3. Формування статутного і резервного капіталу ат.

Статутний капітал (фонд) – це зафіксована установчими документами та оцінена учасниками в національній, а інколи, у передбачених законом випадках, і в іноземній валюті, сукупність внесків, об’єднаних учасниками при створені господарського товариства для забезпечення його діяльності.

Статутний капітал акціонерного товариства розподілений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.

Статутний фонд є єдиним фондом товариства, який частково створюється ще до моменту державної реєстрації товариства. На відміну від усіх інших фондів товариства, що формуються за рахунок чистого прибутку, статутний фонд формується виключно за рахунок майна засновників (учасників).

Формування статутного фонду має низку особливостей. У випадку, якщо в оплату статутного капіталу вносяться не грошові кошти, а майно, майнові права, немайнові активи, інтелектуальна власність тощо, то їх грошова оцінка проводиться за згодою між засновниками і визначається в установчих документах. В окремих випадках, що стосуються проведення оцінки державного (комунального) майна, або майна, яке містить в собі державну (комунальну) частку, законодавчо передбачене обов’язкове залучення незалежного оцінювача.

Статутний капітал має бути повністю сплачений протягом року з моменту державної реєстрації товариства. В іншому випадку, в разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом трьох місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції.

Крім статутного фонду в АТ створюється резервний фонд у розмірі 25 % статутного. Резервний фонд формується шляхом обов’язкових щорічних відрахувань не менш як 5 % чистого прибутку до досягнення необхідного розміру. Зазначений фонд призначений для покриття збитків, а також погашення облігацій АТ.

4. Оцінка фінансового стану підприємства за даними аналізу фінансової звітності.

Розглянемо такі загальновизнані методи аналізу, якими може скористатися фінансовий аналітик:

1. Горизонтальний аналіз.

2. Вертикальний аналіз.

3. Аналіз із застосуванням коефіцієнтів.

Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників звітності попереднього і поточного соку. При цьому здійснюється постатейне зіставлення звітів і визначається абсолютна і відносна зміна статей. Зменшення валюти балансу на кінець року свідчить про скорочення підприємством обсягів його господарської діяльності.

Для визначення змін у господарській політиці підприємства не за два роки, а за декілька послідовних років застосовується аналіз тенденцій розвитку (аналіз тренду.

Аналіз тенденцій розвитку передбачає використання індексів. При розрахунку індексів значення базисного року приймається за 100 %, відповідно до цього розраховуються індекси для інших років. Базисним роком вибирається такий рік, показники якого є типовими, характерними для здійснення підприємницької діяльності за нормальних умов. При цьому слід вибирати тільки значущі показники.

На відміну від горизонтального, що показує динаміка статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина прирівнюється до 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Цілими частинами приймаються підсумки Балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації Звіту про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства.

Базову структуру Балансу можна подати у вигляді простого рівняння:

Активи = Зобов'язання + Власний капітал.

Структурний аналіз балансу зосереджений на двох основних аспектах:

1. Яким чином розподілені активи підприємства, до яких вкладений капітал, яка структура активів.

2. Яким чином розподілені джерела цих активів між довгостроковою, короткостроковою заборгованістю і власним капіталом.

Як правило, у структурі оборотних активів велику частину становлять запаси і дебіторська заборгованість.

Збільшення питомої ваги запасів у структурі активів може свідчити про таке:

— збільшення виробничого потенціалу підприємства;

— формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності оборотних коштів підприємства;

— прагнення захистити грошові кошти підприємства від знецінення під впливом інфляції за рахунок вкладень у запаси;

— нераціональність вибраної господарської політики, внаслідок чого значна частина поточних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути незначною.

Вертикальний аналіз при розгляді Звіту про фінансові результати є корисним інструментом, оскільки цей звіт поданий у зручній для аналізу формі, коли кожна стаття співвіднесена з обсягом реалізації.

Аналіз із застосуванням коефіцієнтів. Цей метод полягає в тому, що оцінку фінансового стану проводять за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на підставі показників Балансу і Звіту про фінансові результати. Цим способом вивчаються такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність.