Лекции СТО

місця, і до її організації пред'являються особливі вимоги: відповідність антропометричним і біомеханічним параметрам людини, забезпечення фізіологічно раціональної робочої пози, досяжності органів тіла до предметів праці, інструменту або органів управління машинами і механізмами, а також гарантія безпеки трудових дій і нешкідливості умов праці.

Всі робочі місця класифікуються по ряду ознак.

По ступеню механізації вони діляться на п'ять груп: ручні, машинно-ручні, механізовані, автоматизовані і апаратурні.

При ручній роботі на робочих місцях всі трудові процеси здійснюються уручну, із застосуванням ручного інструменту, основним джерелом енергії для перетворення предметів праці служить фізична сила людини.

До машинно-ручних робочих місць відноситься обробка (перетворення) предметів праці механізмами і за рахунок зовнішньої енергії (електричної, теплової, кінетичної), але при безпосередній участі працівника.

Механізовані робочі місця відрізняються від ручних і машинно-ручних тим, що основні технологічні процеси повністю здійснюються машинами і механізмами, а працівник виконує тільки функцію управління машинами, тобто енергія людини витрачається на управління, а не на безпосереднє перетворення предмету праці.

На автоматизованих робочих місцях весь технологічний процес здійснюється верстатом, машиною або агрегатом автоматичної дії без участі працівника, за яким зберігається функція пуску і зупинки автомата, контролю за його роботою і, при необхідності, – наладки і під-наладки. У працівника вивільняється значна частина оперативного часу, який прямує на багатоверстатне обслуговування.

Апаратурні робочі місця оснащені різними апаратами, які впливають на предмет праці за рахунок теплової, електричної, хімічної або біологічної енергії. Як і в автоматизованих процесах, працівник лише спостерігає і контролює хід апаратурних процесів і при необхідності регулює їх.

По ознаці спеціалізації всі робочі місця діляться на спеціалізовані і універсальні. На спеціалізованих робочих місцях, оснащених устаткуванням спеціального призначення, можуть виконуватися одні і ті ж або близькі за змістом операції і види робіт. На універсальних робочих місцях здійснюються різнорідні роботи. Такі робочі місця оснащені, як правило універсальним устаткуванням або цілим рядом верстатів і механізмів, що дозволяють в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва швидко переходити від одного виду робіт до іншого.

По ознаці розподілу праці виділяють два типи робочих місць: індивідуальні, де постійно зайнятий один працівник-виконавець, і колективні, де трудові процеси здійснюються групами працівників (наприклад, в умовах бригадної організації праці) при обслуговуванні крупних машинних агрегатів і апаратурних систем. Тут важливе значення має підбір кадрів, чіткий розподіл трудових функцій між виконавцями і об'єктивна оцінка трудового внеску кожного працівника в колективну працю.

Залежно від числа обслуговуваного устаткування, робочі місця можуть бути одноверстатними і багатоверстатними. При багатоверстатному обслуговуванні двох і більш робочих місць з напівавтоматичним або автоматичним устаткуванням необхідно правильно визначити можливе число одночасно обслуговуваних машин і механізмів, щоб запобігти можливості їх простоїв і повністю завантажити продуктивною працею робітників-виконавців. Таке обслуговування можливе тільки при повній або частковій автоматизації виробництва, коли на кожному верстаті є вільний машинно-автоматичний час, протягом якого робітник може обслужити інші верстати.

По ознаці стабільності робочі місця підрозділяються на стаціонарні (розташовані і обладнані на одному місці) і на пересувні (що постійно переміщаються в просторі).

Ефективність функціонування робочих місць обумовлена цілим рядом обов'язкових вимог, що пред'являються до них. З числа цих вимог найпряміше і дієвіше відношення до рівня досконалості робочого місця, його продуктивного потенціалу мають якість оснащення, якість побудови (планування) і якість обслуговування.

Під оснащенням робочого місця розуміється сукупність засобів праці, що знаходяться на ньому: основного технологічного і допоміжного устаткування, технологічного і організаційного оснащення, засобів зв'язку і сигналізації, засобів охороні праці і техніці безпеки.

У основне технологічне устаткування включаються верстати, робочі машини, агрегати, автоматичні лінії, технологічна апаратура і т.п., тобто все те, за допомогою чого здійснюється основний процес виробництва.

