Робота 9.2. Визначення життєвої ємкості легень

Газообмін в легенях відбувається внаслідок різниці парціального тиску, при якому кисень повітря переходить в кров, а надлишок вуглекислого газу з крові виходить у порожнину альвеол. Крім ритмічних дихальних рухів, які забезпечують вентиляцію легень, можна також спостерігати за особливими дихальними рухами. Деякі з них викликають рефлекторно кашель, чхання, інші довільно – мукання, іржання (в зв'язку з фонацією).

Максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після найглибшого вдиху, називається життєвою ємкістю легень. Вона складається з дихального, додаткового і резервного повітря.

Контрольні питання.

1. Що таке життєва ємкість легень та залишкове повітря?

2. Як визначити хвилинний об'єм легеневої вентиляції?

3. Які фактори впливають на зміни життєвої емкості?

4. Будова спірометра.

Мета роботи.

1) Ознайомитись з методикою визначення життєвої ємкості легень.

2) Визначити життєву ємкість легень та окремі фракції повітря у людини.

Матеріали і обладнання. Спірометри, носові зажими, вода, спирт, вата.

Життєву ємкість легень визначають за допомогою спірометра. Спірометр складається з двох металевих циліндрів: зовнішнього, в який наливається вода, і внутрішнього, вставленого догори дном у зовнішній циліндр. На внутрішньому циліндрі є шкала, яка показує об’єм повітря.

Крім водяного спірометра, для вимірювання життєвої ємкості легень можна користуватися сухим спірометром. Він являє собою повітряну турбіну, яка крутиться внаслідок дії струменю повітря, що видихається. Величину об'єму повітря визначають за шкалою приладу. Шкалу можна повертати, що дозволяє встановити стрілку на нуль перед кожним вимірюванням. Видих повітря з легень здійснюється через мундштук.

Хід роботи

а) Спірометрія у людини.

Після декількох спокійних вдихів та видихів піддослідний здійснює максимальний вдих з подальшим максимальним видихом в спірометр (життєва ємкість легень).

б) Визначення окремих фракцій життєвої ємності легень.

Дослідник після нормального вдиху робить спокійний видих у спірометр (дихальне повітря). Після нормального видиху, не роблячи вдиху, дослідник здійснює максимальний видих у спірометр (резервне або запасне повітря).

Робота 9.3. Вимірювання температури тіла

Постійна (в нормі) температура тіла є однією з основних фізіологічних констант. Стала температура тіла підтримується на одному рівні незалежно від умов навколишнього середовища. Постійність температури тіла називається ізотермією або теплокровним гомеостазом.

Ізотермія властива лише теплокровним (гомойотермним) тваринам. У холоднокровних (пойкілотермних) тварин у зв'язку з недосконалою системою терморегуляції температура тіла залежить від умов навколишнього середовища.

Ізотермія підтримується за рахунок рівноваги між процесами утворення тепла (хімічна терморегуляція) та віддачею його в навколишнє середовище (фізична терморегуляція). Вищий центр терморегуляції знаходиться в гіпоталамусі.

Для вимірювання температури у сільськогосподарських і лабораторних тварин використовують ртутні або електричні термометри різних типів.

Контрольні питання.

1. Яких тварин називають гомойотермними, а яких пойкілотермними?

2. Охарактеризуйте хімічну і фізичну фази терморегуляції.

3. Де знаходяться центри регуляції температурного гомеостазу?

4. Які фактори впливають на процеси теплоутворення і тепловіддачі в організмі?

5. Особливості процесів терморегуляції у різних тварин.

Мета роботи.

1) Ознайомитися та оволодіти методикою визначення температури тіла у тварин ртутним термометром і електротермометром.

2) Ознайомитися з методикою визначення температури шкіри у тварин за допомогою електротермометра.

Матеріали і обладнання. Термометри ртутні, термометри електричні, вазелін, вата, затискувачі для фіксації ртутних термометрів, дослідні тварини (корова, вівця, свиня, кріль).

Хід роботи

а) Визначення температури тіла у тварин.

Тварину (корову, вівцю, свиню) фіксують в станку. Підійшовши з лівого боку до тварини, у неї відводять хвіст і легкими коловими рухами руки вводять в пряму кишку на 5 хвилин ртутний термометр, попередньо змащений вазеліном. Щоб термометр не випав і не розбився, його прив'язують шовковою ниткою до затискувача, який прикріплюють до волосяного покриву тварини.

Для визначення температури тіла тварини за допомогою електричного термометра в пряму кишку вводять спеціальний датчик. У птахів ртутний термометр або датчик електричного термометра вводять у клоаку. Після визначення температури ртутний термометр або датчик витирають ватою і дезінфікують.

б) Визначення температури різних ділянок шкіри.

Дослід проводять на собаці або свині. Температуру в різних ділянках тіла визначають за допомогою електротермометра, використовуючи при цьому поверхневий датчик. Після витримки датчика протягом 10–15 с знімають показники шкали термометра і прикладають датчик до іншої ділянки шкіри. Вимірювання температури в різних ділянках шкіри проводять згідно таблиці 1. Сюди ж заносять і результати вимірювань.

Таблиця 1.

№ п/п	Ділянка шкіри	Температура, ° С	Вид тварини
1.	Вушна раковина
2.	Носове дзеркало
3.	Голова (лоб)
4.	Спина
5.	Черевна стінка (біла лінія)
6.	Грудна стінка
7.	Передпліччя
8.	Плече
9.	Гомілка
10.	Стегно
Роблять висновок, що температура на різних ділянках шкіри неоднакова, вона залежить від пігментації, виду тварини, наявності волосяного покриву, стану здоров'я.