На практиці чеки доцільно використовувати у внутрішньоміських розрахунках. Проте в Україні ця форма розрахунків розвинена слабо порівняно із західними країнами, у багатьох з яких чек є одним із основних платіжних інструментів.Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України чеки можуть використовуватися в розрахунках між юридичними особами та між фізичними і юридичними особами. Розрахунки чеками між фізичними особами не допускаються.Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог. Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кре­дитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар. Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця. Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платни­ка, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку га­рантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків. Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазна­ченням умов використання задепонованих коштів (власних або за­лучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей го­тівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акре­дитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідо­млення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє де­понування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти і панк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здій­снити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна вико­ристати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопо­танням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопо­тання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який від­криває акредитив, кореспондентських відносин.Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-иконавцю право списувати платежі на користь постачальника — рнмувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до огримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива. Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або-анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитиву, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця. Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).

Розрахунки із застосуванням векселівОднією з форм безготівкових розрахунків з погашення боргів

за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою векселів. Вексель — це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну

суму коштів своєму кредиторові — власнику векселя (векселеутримувачу) у встановлений строк. Вексель широко використовується в комерційній та банківській практиці у країнах з ринковою економікою як форма видачі позабанківського кредиту. Векселі бувають кількох видів. Однак у господарському обігу України застосовуються в основному два види векселів — простий(соло-вексель) та переказний (тратта). Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовляються та видаються (продаються) банками у вигляді книжок з 25 та50 векселями.При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний — кредитор.У простому векселі фіксуються найменування боржника та кредитора, строк і сума платежу. Він також повинен мати підпис та печатку векселедавця. Загалом простий вексель містить не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредиторові-векселевласнику зазначену в ньому суму боргу.Переказний вексель, що виписується та підписується кредитором, є наказом боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк зазначеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель має бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов’язання сплатити певну суму у встановлений строк. Якщо платник не погоджується платити за векселем, він виписує і нотаріально засвідчує вексельний протест.Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається “аваль”. Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселевласником за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. Разом з тим при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з плат ника встановлену плату (відсоток).Якщо у платника є кредитори, він може переадресувати переказ-

ний вексель для оплати на ім’я одного з цих кредиторів. У цьому разі на зворотному боці векселя робиться відповідний передавальний на пис — індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних коштів, оскільки використовується як засіб платежу.У розрахунках переказним векселем беруть участь три особи: векселедавець — особа, що видає вексель; векселевласник — особа, що отримала вексель і має право вимагати за ним оплату від платника;платник (трасат) — особа, яка повинна оплатити вексель.

Черговість операцій при розрахунках переказним векселем така:

1) оформлення векселя кредитором;

2) видача векселя векселевласнику;

3) пред’явлення векселя до акцепту платником;

4) передача акцептованого векселя векселевласнику;

5) пред’явлення векселя векселевласником платнику для його

оплати;

6) оплата векселя платником.

Використання при розрахунках векселів має певні переваги: зменшується необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; до оплати за товар залучається третя особа, що має кошти; зменшується грошова маса та гальмуються інфляційні процеси.Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб’єктів

господарювання в Україні в умовах переходу до ринку не дає змоги в широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.

59.. Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування може здійснюватися за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо. Програмне забезпечення систем дистанційного обслуговування має відповідати вимогам нормативно-правових актів Національного банку, які пред'являються до технології та захисту електронних банківських розрахунків. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: - дату і номер; - назву, ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку; - назву та код банку платника; - назву, ідентифікаційний код (номер) одержувача та номер його рахунку; - назву та код банку одержувача; - суму цифрами; - призначення платежу; - електронний цифровий підпис; - інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі "Допоміжні реквізити". Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа. Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток. Не дозволяється формування клієнтами електронних розрахункових документів на підставі розрахункових документів, які мають додатки (реєстр розрахункових чеків, реєстр документів за акредитивом тощо), а також формування стягувачем електронних розрахункових документів на підставі платіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів, отримувачем - у разі договірного списання коштів. Ці платіжні вимоги стягувач/отримувач надсилає до банку на паперових носіях. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" банк щоденно роздруковує реєстр електронних розрахункових документів, які відправлені клієнтом. Реєстр має обов'язково містити відомості про дату і час подання власником рахунку електронних розрахункових документів до банку. Реєстр засвідчується підписом відповідального виконавця банку і відбитком штампа банку та зберігається в банку як первинний документ, що надійшов від клієнта до банку. Електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, щоденно архівуються і зберігаються в банку протягом установленого строку. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконувати періодичні перевірки виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації та зберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогою системи в разі невиконання ним вимог безпеки. Для здійснення операцій за рахунком клієнта (оплата комунальних послуг, телефонних переговорів тощо) за допомогою системи "телефонний банкінг" (дистанційне обслуговування клієнтів за допомогою телефонних каналів зв'язку) клієнт у договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг зазначає інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку клієнта. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

