24. Функції державних (місцевих ) запозичень

Державні запозичення можна розглядати крізь призму декількох категорій, в

сутності яких і виявляються їх функції, а саме:

– як економічна категорія, державні запозичення поєднують фінанси і кредит,

зокрема, як елемент фінансової системи, вони обслуговують формування та використання

централізованих грошових фондів держави;

– як фінансова категорія, державні запозичення виконують три функції:

розподільчу, регулюючу та контролюючу

Державні запозичення можна також визначити як політичну категорію. У такому

аспекті вони виступають показником внутрішньополітичної ситуації в державі (найперше

ступеня довіри громадян до держави) та певним економічним барометром у

зовнішньоекономічній та геополітичній сферах.

25. Державний борг, його класифікація

Державний борг виражає економічні відносини між державою - позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг — це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первин­ного розподілу. Найчастіше — це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання.

Найбільш лаконічне визначення державного боргу дає «Економічна енциклопедія» [49, с. 342]. Державний борг — сума заборгованості держави кредиторам.

Державний борг — це й заборгованість держави за кредитні операції; зобов'язання держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо.

У західній економічній літературі розрізняються поняття суспільної заборгованості (public debt) і приватної заборгованості (private debt). У суспільну заборгованість включаються всі види за­позичень, боржником при яких виступає суспільний сектор економіки. Це поняття найбільш адекватне українському «державний борг та борг органів місцевого самоврядування». Поняття приватного або корпоративного боргу є другою частиною сукупного боргу, яке включає також борг фінансових інститутів (банків і небанківських фінансових інститутів) (рис. 1.1) [86, с. 731].

Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій, серед яких регулювання економіки, проведення соціальної політики, забезпечення обороноздатності країни, утримання пенітенціарної системи, міжнародної діяльності. Тому держава змушена мобілізувати додаткові фінансові ресурси для покриття своїх видатків, необхідних для забезпечення її діяльності і виконання функцій.

Державний борг класифікують за різними ознаками. За сферою розміщення державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Внутрішній державний борг — це борг уряду країни своїм грома­дянам, це ситуація, коли всі «винні самі собі». Внутрішній державний борг — це внутрішня заборгованість держави підприємствам і населенню, що виникла внаслідок залучення їх коштів для виконання державних програм і замовлень, випуском в обіг державних облігацій та інших державних цінних паперів [49, с.251].

Внутрішній державний борг пов'язаний з фінансуванням державних витрат фізичними та юридичними особами у національній валюті. Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Най­суттєвішим його наслідком є перерозподіл доходів всередині країни.

Зовнішній державний борг — це борг уряду іноземним державам, організаціям і особам. Він лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім того, нерідко кредит надають позичальнику за умови внесення певних коректив в його економічну політику. Динаміка внутрішнього та зовнішнього державного боргу України (прямого та гарантованого)

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов'язань, державний борг поділяється на капітальний і поточний. Капітальний державний борг — сума кредитної заборгованості, термін платежу за яку ще не настав. Це сукупність усіх раніше випущених і непогашених на цей момент боргових зобов'язань.

Поточний державний борг — кредити, термін платежу за які вже настав. Це сума витрат поточного періоду (зазвичай фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, термін сплати якого настав, і на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить на майбутнє.

Виділяють також поняття чистого державного боргу як суми зобов'язань без урахування відсотків за користування позиками.

Залежно від одержувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямим або умовним. Прямий державний борг відображає обсяги залучений кредитних ресурсів, які надійшли у роз­порядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг — це борг, сформований через залучення кредитних ресурсів у розпорядження господарюючих суб'єктів під гарантію уряду, коли зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів виникають у разі неплатоспроможності позичальника [77, с.39]. Динаміка прямого та гарантованого державного боргу України відображена на рис. 1.5.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу, борг може бути активний і пасивний. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду із залучення додаткових ресурсів з метою впливу на національну економку, стимулювання економічного зростання, створення сприятливих умов розвитку окремих галузей, активізацію підприємницької діяльності, здійснення «інвестицій у майбутнє» [77, с. 39].

Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету та платіжного балансу, а також на обслуговування зовнішньої заборгованості. Пасивний державний борг створюється автоматично під час пасивного бюджетного дефіциту, який виникає в умовах економічної кризи, спаду виробництва, зменшення податкових надходжень до бюджету.