42. Короткострокове фінансове планування в корпорації, система бюджетів.

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов’язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов’язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт — п’ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати. Великі ТНК складають перспективні програми розвитку на 10—15 років.

Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.

Фінансовий план є результатом тривалого процесу прогнозування і планування комерційної та фінансової діяльності акціонерного товариства. Його можна визначити як внутрішній норма­тивний документ, що окреслює майбутній економічний розвиток корпорації. Вище ми говорили про періоди фінансового планування. Відповідно до них визначаються і терміни, на які складаються фінансові плани. Корпорація складає довгострокові прогнози — прогнози на п’ять або на десять років, а також коротко­строкові — на один фінансовий рік.

Фінансовий план на майбутній фінансовий рік великих корпорацій — це досить важкий том, що складається з ряду відокремлених, але тісно пов’язаних між собою документів. Кожний з них відбиває спеціальний напрям розвитку; головними з цих напрямів є:

прогноз продажу;

план зовнішнього фінансування;

бюджет капітальних вкладень;

бюджет грошових надходжень і витрат (касовий план).

Крім основних документів, можуть складатись інші, наприклад, програма пенсійного фонду, програма фундаментальних наукових досліджень та ін. У кожному з документів будуть визначені основні цілі розвитку і поставлені відповідні завдання, обґрунтовуються майбутні витрати, визначаються джерела їх фінансування, основні цілі розвитку тощо.

Складання фінансового плану дає змогу фінансовому відділу (або управлінню) передбачати деякою мірою майбутні події, зокрема визначати фінансові потоки, необхідні для економічного зростання корпорації.

43. Прийоми управління кредиторською заборгованістю.

Слово «кредитор» (від лати. сredit — вірити) означає «позичальник». Кредитори — це особи, компанії або організації, що надають підприємству гроші, товари, або послуги у борг за умови, що він буде погашений в певний день або по закінченню певного терміну.

Відомо, що підприємство фінансує свою діяльність з великих джерел: власні засоби і позикові. Джерела фінансових коштів знаходять своє віддзеркалення в правій частині бухгалтерського балансу підприємства — в пасивах. За цими джерелами знаходяться категорії осіб — власники і кредитори.

Власні засоби підприємства — це те, що належить власникам. Одна частина цих коштів виникла з внесків власників (наприклад, акціонерів) в статутний капітал підприємства. Інша частина власних коштів утворилася в результаті господарської діяльності підприємства (додатковий капітал, резерви, прибуток). Вона як би приросла до внесків власників і її завжди можна розділити між ними (наприклад, пропорційного збільшення номіналу акцій, що належать акціонерам). Поки підприємство працює нормально, ним управляють власники (шляхом обрання виконавського органу підприємства).

Позикові засоби підприємства — це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє собою чисто грошові позики (кредити банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань перед різними кредиторами. Такі зобов'язання постійно виникають в ході господарської діяльності будь-якого підприємства, наприклад, у вигляді нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати; у вигляді нарахованих, але ще не сплачених податків; у вигляді отриманих, але ще не сплачених ресурсів, робіт, послуг (по цих ресурсах вже виставлені «рахунки до оплати»); у вигляді отриманих авансів під майбутні постачання готової продукції і т.п. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то (відповідно до процедури банкрутства) влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством управляють кредитори (шляхом призначення антикризового керівника).

З погляду специфіки боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи: позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.); постачальники і підрядчики; бюджет і позабюджетні фонди; працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці); споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції); інші кредитори.

У бухгалтерському балансі прийнята інша класифікація пасивів (зобов'язань підприємства). Так, позичальники надані двома групами кредиторів. У першу виділені довгострокові пасиви (довгострокові кредити з терміном погашення більше 12 місяців), в другу — короткострокові (грошові позики з терміном виплати менше 12 місяців). Річ у тому, що довгострокові грошові позики за своєю економічною природою близькі до власних засобів підприємства. Саме у такій якості вони часто розглядаються при аналізі фінансового стану підприємства. Вони ніби не несуть оперативну загрозу фінансовому положенню підприємства, оскільки їх не треба погашати в поточному періоді. Подібно до власного капіталу довгострокові позики можна назвати стійкими пасивами. Проте з погляду економічної доцільності довгострокових позик їх треба б розглядати все-таки в групі кредиторів.

Управління кредиторською заборгованістю — важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства.

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових засобів, що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, обумовлений її видами. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на підприємстві, є:

1. Заборгованість з оплати праці.

2. Заборгованість з відрахувань у позабюджетні фонди соціального страхування, медичного страхування, пенсійний.

3. Заборгованість з перерахувань податків у бюджети різних рівнів.

4. Заборгованість з перерахувань внесків на страхування майна підприємства.

5. Заборгованість з перерахувань внесків на особисте страхування персоналу.

6. Заборгованість за розрахунками із дочірніми підприємствами.

7. Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати засобів, що входять у її склад.