Лекции СТО

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Филиппова І.Г.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Напрям підготовки: 6.030505 «Управління персоналом і економіка праці» Спеціальність: 6.030505 «Управління персоналом і економіка праці» Спеціалізація: _______________________________________________

Розглянуто і затверджено на засіданні кафедри управління персоналом і економічної теорії протокол № 3 від 9.11.12

Завідуючий кафедрою ____________________ проф., к.е.н. Сумцов В.Г.

Луганськ 2012

УДК 331

Економіка праці і соціально-трудові відносини: конспект лекцій / І.Г. Филиппова. ― Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля. ― Луганськ, 2012. ― 191 c.

Конспект лекцій навчальної дисципліни розроблено відповідно до вимог галузевого стандарту вищої освіти 2010 р., освітньо-кваліфікаційної характеристики і навчального плану підготовки бакалавра за спеціальністю 6.030505 «управління персоналом та економіка праці і освітньо-професійної програми підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво». Зміст конспекту відповідає робочої навчальної програми 2012 р.

Укладач: І.Г. Филиппова Відповідальний за випуск В.Г. Сумцов Рецензент Г.С. Балахнін

2

ЗМІСТ

1.3. Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

10 1.3. Завдання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини». Зв'язок з

6.2. Регулювання соціально-трудових відносин в нормативних актах Організації

6.6. Трудове законодавство і інші правові акти України – форма державного

7.1. Передумови формування основ договірного регулювання соціально-трудових

7.2. Механізм соціального партнерства і трьохпартизм в країнах з розвиненою ринковою

3

10.4. Доплати і надбавки до заробітної платні працівників, одноразові премії і

4

1.МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ

1.1.Об'єкт, предмет і мета економіки праці

Будь-яка окрема дисципліна є гілкою в системі наукового знання, що динамічно розвивається; маючи загальне «коріння», наукові дисципліни розрізняються об'єктом дослідження, що обкреслює сферу застосування результатів; предметом, який детально досліджується в рамках даної дисципліни, і метою, яка направляє зусилля учених.

Оскільки система економічних наук має загальну мету – підвищення ефективності процесу суспільного відтворення, всі галузі наукового знання в її межах «успадковують» цю мету, конкретизовану на рівні предмету кожної економічної дисципліни. Важливо розуміти, що саме поняття ефективності відноситься до процесів; це можуть бути виробничі процеси або процеси продажів, процеси комунікацій або процеси управління. Говорити про ефективність процесу можна говорити тільки у випадку, якщо це процес керований; природні процеси не можуть бути ефективними або неефективними, оскільки вони не залежать від людини. Таким чином, будь-який процес, організований і керований людиною, може мати той або інший ступінь ефективності залежно від способу його організації і умов протікання. Це приводить нас до висновку, що економічний аналіз завжди зводиться до аналізу способу організації процесу з погляду його ефективності. В рамках наукової дисципліни «економіка праці» формулюються наукові підходи і принципи організації трудових процесів, забезпечуючі найбільшу їх ефективність.

Аналіз як фундаментальний метод наукових досліджень припускає розділення проблеми на більш менш елементарні складові, без чого її рішення не представляється можливим. Суспільне відтворення є складною, ієрархічно впорядкованою системою процесів; очевидно, що ефективність сукупності процесів визначається не тільки ефективністю кожного окремого процесу з цієї сукупності, але і способом їх впорядковування, тобто ефективністю відповідних процесів системної організації. Таким чином, кожна наукова дисципліна у складі економічної теорії є відособленим напрямом, проблематика якого безпосередньо пов'язана з ефективністю конкретних процесів із загальної їх сукупності в системі суспільного відтворення.

Ефективність як співвідношення результату процесу з його витратами є предметом дослідження в рамках будь-якої економічної дисципліни. Проте поняття витрат не можна трактувати дуже вузько, тобто як витрати матеріальних ресурсів і знос основного капіталу. Особливість економічних процесів полягає в їх невіддільності від соціальної сфери, тобто сфери відносин між людьми. Це визначає подвійність поняття ефективності, яку слід розглядати в економічному і соціальному аспекті. Економічний і соціальний аспект ефективності нерозривно зв'язані між собою; вони не є альтернативними, оскільки підвищення економічної ефективності недосяжне при низькому рівні соціальної ефективності. Більш того, ефективність взагалі не може розглядатися поза контекстом соціальної організації, оскільки економічна система не є незалежно існуючою, автономною від суспільства, без якого її функціонування позбавлене значення.

