Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

Розділ 7

ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

7.1. ПУБЛІЧНА ОБІЦЯНКА ВИНАГОРОДИ

Поняття та зміст зобов’язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу. Зміст завдання. Строк (термін) виконання завдання. Зміна умов публічної обіцянки винагороди. Припинення зобов’язання.

Поняття та зміст зобов’язання з публічного обіцяння винагороди через конкурс. Право на оголошення конкурсу. Умови конкурсу. Зміна умов конкурсу. Відмова від проведення конкурсу. Особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності на конкурсі. Права переможця конкурсу.

Використання витворів творчості, премійованих на конкурсі.

Раніше було розглянуто зобов’язання, підставою виникнення яких є договори або адміністративні та інші акти (наприклад, ордер у житлових правовідносинах). Поряд з цим зобов’язання можуть виникати

зоднобічних дій як юридичного, так і фактичного характеру. Особливість таких однобічних дій полягає в тому, що при їх

здійсненні однією особою права, а іноді й обов’язки виникають у іншої особи, внаслідок чого формуються зобов’язальні правовідносини. Проте і однобічні угоди, і правомірні фактичні дії зумовлюють правові наслідки, на які вони спрямовані, не самі собою, а за умови приєднання до них інших передбачених законом фактів. Наприклад, дії в чужому інтересі без доручення зумовлюють обов’язок зацікавленої особи відшкодувати збитки, а іноді виплатити винагороду особі, що діє в чужому інтересі, за умови схвалення цих дій заінтересованою особою.

331

Цивільний кодекс України 2003 р. вперше врегулював ці інститути, яким присвячені гл. 78–81 підрозд. 2 розд. 3. Це зобов’язання, що виникають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, зобов’язання, що виникають з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, запобігання загрози життю, здоров’ю, майну фізичної або юридичної особи, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Поняття і ознаки публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу

Якщо необхідно виконати певну роботу або надати послугу, укладаються відповідні угоди (наприклад, підряду) з їх виконавцем з попередньою або подальшою оплатою. Але для скорішого досягнення бажаного результату іноді звертаються до невизначеного кола осіб з обіцянкою виплатити відповідну винагороду тому, хто досягне цього результату. Це, наприклад, оголошення в засобах масової інформації: «У неділю в районі станції метро «Університет» загублено валізу жовтого кольору. Прохання повернути за адресою… Винагороду гарантуємо». Таке звернення і є публічною обіцянкою винагороди. Однак не будь-яка навіть зроблена публічно обіцянка винагороди має юридичне значення і зумовлює виникнення зобов’язання, передбачене ст. 1144 ЦК України. Для цього вона повинна мати визначені законом ознаки:

•бути публічною, тобто звернена до невизначеного кола осіб; якщо обіцянка винагороди звернена до конкретної особи або осіб, відносини сторін набирають договірного характеру;

•мати майновий характер, тобто грошове або інше вартісне вираження і вказівку щодо форми та розміру винагороди; якщо обіцянка передбачає, наприклад, надання почесного звання, диплому, це не зумовлює цивільно-правових відносин;

•зазначатися кінцевий результат (певне завдання, строк та місце його виконання), який має бути досягнутий як умова отримання винагороди; при цьому винагорода має бути обіцяна невизначеному колу осіб за правомірні дії;

•надавати можливість визначення особи, якою вона обіцяна.

Публічна обіцянка винагороди — це звернена до невизначеного

кола осіб обіцянка винагороди майнового характеру за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату. Особа

332

має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, фізичної особи тощо).

Умовою виникнення зобов’язання, передбаченого ст. 1144 ЦК України, є юридичний склад, що має два елементи. Це насамперед дві односторонні угоди: публічна обіцянка винагороди і відгук на цю обіцянку у вигляді досягнення обумовленого результату.

Оскільки публічна обіцянка винагороди є односторонньою угодою, сама собою вона не зумовлює жодних прав та обов’язків. Відповідні права та обов’язки виникають тільки в разі досягнення певного, обумовленого результату.

Обіцянка винагороди не може вважатись офертою, оскільки вона умовна і адресована не конкретній особі, а невизначеному колу осіб. Досягнення результату, обумовленого публічною обіцянкою винагороди, не є акцептом, тому що такий результат, по-перше, може бути досягнутий невизначеним колом осіб, по-друге, при одночасному його досягненні кількома особами кожна з них може розраховувати на відповідну частину винагороди.

Уразі публічної обіцянки винагороди завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами (ст. 1145 ЦК України).

Публічна обіцянка винагороди передбачає, що для виконання завдання може бути встановлено строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Відповідно до ст. 1147 ЦК України особа, яка публічно пообіцяла винагороду, має право змінювати умови її надання. Як встановлено законом, особа, яка розпочала виконувати завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв’язку зі зміною завдання. Якщо у зв’язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка розпочала виконувати його до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат.