60. Валю́та (англ. currency — грошовий обіг, валюта) — грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях. У якості валюти, як правило, виступають монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, дебетових карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу.

Конвертованість валюти означає можливість для особи, компанії або державного органу перевести місцеву валюту в іншу валюту або навпаки з/без втручання центрального банку чи уряду. На підставі зазначених вище обмежень та свободи і легкості обміну, валюти поділяються на:

вільно конвертовані — коли немає ніяких обмежень на кількість валюти, яка може бути продана на міжнародному ринку, і уряд не нав'язує штучно фіксовану вартість або мінімальну вартість валюти у міжнародній торгівлі. Прикладами повністю конвертованих валют долар США та Євро, що є одними з основних валют, якими торгують на ринку Форекс.

частково конвертовані — центральні банки здійснюють контроль над іноземними інвестиціями, що ідуть в/з країни, а, одночасно, більшість вітчизняних торговельних операцій відбуваються без будь-яких спеціальних вимог; існують значні обмеження на закордонні інвестиції, часто, щоб конвертувати на інші валюти, потрібні спеціальні дозволи. Прикладом частково конвертованої валюти є індійська рупія та українська гривня.

неконвертовані валюти не можуть брати участь у міжнародному ринку FOREX, не передбачений обмін цих валют фізичними особами та компаніями. У результаті, ці валюти часто називають заблокованими валютами. Такими валютами є, наприклад, північнокорейська вона і кубинський песо.

61. ВАЛЮТНІ ФОНДИ - фонди іноз. валюти, що є у розпорядженні д-ви, міністерств і відомств, місц. рад, банків та ін. підприємств, установ і організацій, банків. Всі вони входять до фін. системи України. Основним, зокрема, є Державний В. ф. Його формує КМ України за рахунок коштів Держ. бюджету України у межах сум видатків, затверджених ВР України. Державний В. ф. утворюється шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанк. валютному ринку України або за погодженням з НБУ - на міжнар. валют, ринку шляхом отримання кредитів в іноз. валюті в межах затвердженого ВР України ліміту зовн. держ. боргу України, а також за рахунок ін. надходжень, передбачених чинним законодавством. КМ України є розпорядником Державного В. ф. України. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) запроваджено обов'язковий розподіл виручки в іноз. валюті від зовнішньоекон. діяльності між В. ф. суб'єктів цієї діяльності, Державним В. ф. України та В. ф. місц. рад. 2. Рада Мiнiстрiв Республiки Крим, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, виконавчi комiтети мiсцевих Рад народних депутатiв формують вiдповiдно республiканський /Республiки Крим/ та мiсцевi валютнi фонди шляхом придбання iноземної валюти на мiжбанкiвському валютному ринку України за рахунок коштiв вiдповiдних бюджетiв у межах затверджених Верховною Радою Республiки Крим, Радами народних депутатiв сум видаткiв, а також за рахунок iнших надходжень, передбачених чинним законодавством, i виступають розпорядниками коштiв цих валютних фондiв. Валютні фонди підприємств — сукупність грошових засобів в іноземній валюті, що утворюються для фінансування експортно-імпортної діяльності.

62. Предметом валютного права є суспільні відносини приватного та публічного характеру, що виникають з приводу проведення валютних операцій. Відносини приватного характеру виникають між учасниками валютних відносин у зв'язку з володінням, користуванням та розпорядженням об'єктами валютних операцій. Валютні відносини приватного характеру за своєю природою є різновидом товарно-грошових відносин, що виникають з метою забезпечення обміну товарами, роботами, послугами, результатами інтелектуальної діяльності, а також здійснення інвестиційної діяльності в міжнародному економічному обороті. Такого роду відносини виникають, наприклад, при наданні банком валютного кредиту юридичній або фізичній особі, між учасниками зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні розрахунків, при купівлі або продажу фізичними особами іноземної валюти в обмінних пунктах, в інших випадках проведення операцій з валютними цінностями або іншими об'єктами валютних операцій .