Отже, якщо ключовим поняттям, що визначає спрямованість зусиль економістів, є ефективність, то в рамках дисципліни «Економіка праці» вивчається ефективність соціальноекономічних процесів виробництва суспільного продукту. Зі всієї сукупності економічних ресурсів ми виділяємо особливий ресурс – працю, і ставимо за мету підвищення ефективності його використання в процесі суспільного виробництва.

Оскільки процеси з участю людей відносяться до сфери соціального буття, предметом нашої дисципліни є не тільки економічна, але і соціальна ефективність процесів використання ресурсів праці. Для оцінки ефективності використання цього ресурсу необхідно не тільки співвіднести кількість витраченої праці з одержаним результатом, але і врахувати вартість праці як чинника суспільного виробництва, тобто оцінити витрати суспільства на його відтворення. Таким чином, до сфери аналізу автоматично включаються процеси формування і розвитку трудових ресурсів суспільства, ефективність яких також відноситься до предмету нашої дисципліни.

Отже, предметом дисципліни «Економіка праці» є процеси формування, розвитку і використання трудових ресурсів суспільства, а метою – підвищення ефективності цих процесів.

5

Очевидно, що об'єктом цієї наукової дисципліни є праця як ключовий чинник суспільного виробництва.

1.2. Праця як першооснова існування людства: суть, зміст, характер

Вся історія становлення і розвитку людства нерозривно пов'язана з його трудовою діяльністю. Праця є першоосновою і природною умовою існування і життєдіяльності людини. Вона є, перш за все, процесом поєднання і взаємодії трьох видів ресурсів:

1)інтелектуально-фізичних зусиль людини (жива праця);

2)об'єктів, які піддаються дії цих зусиль (предмети праці);

3)засобів, за допомогою яких здійснюються такі дії (знаряддя або засоби праці). Завершальним підсумком такої взаємодії є перетворення використовуваних ресурсів в

матеріальні або духовні блага – продукт праці.

До предметів праці відносяться: земля і її надра, флора і фауна, сировина і матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби; об'єкти виробничих і невиробничих робіт і послуг, енергетичні, матеріальні і інформаційні потоки. За винятком добувної промисловості, яка знаходить свій предмет праці в природі, як гірська справа, полювання, рибальство і т. д., інші галузі промисловості мають справу з таким предметом, який є сирим матеріалом, тобто предмет праці, вже профільтрований процесом праці, і який сам вже є продуктом праці. Більш того, людина сьогодні штучно одержує такі матеріали, які не існують в природі, наприклад, полімери. Предметом праці медичних працівників є людський організм, предметом праці у сфері освіти є інтелектуальний ресурс людини.

До засобів праці відносяться: машини, прилади і устаткування; інструменти, пристосування і інші види технологічного оснащення; засоби програмного забезпечення; організаційне оснащення робочих місць; «запас інтелекту» (інтелектуальний капітал). Більшість засобів праці несе в собі сліди минулої праці.

В процесі праці діяльність людини за допомогою засобу праці приводить до навмисної зміни предмету праці, що матеріалізується в продукті праці.

Продукт процесу праці є споживацька вартість, речовина, пристосована до людських потреб за допомогою зміни форми або змісту. Праця з'єдналася з предметом праці. Праця упредметнена в предметі, а предмет оброблений. Те, що на стороні працівника виявлялося у формі діяльності, тепер на стороні продукту праці виступає у формі придбаної властивості, у формі буття.

Продукт праці, необхідний для особистого або суспільного споживання, може мати самі різні форми: готова продукція сільського і лісового господарства, промисловості, будівництва, громадського харчування, побутового обслуговування населення, науки, а також всілякі виробничі і невиробничі роботи і послуги, результати праці в сімейному господарстві і ін.

Як товар, як послуга продукт праці крім натуральної форми може бути виражений у вартісній (грошової) формі у вигляді одержаного в результаті його реалізації доходу або заробітку.

Якщо розглядати весь процес з погляду його результату – продукту, то і засіб праці, і предмет праці виступають як засоби виробництва, а сама праця – як продуктивна (жива праця). Слід також мати на увазі, що вартість продукту праці включає не тільки вартість живої праці, що витрачається, але і вартість спожитих предметів і знарядь праці. Тому потрібно пам'ятати, що в продукті праці матеріалізовані:

−як жива праця, витрачена безпосередньо в даний момент в ході виготовлення конкретної продукції;

−як минула праця, упредметнена в раніше створеній продукції, яка в тій чи іншій мірі використовується для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю; машини, устаткування, механізми, споруди – частково).