Уразі виконання завдання і передання його результату особі, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), ця особа зобов’язана виплатити винагороду (ст. 1148 ЦК України).

Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було ви-

333

конано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Згідно зі ст. 1149 ЦК України зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється за таких умов:

•після спливу строку для передання результату;

•у разі передання результату особою, яка першою виконала завдання. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно ого-

лосити про припинення завдання. У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.

Поняття і ознаки публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу

Публічна обіцянка винагороди як родове поняття є підставою до визначення конкурсу як різновиду поняття публічної обіцянки винагороди, спрямоване на досягнення не тільки бажаного результату, а й найкращого серед досягнутих. Конкурс означає змагання, що дає змогу виявити найбільш гідних з його учасників або найкраще з того, що надіслано для огляду.

Зміст та особливості правового регулювання конкурсу залежать від особливостей суспільних відносин, які відображає цей конкурс. Деякі з них виникають у сфері трудових відносин і регулюються нормами трудового законодавства, наприклад, конкурсний відбір кадрів (подібні оголошення друкуються в багатьох газетах). Іншою формою змагання є оголошення конкурсу для створення високоякісних творів літератури, мистецтва, науки.

Оголошення конкурсу може передбачати звернення до всіх бажаючих, які входять в обмежене коло осіб, що відповідають певним умовам, наприклад, до юридичних осіб, які займаються науковою діяльністю у відповідній галузі.

Згідно зі ст. 1150 ЦК України право на оголошення конкурсу має фізична або юридична особа (засновник конкурсу). Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено і в інший спосіб. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Необхідною умовою визнання оголошення конкурсним є його публічність. Цивільний кодекс України передбачає проведення як відкритого, так і закритого конкурсу. Їх відмінність полягає в тому,

334

що при проведенні закритого конкурсу коло можливих учасників обмежене і попередньо визначене. При проведенні закритого конкурсу коло його учасників завжди відоме.

Засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати в ньому участь (ст. 1151 ЦК України). Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

За результатами конкурсу видається винагорода (премія). Кількість призових місць, вид винагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу. Умовами конкурсу може передбачатись надання переможцеві лише морального заохочення.

Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії.

Предмет конкурсу і винагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, становлять істотні умови оголошення конкурсу.

Відповідно до ст. 1152 ЦК України засновник конкурсу має право змінити його умови до початку конкурсу. Змінювати умови конкурсу після його початку забороняється. Про зміну умов конкурсу має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс.

Якщо у зв’язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі.

Згідно зі ст. 1153 ЦК України засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. У разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були понесені ним для підготовки до участі в конкурсі.

Засновники конкурсу повинні встановити критерії та порядок, відповідно до яких визначається переможець конкурсу (ст. 1154 ЦК України). Переможцем конкурсу стає особа, яка досягла найкращого результату. Результати конкурсу оголошуються в тому ж порядку, в якому було оголошено безпосередньо конкурс.

Результати конкурсу можуть бути оскаржені заінтересованою особою до суду.

За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурс-

335

на комісія, журі) може прийняти таке рішення (ст. 1155 ЦК України):

•про присудження всіх призових місць та нагород (премій), що були визначені умовами конкурсу;

•про присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено кілька, і нагород (премій);

•про відмову присуджувати призові місця, якщо жодний з творів, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

•про присудження заохочувального призу та(або) нагороди (премії). Переможець конкурсу має такі права:

•вимагати від засновника конкурсу виконання свого зобов’язання у строки, встановлені умовами конкурсу;

•якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу має право подальшого його використання лише за згодою переможця конкурсу;

•переважне право перед іншими особами на укладення договору про використання предмета конкурсу.

Подані на конкурс речі засновник конкурсу зобов’язаний повернути учаснику (ст. 1157 ЦК України), оскільки подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ. Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану ним на конкурс, вважається нікчемною.

Засновник конкурсу може залишити в себе подану на конкурс річ лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред’явив вимогу про повернення йому поданої на конкурс речі, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. Учасник конкурсу має право в будь-який час пред’явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Якщо подана на конкурс річ не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї відповідно до ст. 344 ЦК України (набувальна давність).

336

7.2.ВЧИНЕННЯ ДІЙ У МАЙНОВИХ ІНТЕРЕСАХ БЕЗ ДОРУЧЕННЯ

Поняття ведення чужих справ без доручення. Право на вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Умови виникнення зобов’язання у чужому інтересі.

Поняття ведення чужих справ без доручення

Трапляються випадки, коли одні особи діють в інтересах інших осіб без будь-яких повноважень від останніх. Найчастіше це відбувається з моральних підстав і з метою зменшення майнової шкоди (наприклад, турбота про тварин у випадку смерті володільця, захист чужого майна в умовах стихійного лиха тощо).