141

Рис. 9.2. Тяжкість, напруженість і складність праці

142

До допоміжного устаткування відносяться транспортери, рольганги і інші транспортні засоби; складальні, зварювальні і випробувальні стенди, різні вантажопідйомні пристрої і т.п.

До складу технологічного оснащення входять ріжучий і вимірювальний інструмент, різні пристосування і технічна документація. Організаційне оснащення представлене виробничими меблями, тарою, засобами сигналізації, зв'язку, освітлення, захисними і запобіжними пристроями, засобами по охороні праці і техніці безпеки.

До основного і допоміжного технологічного устаткування, предметів технологічного і організаційного оснащення пред'являються жорсткі ергономічні вимоги, що забезпечують нормальну працездатність людини, високу продуктивність праці і збереження здоров'я на основі повного використання функціональних можливостей людини.

Важливе значення для конструювання і розміщення машин, устаткування і оснащення має просторове узгодження робочого місця і робочої зони з можливостями працівника (встановлення зон досяжності органів тіла, траєкторій робочих рухів, відстаней переміщень в процесі праці і т.п.). Найзагальнішим в цьому питанні є принцип економії рухів і енергії людини. Для вирішення цих задач враховують антропометричні дані людини, тобто дані про основні розміри тіла людини. У основу проектування устаткування і робочих місць, що забезпечують фізіологічно раціональну робочу позу, закладається принцип антропометричної відповідності людини (його тіла і робочих органів) і матеріальних предметів оснащення робочого місця.

Під плануванням робочого місця розуміється доцільне просторове розміщення в тривимірному просторі всіх функціонально пов'язаних між собою засобів виробництва, предметів праці і самого працівника. При цьому розташування засобів і предметів праці повинне задовольняти двом основним вимогам: не створювати скупченості і тісноти на робочому місці, з одного боку, і не викликати зайвих рухів, ходінь і переміщень предметів праці, оснащення і готових виробів – з іншого. Порушення принципів розміщення засобів і предметів праці приводить до непродуктивних витрат робочого часу і енергії працівника, до передчасного стомлення і зниження продуктивності праці. Раціональне планування робочого місця вимагає дотримання наступних правил:

•робочий простір повинен бути мінімальним, але достатнім для вільного здійснення всіх трудових дій з урахуванням антропометричних показників при різних робочих позах;

•розміщення устаткування необхідно здійснювати в основній робочій зоні, органи управління ним – в межах зон досяжності працівника;

•слід передбачати зручну робочу позу для працівника, що виключає зайві рухи, повороти, нахили і витрати енергії, які викликають додаткове стомлення. При невеликих фізичних навантаженнях (до 5 кг) рекомендується робоча поза «сидячи»; при навантаженнях від 5 до 10 кг – змінна «сидячи» і «стоячи», а понад 10 кг – «стоячи». Багато в чому робоча поза залежить від характеру виконуваних трудових функцій (для слюсаря-складальника точних приладів рекомендується поза «сидячи», для верстатників, зайнятих обслуговуванням середніх і крупних верстатів – поза «стоячи», для багатоверстатників – поєднання пози «стоячи» з постійними переміщеннями по зоні обслуговування і т.д.). Але у всіх випадках робоча поза повинна забезпечувати зручність положення тулуба, голови і кінцівок; хороший огляд робочої зони; свободу маніпуляцій з предметами праці, інструментом і органами управління механізмами і приладами;

•виявлення технологічного взаємозв'язку кожного робочого місця з суміжними, способів і відстаней переміщень предметів праці, особливостей засобів праці і змісту трудових дій працівників. На основі цього для кожного конкретного робочого місця визначаються його площа, розміщення устаткування і допоміжних пристосувань, положення працівника, і проектуються умови праці: освітлення, засоби зв'язку, засобу для видалення шкідливих виробничих впливів і для забезпечення повної безпеки працюючих;

•забезпечення робочої висоти (тобто висоти робочої поверхні) і висоти сидіння (при сидячій позі) або висоти підставок під ноги (при робочій позі стоячи). Робоча висота і висота сидіння повинні бути регульованими, що створювало б зручності для робітників різного росту;

•таке планування робочого місця, робочої пози і виробничих меблів, щоб постійно дотримувалася фізіологічно прийнятна відстань між очима працівника і предметом праці: при особливо точних роботах – до 25 см, при точних – 25-35 см; по групі робіт, що не мають високих вимог до зорового сприйняття – 35-50 см, і для робіт, при виконанні яких зоровий фокус має другорядне значення, – понад 50 см.

