- •Робочий зошит
- •І. Вступ
- •Робота 1.1. Техніка безпеки і ознайомлення з основною апаратурою, обладнанням та піддослідними тваринами фізіологічної лабораторії Інструктаж з безпеки праці. Загальні вимоги безпеки праці.
- •Вимоги безпеки праці перед початком занять
- •Вимоги безпеки праці під час занять та в умовах виробництва
- •Вимоги безпеки праці після закінчення занять.
- •Невідкладна медична допомога
- •1.1.2. Основна апаратура та обладнання фізіологічної лабораторії.
- •1.1.3. Піддослідні тварини.
- •Робота 1.2. Загальні методи фізіологічних досліджень
- •1.2.1. Фіксація тварин.
- •1.2.2. Загальне та місцеве знеболювання.
- •II. Фізіологія м'язів I нервів
- •Робота 2.2. Вивчення збудливості та провідності нерва I м’яза
- •Робота 2.3. Вплив подразників різної сили на м'язове скорочення
- •Робота 2.4. Види м'язових скорочень
- •Робота 2.6. Вплив величини навантаження на роботу м'яза та визначення абсолютної сили м'яза
- •Робота 2.7. Біоелектричні явища в тканинах (досліди гальвані та матеуччі)
- •III. Фізіологія центральної нервової системи
- •Робота 3.2. Властивості нервових центрів
- •IV. Вища нервова діяльність
- •1. Зовнішнє (безумовне) гальмування.
- •2. Внутрішнє (умовне) гальмування.
- •V. Фізіологія аналізаторів
- •Робота 5.2. Вивчення слухового аналізатора
- •VI. Фізіологія травлення. Травний канал та його основні функції
- •Основні типи травлення
- •Робота 6.1. Виділення слини на харчові й неїстівні речовини
- •Протокол досліду
- •Робота 6.2. Визначення ферментативних властивостей слини
- •Робота 6.6. Дія жовчі та підшлункового соку на жири
- •Робота 6.7. Моторна діяльність травного каналу
- •Робота 6.8. Дослідження пристінного (мембранного) травлення в кишечнику
- •VII. Фізіологія крові
- •Робота 7.1. Отримання плазми, сироватки, фібрину і дефібринованої крові
- •Робота 7.3. Підрахунок кількості лейкоцитів
- •Робота 7.4. Визначення кількості гемоглобіну
- •Робота 7.5. Визначення груп крові I резус-фактора
- •VIII. Фізіологія серця та судин
- •Робота 8.3. Електрокардіографія
- •Робота 8.4. Визначення кров'яного тиску
- •Робота 8.5. Спостереження руху крові під мікроскопом
- •IX. Дихання
- •Робота 9.2. Визначення життєвої ємкості легень
- •Робота 9.3. Вимірювання температури тіла
- •X. Обмін речовин I енергії
- •Робота 10.1. Визначення газообміну за методом дугласа-холдена
- •Робота 10.2. Визначення газообміну за методом в.В. Пашутіна
- •XI. Внутрішня секреція. Розмноження. Лактація
- •Робота 11.1. Дія адреналіну на зіницю ізольованого ока жаби
- •Робота 11.2. Дія адреналіну і пітуїтрину на зміну пігментації шкіряного покриву жаби
- •Робота 11.3. Вплив жіночих статевих гормонів на виділення сперматозоїдів у самців жаб
- •Робота 11.4. Вплив естрогенів на статеву функцію тварин
- •Робота 11.5. Регуляція молоковіддачі
- •Робота 11.6. Дослідження проб молока під мікроскопом
- •Робота 8.8. Спостереження руху крові під мікроскопом...............................................................................52
- •Робочий зошит для лабораторних робіт з фізіології сільськогосподарських тварин
Робота 7.5. Визначення груп крові I резус-фактора
В основі поділу крові на групи лежать внутрішньовидові біологічні її відмінності, що проявляється наявністю у різних особин специфічних білків – аглютиногенів на поверхні еритроцитів і аглютинінів у плазмі. Існує два види аглютиногенів (А і В) і відповідно два види аглютинінів (α і ).
В межах одної групи крові однойменні аглютиніни і аглютиногени (А і α, В і ) не зустрічаються, тому еритроцити не склеюються в грудочки. Склеювання еритроцитів в грудочки (аглютинація) настає лише при змішуванні однойменних аглютинінів і аглютиногенів, що можливо при переливанні несумісної крові.
У людей існує чотири комбінації аглютиногенів і аглютинінів системи АВО. У тварини виявлено велику кількість антигенних факторів в еритроцитах і майже повна відсутність або нерегулярна наявність природних антитіл у сироватці.
В 1940 р. К. Ландштейнер і І. Віннер встановили наявність в еритроцитах людини ще одного аглютиногена, який був знайдений в крові мавпи (макака-резус) і тому був названий резус-фактором. Реціпієнтам з резус-негативною кров'ю необхідно переливати тільки резус-негативну, а з резус-позитивною – тільки резус-позитивну кров.
Контрольні питання.
1. Резус-фактор і його значення при переливанні крові.
2. Суть методики визначення резус-фактора в еритроцитах.
3. Характеристика груп крові у людини.
4. Кількість і особливості груп крові у тварин.
Мета роботи. Ознайомитись з методикою визначення груп крові і резус-фактора у людини та визначити свою групу крові.
Матеріали і обладнання. Скарифікатори, предметне скло, восковий олівець, скляні палички, піпетки для очей, стандартні сироватки I, II, III груп, фізіологічний розчин, спирт, ефір, вата, лінзи, стандартні антирезусні сироватки всіх груп крові, чашки Петрі, водяна баня, ватні кульки.
Хід роботи
а) Визначення груп крові.
Для визначення груп крові використовують цоліклони анти-А і анти-В стандартних ізогемаглютинуючих сироваток. цоліклони анти-А і анти-В представляють собою розведену асцитну рідину мишей носіїв відповідної гібрідоми в якій міститяться специфічні імуноглобуліни класу М, які направлені проти групоспецифічних антигенів В і В людини.
Техніка визначення.
Восковим олівцем на предметному склі роблять мітки анти-А і анти-В. З протилежного боку скла наносять по одній великі краплі відповідного цоліклону.
У досліджуваного протирають подушечку пальця спиртом, потім ефіром, проколюють шкіру скарифікатором. Окремими скляними паличками наносять по краплі крові і перемішують їх сухою скляною паличкою, яку витирають при роботі з кожною краплею крові. Читають результати аглютинації і роблять висновки про групу досліджуваної крові.
б) Дослідження крові на вміст в еритроцитах резус-фактора експрес-методом Т.Г. Соловйової.
Для визначення резус-фактора використовують моноклональні антитіла анти-Д СУПЕР. Діючим початком моноклональних антитіл анти-Д СУПЕР є моноклональні людські антитіла, які продукуються гетерогібридомою внаслідок злиття лімфобластичної лінії людини з мієломною клітиною лінією мишей.
Техніка визначення. На предметне скло наносять велику краплю (біля 0,1 мл) реагенту. Поруч розташовують невелику краплю крові, що досліджується і перемішують її з реагентом. Реакція аглютинації починає розвиватися через 10 сек, чітко проявляється через 30-60 сек. результати реакції читають через 3 хвилини.