Поняття живої і упредметненої (минулої) праці допомагає сформувати уявлення про індивідуальну і суспільну працю, про конкретний і абстрактний її прояв. Індивідуальна праця – це завжди жива конкретна праця. Суспільна праця несе в собі частинки і живої і упредметненої праці.

Конкретна праця є реальною цілеспрямованою діяльністю людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості.

6

Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частина витрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вони здійснюються.

Подвійність поняття «праця» обумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінності в професіях, рівні кваліфікації працівників, складності і специфічності виконання), їх співвідношення і взаємозв'язок в конкретному трудовому процесі. Конкретна праця, отже, відображає і техніко-технологічний аспект трудової діяльності. Техніко-технологічний зміст праці є індивідуальним на кожному робочому місці і знаходиться під впливом перетворень в техніці, технології, зміні предметів праці.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто мірою і способом витрачання робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами в межах, в яких здійснюється трудовий процес (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника). Якщо конкретна праця є творцем споживацької вартості, то абстрактна праця виступає як творець суспільної вартості, що робить створювані товари зіставними між собою.

Техніко-технологічна компонента праці, а також прогрес науки і техніки створюють необхідність більш широкого і комплексного підходу до розгляду поняття «праця». Такий підхід припускає виділення п'яти обов'язкових елементів у складі трудового процесу: предмет праці – речовина, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, або об'єкт послуг, що надаються, на які направлена трудова діяльність працівника з метою додання ним нових корисних людині властивостей; засоби праці – знаряддя продуктивної дії людини на предмети праці і сили природи; технологія діяльності – встановлений порядок виробничих процесів, сукупність способів дії на предмет праці для зміни або додання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі і т.п.; організація праці – система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва і між собою, що забезпечує належний порядок формування і здійснення процесу праці; жива праця – процес усвідомленої дії працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, технології, організації, з метою зміни предметів і сил природи для задоволення своїх потреб.

У світлі такого підходу до визначення суті процесу праці слід визнати, що трудова діяльність – це складне, багатоаспектне явище, яке виконує в житті суспільства і кожної окремої людини найважливішу роль, роблячи її невіддільної від людського буття. Праця як свідома доцільна діяльність людей, що спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей, складає першооснову і необхідну умову існування людей і суспільства. Змінюючи в ході праці навколишнє природне середовище і пристосувавши до своїх потреб, люди не тільки забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Більш того, праця є однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації і самовдосконалення людини, що також є могутнім чинником суспільного прогресу. Складність і багатоаспектність трудового процесу, з одного боку, і ні з чим незрівнянне соціально-економічне значення, з другого боку, зумовили необхідність ґрунтовного аналізу змісту і характеру процесу праці.

Впливаючи на предмети праці, перетворюючи або видозмінюючи їх для досягнення своєї мети, людина має справу з матеріальним процесом, що виражає його відношення до природи. В той же час людина не тільки цілеспрямовано впливає на предмети праці, але і взаємодіє з іншими людьми, вступаючи з ними у певні суспільні відносини. У цьому значенні праця проявляє себе як суспільне явище.

Отже, праця за своїм змістом є матеріальним процесом відношення людей до природи, а по характеру – суспільним процесом, що відображає взаємостосунки людей в ході їх спільної діяльності. Праця у кожному конкретному випадку набуває певну форму організації і відображає соціально-економічні особливості істотних ознак виробничих відносин.

Поняття «зміст праці» характеризує взаємодію особових і речовинних чинників трудового процесу, складність, обсяг і структуру трудових функцій людини, його професійні знання, необхідні для здійснення процесу праці, навики і уміння. До основних елементів, що оцінюють зміст праці, відносяться такі категорії як «продуктивна сила», «інтенсивність», «якість», «складність» і «тяжкість» праці.

Продуктивна сила праці визначається технічними, організаційними, культурними і іншими можливостями виробничої діяльності людини; це, як правило, об'єктивні обставини праці (параметри устаткування, рівень загальної і професійної культури, методи організації виробництва, ступінь оснащеності праці і т.д.), які обумовлюють дієздатність працівника і результативність зусиль. Повнота реалізації можливостей продуктивної сили в значній мірі залежить від її інтенсивності.

7

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізичної і розумової енергії) в одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний період робочого часу здатна витратити якусь кількість своєї життєвої сили, енергії. Залежно від обсягу такої енергії, тобто інтенсивності трудових зусиль, повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищення інтенсивності праці по своїх результатах рівнозначне збільшенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінні риси її внутрішніх властивостей характеризують категорію якості праці, яка визначається рівнем професійної майстерності працівника, його утвореною, старанністю, зацікавленістю, комунікабельністю, творчістю.