Розглядувані зобов’язання відомі ще з римського права; тоді вони називались negotiorum gestio — ведення справ без доручення.

Такі зобов’язання виникають із здійснення особою дій у чужому інтересі. У ст. 1158 ЦК України визначено підстави виникнення права на вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення: якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Зміст цього зобов’язання близький до змісту інших окремих договорів і насамперед договору доручення. Тому в законі передбачено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Таким чином, у подальшому виникає договірне зобов’язання.

Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов’язана вжити всіх залежних від неї заходів попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана взяти на себе всі обов’язки, пов’язані із вчиненням цих дій, зокрема обов’язки щодо вчинених правочинів.

337

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана негайно після закінчення виконання цих дій надати особі, у майнових інтересах якої було вчинено дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст. 1159 ЦК України).

Наслідками здійснення дій у чужому інтересі для особи, яка діяла в майнових інтересах іншої особи без її доручення, є відшкодування витрат, понесених особою у зв’язку із вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (ст. 1160 ЦК України). Право вимагати передбачено лише тоді, коли дії були виправдані обставинами, за яких були вчинені.

Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

338

7.3. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ’Я ТА ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФІЗИЧНОЇ АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ЗІ СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ’Ю ТА МАЙНУ

Обставини виникнення права на вчинення особою дії без відповідних повноважень. Відшкодування витрат, понесених особою у зв’язку із вчиненням нею дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи.

Загальні положення про зобов’язання, що виникають внаслідок створення небезпеки (загрози) життю і здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну і майну юридичних осіб.

Наслідки неусунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдання шкоди (майнової та моральної).

Поняття зобов’язань, що виникають внаслідок усунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

Система деліктних зобов’язань забезпечує фізичній особі відшкодування шкоди, завданої протиправними діями інших осіб. Відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування майна, є не мірою цивільно-правової відповідальності, а різновидом міри захисту суб’єктивних цивільних прав, які не є відповідальністю. Підставами для виникнення зобов’язань є правомірні дії, а не правопорушення.

У ст. 1161, 1162 ЦК України визначено підстави виникнення зобов’язань внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи. Особа, яка без відповідних повноважень здійснювала дії з рятування в умовах, що виключали можливість попередження про загрозу ушкодження здоров’я, життя або майна, має право вимагати відшкодування шкоди, яка виникла в майновій сфері рятувальника і є наслідком рятувальних дій.

Суб’єктами таких зобов’язань можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, кожен з яких, у свою чергу, може бути у зобов’язан-

339

нях як кредитором, так і боржником. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. У цьому разі право на вимогу відшкодування шкоди реалізується їх законними представниками (ст. 242 ЦК України). Юридична особа так само може бути потерпілою, але лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом управління. Якщо при виконанні розпорядження органу управління юридичної особи про запобігання загрози майну іншої особи шкоду несе працівник, який діяв у межах виконання службових обов’язків, він набуває права на відшкодування шкоди від свого страхувальника за правилами про відшкодування шкоди.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з рятуванням життя, здоров’я, майна інших осіб, належать до кола зобов’язань, що здійснюються без відповідного доручення. Дії рятівника потерпілого при цьому належать до юридичних вчинків. Такі дії кредитора вчиняються без наміру створити правові наслідки, але на основі закону створюють умови для висунення обов’язкових для виконання боржником вимог — відшкодувати потерпілому збитки, яких останній зазнав під час усунення загрози або рятування від реальної загрози майна іншої особи. Зобов’язання, що виникають, є позадоговірними і особливим видом ведення чужих справ.

При вирішенні питання про відшкодування шкоди мають значення причини виникнення небезпеки і потреби в рятівних діях. Якщо шкоду заподіяно через протиправні посягання з боку третіх осіб, вона повинна відшкодовуватися за правилами деліктної відповідальності. Мають значення також доцільність і результативність дій рятівника. За ризик недоцільності рятівних дій відповідає рятівник.

Призначення цих зобов’язань полягає у відновленні майнового стану потерпілого рятівника за рахунок особи, здоров’я, життя або майно якої було врятовано від заподіяння шкоди.

До умов виникнення цього виду зобов’язань належать наявність шкоди у потерпілого (рятівника); реальна, наявна (але не ймовірна або удавана) загроза шкоди життю, здоров’ю або майну боржника, яка водночас виключає можливість попередження про це боржника і потребує термінових дій; здійснення потерпілим дій щодо врятування життя, здоров’я, майна; причинний зв’язок між шкодою, що виникла у потерпілого, і його діями щодо усунення загрози.

Рятівні дії не повинні бути змістом службових обов’язків рятівника. На вирішення питання про можливість відшкодування шкоди

340