5 Сертифікація та оцінювання відповідності продукції.

Сертифікація (від. лат. certus – вірний та fasio – роблю) являє собою процедуру, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація є одним із ефективних методів, який застосовується у світовій практиці для проведення робіт у цьому напрямі. Вона дозволяє на основі випробувань продукції у спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити захист прав споживачів цієї продукції шляхом отримання ними вірогідної та об’єктивної інформації про її властивості, характеристики та відповідність визначеній нормативній документації, незалежно від того, коли, ким і де вона виготовлена. Мета сертифікації – захист споживачів від неякісної продукції.

Поняття «сертифікація» вперше було визначене комітетом з питань сертифікації SERTICO (зараз CASCO) при Раді ISO і сформульоване в Настановах ISO 2 (1982 р.) таким чином: «Сертифікація відповідності являє собою дію, яка свідчить за допомогою сертифіката відповідності чи знака відповідності, що виріб або послуга відповідають конкретним стандартам чи іншому нормативному документу». При цьому «відповідність» визначена як «дотримання усіх установлених вимог до продукції, процесу чи послуги». ДСТУ ISO/IEC 17000:2007 подає термін «сертифікація» як «підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, систем чи персоналу». Свідоцтвами, які юридично засвідчують відповідність продукції вимогам нормативної документації, служать сертифікат відповідності та знак відповідності, яким маркується сертифікована продукція.

Сертифікація продукції базується на таких діях: випробування зразків продукції; оцінка умов виробництва продукції; подальший нагляд (інспекційний контроль) за якістю продукції та виробництвом. Вона може бути обов’язковою та добровільною (необов’язковою).

Модулі оцінки відповідності являють собою варіанти процедур підтвердження відповідності, що спрямовані на максимальне спрощення доведення відповідності. Ці процедури визначені на підставі застосування «глобального підходу» до оцінки відповідності, який введено у 1993 році Рішенням Ради Європи з метою уніфікації різних механізмів оцінки відповідності та необхідністю вироблення однакових процедур випробувань і сертифікації. Такий підхід сприяє реалізації ідеї вільного просування товарів та подоланню технічних бар’єрів у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва та торгівлі. Процедури оцінки відповідності згідно з модульним принципом встановлює засадничий «Технічний регламент модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з оцінки відповідності». Цим нормативним документом передбачено вісім типів модулів оцінки відповідності, які позначаються латинськими буквами A, B, C, D, E, F, G, H. Згідно з ними оцінювання відповідності базується на участі самого виробника та органу з сертифікації. Деякі модулі передбачають можливість використання процедур підтвердження відповідності, в основу яких покладено методи забезпечення якості. Це повинно допомогти виробнику водночас дотримуватись вимог технічних регламентів з підтвердження відповідності та краще задовольняти вимоги споживачів.

З восьми модулів, що застосовуються при підтвердженні відповідності, лише у трьох випадках відповідність підтверджується сертифікатом відповідності, виданим третьою стороною, а саме:

 сертифікат типу, коли конструкція, комплектувальні вироби, методи обробки, принцип дії тощо досліджено уповноваженим органом у сфері підтвердження відповідності і той дійшов висновку, що тип відповідає вимогам технічного регламенту (модуль В);

 сертифікат на партію продукції (модуль F);

 сертифікат одиничного виробу, наприклад, сертифікат на одиницю захисного одягу, призначеного для роботи в екстремальних умовах (модуль G).