Складність праці можна оцінити функціями, які виконують працівники в процесі виробництва, ступенем точності робочих дій на предмет праці, необхідністю своєчасного виявлення і обліку регламентуючих вимог, рівнем багатогранності і глибини параметричних і структурних взаємозв'язків трудового процесу. Чим складніша праця, тим більше високої спеціальної професійної підготовки і кращих здібностей працівника вона вимагає.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають умови виробничого середовища, які визначають важкість праці. Вона оцінюється рівнем фізичних зусиль і нервовою напругою, необхідною для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, властива для робіт невисокої складності, психологічна важкість – для робіт високої складності і відповідальності. До найважчих відносяться роботи, виконання яких зв'язане з великими фізичними і психологічними навантаженнями, з виникненням небезпеки для життя і здоров'я виконавців.

Всі компоненти праці відображають різні сторони трудової діяльності людини і схильні до постійних змін під впливом трансформацій в змісті праці, які відбуваються під впливом науковотехнічного прогресу.

Зміст праці і характер праці тісно взаємозв'язані. По суті вони характеризують одні і ті ж явища з сфери взаємодії людини і природи. Різниця між ними у тому, що характер праці, відображаючи особливості трудового процесу, який здійснюється в тих або інших організаційнотехнічних умовах, одночасно оцінює взаємозв'язки людей в ході їх спільної трудової діяльності, специфіку взаємостосунків між ними залежно від їх участі в процесі праці.

Різноманітності характеру і змісту трудового процесу, як відзначають фахівці, знаходять своє відображення в різноманітності видів праці. Класифікація видів праці, як показано в табл. 1.1, здійснюється по різних ознаках.

Таблиця. 1.1.

По характеру і змісту трудової діяльності в соціальному плані розрізняють такі види, як найману і приватну (власника або орендаря) працю. Соціальний характер праці знаходить також своє віддзеркалення в його організаційних формах (індивідуальна або колективна), в способах мотивації трудового процесу (за бажанням, з потреби, з примусу). Структурний аспект характеру

8

праці формується під впливом особливостей змісту праці в плані рівня інтелектуалізації і кваліфікаційної складності трудових функцій, що дозволяє виділити фізичну і розумову працю, репродуктивну і творчу діяльність, працю різного ступеня кваліфікаційної складності, яка визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітністю, новизною, умовами регламентації.

Залежно від предмету і продукту праці класифікація базується на професійному, функціональному і галузевому розподілі праці. По професійних якостях розрізняється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича і т.д. По функціональних ознаках залежно від цільового призначення трудових зусиль, сфери їх застосування і функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності можна виділити працю підприємницьку, інноваційну, творчу (відтворюючу), комерційну.

По ознаці галузевої приналежності класифікація видів праці здійснюється з урахуванням специфічних особливостей процесів основної діяльності. Це дає можливість виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунікаційну працю і безліч їх різновидів.

Застосування певних засобів і способів праці дозволяє сформувати такі поняття як: праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна), автоматизована (комп’ютеризована); низько-, середньо-, високотехнологічна; праця з різним ступенем участі людини. Для ідентифікації цих видів праці необхідно встановлювати відповідні кількісні індикатори, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умов трудової діяльності, ступеня їх дії на організм людини, його фізіологічні і психологічні функції під час трудового процесу, а, отже, на його працездатність, здоров'я, відчуття психофізичного комфорту (або дискомфорту) виділяється праця стаціонарна і нестаціонарна; наземна і підземна; важка, середньої тяжкості, легка; приваблива, неприваблива; вільна (нерегламентована), з різним рівнем регламентації.

Особливе місце в схемі класифікації видів праці займає праця регламентована, інноваційна і духовна. Специфічність цих видів праці визначається глибиною і усебічністю їх впливу на творчий, культурний і економічний потенціал держави, їх роллю в забезпеченні добробуту і процвітання країни.

Регламентованою називається така діяльність, коли працівник повинен діяти в строгій відповідності із заданою технологією (інструкцією), і не має об'єктивної нагоди змінити цю технологію. Типовим прикладом такої праці можна вважати виконання виробничої операції працівником на конвеєрі з регламентованим ритмом, або діяльність урядовця, яка зводиться до чіткого і однозначного виконання інструкцій.

