2.3.1. Формування звичок

Усе, що варто зробити добре, спочатку варто зробити погано.

Дикий Карпински

Коли ви виконуєте якусь задачу багаторазово, те з кожним разом робити це стає усе простіше. Біг підтюпцем, настільний чи теніс гра на фортепіано - це мої щоденні заняття. З першої спроби все це здавалося мені зовсім неможливим. Ходьба є більш розповсюдженим прикладом. В міру повторення - чи з практикою - виконання тієї чи іншої дії стає для вас звичним, і ви можете виконувати його не задумуючись. У Томаса Льюиса (1974), чиї роботи з біології завжди читаєш з радістю, з цього приводу можна знайти наступний уривок:

Друкувати на машинці сліпим методом, так само як і їздити на чи велосипеді ходити пішки по стежині, найкраще виходить, якщо про це не задумуватися. Як тільки ви задумаєтеся, ви можете збитися. Щоб робити відомі вам дії, потрібно усього лише розслабити м'язи і нерви, що відповідають за виконання кожного окремого кроку, надати їхній самої собі і не втручатися в їхню роботу. Звичайно, це не означає, що ви відмовляєтеся від власної волі, тому що рішення про здійснення дії залишається за вами, і ви можете в будь-який момент утрутитися, щоб, наприклад, змінити техніку виконання. Якщо ви захочете, то можете навчитися їздити на велосипеді задом наперед чи ходити екстравагантною ходою, що кульгає, підстрибуючи на кожнім четвертому кроці й одночасно насвистуючи яку-небудь мелодію. Але якщо ви станете концентрувати свою увагу на деталях, на русі кожного м'яза, чи ледве не падаючи на кожнім кроці й в останній момент вчасно виставляючи ногу, щоб усе-таки не звалитися, те, зрештою, ви взагалі не зможете рухатися і будете тільки тремтіти від напруги (с. 64).

Якось раз один спостерігач сказав, що бейсболіст у момент удару повинний думати про свою техніку, на що зірка бейсболу Йоджи Берра, у продовження приведеної думки Льюиса, відповів з характерною стислістю: "Як можна думати і бити одночасно?" (Kaplan, 1992, с. 754).

Будь-яка звичка означає відмовлення від уваги до деталей. Проте , звички необхідні усім вищим формам життя, представленим на Землі. З іншого боку, життя можливе навіть при відсутності якого б те ні були свідомості, як, наприклад, життя мікробів - принаймні , наскільки ми чи знаємо хоча б можемо припускати. Крім того, термін звичка використовується й у негативному змісті. Усупереч твердженню Льюиса, що у втраті своєї волі немає нічого поганого, усе-таки случається так, що розвиваються дурні звички. Звички бувають настільки сильними, що можуть навіть перетворитися в пристрасть, іноді досягаючи тієї межі, коли свідомий контроль цілком утрачається. (У даному випадку я говорю не про фізіологічну схильність до чого-небудь, наприклад до чи нікотину опиатам, але скоріше про небажані придбані звички, таких як кусання нігтів.) Оскільки наша свідомість є те, ніж ми, по суті, є, те в цьому зв'язку я згадую спостереження, зроблене Унамуно: "Набути звички значить перестати бути" (Unamuno, 1913). Можливо, цим висловленням Унамуно хотів попередити нас про небезпеку пагубних звичок. Що ж стосується рутинних сторін повсякденного життя, те тут ми саме бажаємо, щоб наша свідома увага "перестало бути".

Ви легко можете собі представити, наскільки важко було б вести машину, якби вам довелося задумуватися: "Так, я хочу зупинитися. Треба подумати. Щоб скинути обороти двигуна, необхідно зняти ногу з педалі акселератора. Тепер потрібно перетворити кінетичну енергію машини в тепло за допомогою натискання на педаль гальма..." На щастя, якщо ви досвідчений водій, усі ці операції ви проробляєте автоматично. Подібним же чином ви розвили багато маленьких звичок, що допомагають вам користатися комп'ютером, наручним годинник, будильником, телефоном і різними іншими речами, що мають інтерфейс.

При постійному використанні якого-небудь інтерфейсу у вас формуються визначені звички, що згодом важко перебороти. У цьому змісті задача дизайнерів полягає в тім, щоб створювати інтерфейси, що не дозволяють звичкам викликати проблеми в користувачів. Ми повинні створювати інтерфейси, що, по-перше, цілеспрямовано спираються на людську здатність формувати звички і, по-друге, розвивають у користувачів такі звички, що дозволяють спростити хід роботи. У випадку ідеального человекоориентированного інтерфейсу частка участі самого інтерфейсу в роботі користувача повинна зводитися до формування корисних звичок. Багато роблем, що роблять програмні продукти складними і незручними у використанні, відбуваються через те, що у використовуваному інтерфейсі "людина-машина" не враховуються корисні і шкідливі властивості людської здатності формувати звички. Гарним прикладом служить тенденція передбачати відразу кілька шляхів рішення однієї і тієї ж задачі. У цьому випадку безліч варіантів приводить до зсуву локусу уваги користувача із самої задачі на вибір шляху.

Найчастіше неможливо змінити звичку вольовою дією. Як би чи часто наполегливо ви не говорили собі не робити ту чи іншу звичну дію, ви не завжди можете зупинити себе. Припустимо, приміром , що в наступне неділю педалі гальма і газу на вашій машині поміняються місцями. Спеціальна червона лампочка на приладовій дошці буде сигналізувати вам про цю зміну. Хоча, можливо, вам і удасться проїхати кілька кварталів без аварії, проте , більшість з нас у такій ситуації не змогло б уникнути помилок. Як тільки ваш локус уваги буде відволікатися від нововведення в конструкції машини, наприклад, у випадку якщо на дорозі виявиться дитина, ваша реакція, обумовлена звичкою, змусить вас натиснути не на ту педаль. І навіть спеціальна червона лампочка буде тут марна. Причина в тім, що звичку не можна змінити однократною вольовою дією. Для цього потрібно тренування протягом деякого періоду часу. Розроблювач може улаштувати, у тому числі і ненавмисно, пастку для користувача, якщо зробить так, що на одному комп'ютері будуть інтенсивно використовуватися два чи більш додатки, інтерфейси яких відрізняються тільки декількома часто застосовуваними деталями. У таких обставинах у користувача, швидше за все, сформуються звички, що будуть приводити до помилок при спробах застосувати в одному додатку команди, властиві іншому.