Валютне законодавство - сукупність правових норм, за якими регулюється обіг валютних цінностей у межах держави та відносини з іноземними державами і громадянами. В Україні така сукупність правових норм визначена Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також документами, що містять зміни до нього, внесеними протягом наступних років. Цей Декрет встановлює режим здійснення валютних операцій на території держави, визначає загальні принципи валютного регулювання та повноваження державних органів і функції банків та ін. кредитно-фінансових установ у здійсненні валютних операцій. Визначає також права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення В.з.

Валютне законодавство - система нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами), а також порядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей. До норм валютного законодавства належать і норми, які закріплюють режим здійснення валютних операцій на території України, компетенцію державних органів і функції банків у регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин.

63.Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій. Валютне регулювання охоплює групу правових відносин, які утворюють окремий ін-ститут фінансового права.Основи організації та здійснення валютного регулювання в Україні визначені Конституцією України, у ст. 92 якої закріплено, що статус націо-нальної валюти, а також статус іноземної валюти на території України вста-новлюється винятково законами України.

До основних елементів системи валютного регулювання можна віднести:

– визначення переліку об’єктів, що мають статус валютних цінностей;

– закріплення статусу суб’єктів валютного регулювання;

– встановлення порядку здійснення валютних операцій;

– визначення порядку формування валютних резервів;

– валютний контроль;

– підстави відповідальності за порушення валютного законодавства.

Здійснення валютного регулювання чинним законодавством поклада-ється на органи державної влади, що проводять економічну та грошовокредитну політику. Зокрема, Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні пла-тіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує фо-рмування та виступає розпорядником Державного валютного фонду Украї-ни; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахун-кових (клірингових) одиницях, які використовуються в торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних ва-лютах, які використовуються в неторговельному обороті з іноземними дер-жавами на підставі положень міжнародних договорів України.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій звалютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензуванні валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; донедавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку.Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і ви-

користання іноземних валют як платіжного засобу.Таким чином, законодавство України встановлює загаль-ний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеже-ному порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, — володіння, користування,розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження:

1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти,та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано, але не законодавчим органом, а Національним банком);

3) зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;

4) контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентівв країні;

5) контроль за створенням та ліквідацією нерезидентів учасників валютних операцій в країні;

6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

7) здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції,

64. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язкисуб'єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і ва-лютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства.Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України. Відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України

«Про систему валютного регулювання і контролю» Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:

— за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;

— шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком на міжбанківському валютному ринку;

— кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

— інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до вишенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевого самоврядування формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбаня іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим,місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших коштів, що передбачені чинним законодавством і виступають розпорядниками коштів цих фондів.Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

65. Валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України до світового співтовариства та пов'язана з між­народною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені пев­ними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного регулювання має такі повноваження:

— установлює правила проведення в Україні резидентами і не­

резидентами валютних операцій;

— визначає структуру валютного ринку України, а також поря­

док та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;

— установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в

Україну та з неї валютних цінностей;

— визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за

межами України та нерезидентами рахунків в уповноважених бан­

ках України;

— установлює загальні правила видачі резидентам та нерезиден­

там ліцензій та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних

операцій, видає ці ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

— установлює єдиний порядок визначення і використання курсу

грошової одиниці України відносно іноземних валют та розрахун­

кових (клірингових) одиниць;

— установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок

використання надходжень у міжнародних розрахункових (кліринго­

вих) одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у

торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами

на підставі положень міжнародних договорів України;

— нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви

з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;

— складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний ба­

ланс України;

— бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу

України та контролює дотримання цього ліміту після його затвер­

дження Верховною Радою України тощо.

У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

— визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України

ліміт зовнішнього державного боргу України;

— бере участь у складанні платіжного балансу України;

— забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в ча­

стині, що стосується руху валютних цінностей;

— забезпечує формування і виступає розпорядником Державно-.

го валютного фонду України;