До інноваційної, творчої відноситься діяльність, яка виявляється в створенні нового в науці, техніці, мистецтві, економіці і інших сферах. Як результати інноваційної праці виступають нові ідеї і образи. Щонайвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки в цій сфері діяльності немає місця копіюванню, продукт праці суто індивідуальний, відображає особові якості автора.

Інноваційна праця і регламентована праця характерні для трудової діяльності в галузях матеріального виробництва. У сфері нематеріальної зайнятості людини (література, мистецтво, філософія і т.п.) все більш велику значущість придбаває духовна складова людської діяльності.

Духовною вважається діяльність, метою якої є дія на моральні основи існування людства. Така праця може бути як позитивної, направленої на примноження сил добра, так і негативної, орієнтованої на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорсткості (зосередження сил зла). Позитивна духовна праця створює естетичні, правові, емоційно сприятливі умови для зростання продуктивності і поліпшення взаємостосунків між людьми. Негативна праця веде до деградації людини, природи і суспільства.

Нарощування виробництва і споживання матеріальних, соціальних, інтелектуальних, естетичних і духовних благ, можливо лише за рахунок 1) збільшення обсягів споживаних природних і людських ресурсів; 2) поліпшення використовування природних і людських ресурсів; 3) вдосконалення взаємостосунків між людьми.

Результат регламентованої праці (обсяг продукції) можна збільшити тільки шляхом підвищення тривалості або інтенсивності роботи. Результат інноваційної праці не залежить безпосередньо від тривалості або інтенсивності роботи. Він визначається, перш за все, творчими здібностями до цей діяльності, умотивованістю, активністю, схильністю людини і можливостями їх реалізації в суспільстві в цілому, зокрема на конкретному робочому місці окремо.

9

1.3. Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

Як матеріальний процес праця є взаємодією людини з природою, а як суспільне явище вона є сукупністю певних дій і взаємостосунків, в які люди вступають між собою в ході спільної трудової діяльності. Ці дві сторони трудової діяльності не тільки тісно переплітаються між собою, але і виступають як найважливіша характеристика єдиного, цілісного поняття – «праця». Одночасно праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, який виступає особовим чинником виробництва. Саме цей виробничий чинник приводить в дію засобу виробництва, створює і удосконалює техніку і технологію, організує виробництво і визначає його мету. Поза живою працею, без з'єднання з ним матеріальні чинники виробництва залишаються лише набором речовинних елементів.

Впроцесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особового виробничого чинника постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, підвищує його роль, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Взв'язку з цим стає очевидним, що в контексті теоретико-методологічних принципів побудови економіки праці і трудових відносин по суті праця проявляє себе через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства, будучи основною сферою життєдіяльності і розвитку людини, необхідною умовою існування суспільства і складною формою взаємостосунків людей в процесі виробничої діяльності. Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва – основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини і прогресу суспільства в цілому. Саме цим диктується настійна необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці і забезпечення нормальних, збалансованих соціально-трудових відносин між учасниками виробничого процесу (працедавцями; працівниками; їх суб'єктами і органами).

Роль і важливість трудової діяльності в розвитку людини і суспільства виявляється у тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, але розвиваються і самі працівники, придбаваючи нові навики, розкриваючи свої здібності, доповнюючи і збагачуючи свої знання. Творча праця сприяє виникненню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, що, у свою чергу, формує нові потреби, відкриває можливості їх задоволення, благотворно впливаючи на відтворення населення, на підвищення його матеріального благополуччя і культурного рівня.

Схематично вплив трудової діяльності на людину і суспільство може бути проілюстроване

рис.1.1.

Роль і значення праці в життя людини і суспільства визначаються його найважливішими функціональними особливостями:

− праця є основним, природним, суспільно визнаним, етичним способом задоволення всіх матеріальних і безлічі духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому;

− праця створює суспільне багатство, перетворює навколишнє середовище на користь людства, опосередкує, регулює, контролює отримання індивідом природних благ;

− праця формує співтовариство людей, суспільство в цілому і визначає суспільний прогрес; праця і її результати признаються суспільством як природна основа соціальної диференціації, будучи серцевиною всіх соціальних відносин;

− праця і підготовка до неї стають основною рушійною силою розвитку людини; створюючи і удосконалюючи матеріальні і духовні блага, людина придбаває знання, трудові навики, уміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми; праця – це визначальна сфера соціалізації людини в суспільстві;

− у процесі праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи; інтелектуальна, творча праця відкриває перед кожною окремою людиною і людством в цілому шлях до свободи, включаючи свободу від природних катаклізмів і потрясінь, від хвороб, від матеріального неблагополуччя і не влаштованості.

10