Розділ Тридцять перший

Час ішов неймовірно повільно, і здавалось що це літо буде найгіршим у його житті, він часто згадував день їхнього знайомства коли воно йому написала «=)))все буде добре» ці слова написані у той день більше ніч через два роки його підбадьорювали і не давали здатись. І все б може нічого якщо б вони хоча б інколи розмовляли, проте він не міг ні написати ні подзвонити. Так як обіцяв що поки що цього робити не буде. Перші дні він себе стримував, проте не довго це получалося і він став інколи писати іще декілька разів дзвонив, просив щоб вона допомогла йому змінити ті риси характеру які їй не подобались, змінитись на краще, проте вона хотіла щоб він уже дав їй спокій, писала щоб відчепився від неї, щоб шукав собі іншу дівчину, що між ними все скінчено, він же говорив що не буде шукати іншу він не хоче іншої він її кохає!!!

Наближалась їхня друга річниця, і це був досить хороший повід щоб приїхати до неї. За день до того до їхнього свята мав купити якийсь подарунок проте не знав що купляти? Адже уже більше місяця як не зустрічаються тай і потрібно щоб це було щось маленьке щоб мама не замітила так якщо побачить і дізнається то дуже сильно розізлиться, і вирішив купити маленький брелок у формі серця, у комплекті там було їх два.

У переддень зранку задзвонив телефон, це була кохана, і ще до того як підняти трубку він уже знав що вона скаже, вона попросила щоб він не думав їхати завтра до неї... Проте на наступний день самого ранку приїхав, поки мама на роботі і не зможе дізнатись що він був.

Він зателефонував і попросив зустрітись, щоб вона вийшла на декілька хвилин, проте вона не погоджувалась, тоді він згадав як вона місяць назад говорила що якщо він хоче вона може йому повернути всі подарунки які він її дарив. І сказав що хоче щоб вона йому повернула маленького білого ведмедика, він їй дуже сильно подобався, вона сказала що якщо він так хоче то у вересні збере всі подарунки і привезе, він сказав що не хоче всіх а тільки того ведмедика, і не у вересні а зараз так як щоб його відати їй потрібно буде зустрітись, він і не забере але вона змушена буде вийти із дому проте вона відмовила йому, тоді він прийшов до неї до дому подзвонивши в двері вона сказала що не відчинить їх, він залишив одне сердечко на клямці дверей а друге залишив у себе і пішов. Вийшовши із під’їзду побачив як вона виглядала із вікна, і хоча вона не хотіла його бачити проте не змогла втриматись щоб не виглянути і не подивитись…

По телефону вони ще довго розмовляли, у них обох знову текли сльози. Проте прекрасно розуміли що поки що вони разом не будуть. На кінець розмови він іще раз попросив пробачення що не дає їй спокою і постійно дзвонить і пиши, і так як вона просила він пообіцяв їй що до вересня не буде писати і дзвонити, але вона це може робити час від часу, щоб хоча б інколи написала як у неї справи…

Перший тиждень він і справді стримувався і не писав коханій, хоча це було дуже болюче, Проте чим більше проходило часу тим тяжче було себе стримувати і інколи він їй починав писати спочатку не на пряму їй, а сам собі знаючи що вона заходить на його сторінку а отже і прочитає його повідомлення які написані їй але відправлені самому собі так він обіцянки то і не порушує але і є змога їй написати…

Літо уже помаленьку наближалось до закінчення а отже і наближалась їхня зустріч вони уже час від часу почали переписуватись, незважаючи на домовленість не спілкуватись до кінця літа, так як не могли обоє себе стримувати… проте ким являються один одному і самі не знали так як і не друзі і не вороги але і не пара… уже із нетерпінням обоє чекали зустрічі яка от от має відбутись,

А після всіх подій які відбулись літом він ще більше став її кохати і інколи задумувався над питанням чи правильно поступив коли на початку липня сівши за комп’ютер написав:

«Не вигадана історія одного кохання. Розділ перший…»