2.2.3. Вчення академіка в.І. Вернадського про біосферу

У розвитку екології як науки велику роль відіграв видатний учений-енциклопедист, засновник і перший президент Академії наук України академік В.І. Вернадський. Однією з центральних проблем його вчення була теорія переходу біосфери у ноосферу – сферу розуму (проблема людини, її всебічного розвитку в умовах перетворення планетарного і космічного середовища, збереження здоров’я, удосконалення психофізіологічних ресурсів і можливос­тей). Вчення академіка про біосферу (1926 р.), якій надає специфічної організованості жива речовина, про перебудову біосфери у ноосферу по мірі розвитку людської діяльності та впровадження у практику досягнень наукових знань набуває особливої актуаль­ності як основа фундаментального підходу до комплексних екологічних проблем.

В.І. Вернадський розглядав живу речовину як особливе яви­ще у планетарному і космічному масштабах, характеризував її взаємозв’язки з космічними силами. Важливе значення має вис­ловлювання вченого про те, що земна оболонка, біосфера, що обіймає всю земну кулю, має чітко обмежені розміри: значною мірою вона зумовлена існуванням у ній живої речовини – нею заселена. Між неживою частиною, природними тілами та живими речовинами, що її населяють, йде безперервний обмін. Він матеріально відбувається у русі атомів, які теж викликаються живою речовиною.

Основні положення теорії про біосферу

1. За визначенням академіка, біосфера – зовнішня оболонка (сфера) земної кулі, яка зайнята живими речовинами, які діють як геологічна сила, що формує вигляд Землі.

2. Біосфера включає в себе живі організми планети та елементи неживої природи, що становлять середовище їх існування. Товща біосфери не перевищує 40 км. Межі біосфери: нижня частина атмосфери (до висоти 20 км), поверхня Землі та верхній шар літосфери (до глибини 5 км), уся гідросфера (до глибини 12 км).

3. Основою взаємозв’язку речовин природи є міграція хіміч­них елементів літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери в цілому. Провідне значення має міграція елементів, пов’язана з утворенням рослинного покриву та розкладом мертвих залишків організмів, тобто обмін речовин між живими організмами та середовищем їх життя.

4. Міграція хімічних елементів у ландшафтах в основному визначається двома протилежними процесами:

– утворенням живої речовини з елементами оточуючого середовища, що відбувається за рахунок сонячної енергії;

– розпадом органічних речовин, що супроводжується виділенням енергії, внаслідок чого елементи переходять з органічних сполук у мінеральні.

5. Складні взаємозв’язки, що існують між компонентами екосистем, створювалися століттями, завдяки чому підтримуються у них життєві процеси. Тому система функціонує як динамічний природний комплекс, якому властиві саморегуляція, стійкість, опір.

Кількість можливих зв’язків в екосистемі між її членами виз­начається за формулою: А = N*(N – 1)/2, де А – число зв’язків; N – число видів в екосистемі.

6. Зміна людиною однієї чи декількох елементів в екосистемі обумовлює певні перебудови в ній, завдяки чому поновлюється рівновага в системі. Досить важливим є те, що при господарсь­кому використанні екосистем необхідно правильно підтримувати історично відпрацьовані складні взаємозв’язки між середовищем та компонентами екосистем, щоб не порушити потенційну можливість до саморегуляції.