143

Обслуговування робочих місць охоплює цілу систему заходів щодо їх забезпечення засобами, предметами праці, надання різного роду послуг виробничого характеру. Обслуговування зв'язує безліч спеціалізованих робочих місць і виробничих ділянок в єдиний, ефективно функціонуючий виробничий організм. Без чітко налагодженої системи обслуговування неможливо реалізувати передові досягнення в розвитку техніка і технології, можливості високої кваліфікації і передового досвіду робітників-виконавців.

У розвиненому, крупному і добре організованому виробництві налічується до 10 функцій обслуговування.

1.Виробничо-підготовча. У неї входить розподіл робіт по робочих місцях, комплектування заготівок і матеріалів, забезпечення технічною і економічною документацією (креслення, схеми, наряд-завдання і т.п.), а також виробництво різних допоміжних матеріалів. Від належної підготовки багато в чому залежить успіх і основного виробництва.

2.Інструментальна. Її задача – забезпечити основне виробництво інструментом і пристосуваннями. Це включає отримання, облік і складування інструментів і технологічного оснащення на центральному інструментальному складі; видача їх в цехові інструментальнороздавальні комори а потім – доставка на робочі місця; централізоване заточування ріжучого інструменту; технічний нагляд за правильністю використання і збереженням інструменту і технологічного оснащення. На складах і в цехових коморах зберігаються поточні і страхові запаси інструменту і оснащення, величина яких нормується, як і витрата інструментів. Дуже важливим в системі інструментального обслуговування є постійний зв'язок робочих місць з інструментальними коморами (доставка інструменту на робочі місця і повернення зношеного, забезпечення ремонту, заточування або відновлення інструменту). При правильній організації інструментального обслуговування втрати робочого часу основних робітників на зміну інструменту або ліквідацію несправностей в оснащенні зводяться до мінімуму.

3.Налагоджувальна. Чим складніше устаткування, тим більше роль цієї функції. Первинна наладка полягає в установці, оснащенні, регулюванні і контролі за роботою нового або модернізованого устаткування; переналагодження – в зміні оснащення і регулюванні устаткування при переході до нової технології або випуску нової продукції; під-наладка – в усуненні порушень, що з'являються, в роботі устаткування, пристосувань і оснащення. Формою може бути плановозапобіжна, здійснювана по графіками, і чергова, яка застосовується на відносно невеликих підприємствах і ділянках. Особливістю функції обслуговування є те, що вона виконується висококваліфікованими робітниками, що перевершують по своїй кваліфікації робітниківоператорів.

4.Енергетична. Полягає в забезпеченні цехів, ділянок і робочих місць енергією і міжремонтним обслуговуванням енергетичних установок і пристроїв. На більшості машинобудівних підприємств основним видом енергії є електрична. Але на підприємствах інших галузей промисловості застосовуються тепловий, гідравлічний і пневматичний види енергії, і для виконання енергетичної функції створюються спеціальні служби при відділах головного енергетика або головного механіка (на більшості гірських підприємств застосовується пневматичне буріння, і тут створюється окреме компресорне господарство). Як правило, енергетичні функції централізовані і знаходяться під строгим контролем, оскільки щонайменший перебій в постачанні робочих місць енергією викликає масові простої і порушення всієї організації праці і виробництва.

Ремонтна функція полягає в поточному ремонті і профілактичному обслуговуванні устаткування, а також у виготовленні або відновленні запасних частин до нього, яких немає в наявності в готовому вигляді. Основною формою організації ремонту є система плановозапобіжного ремонту (ПЗР), яка полягає в проведенні ремонту кожного верстата, агрегату або установки після відробітку ним передбаченого паспортом числа годин. Здійснення ремонтів, контроль технічного стану устаткування, нагляд за дотриманням правил його експлуатації, організацію роботи ремонтно-механічних майстерень здійснює служба головного механіка і її підрозділи, або функціональні працівники в цехах і на ділянках.

6.Контрольна функція реалізується у формі систематичного контролю якості продукції або робіт, в прийманні, випробуваннях і аналізі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, одержуваних із сторони. Важливою її задачею є облік, аналіз і попередження браку продукції. Для організації трудової діяльності основних робітників контроль якості і профілактика браку має дуже важливе значення, оскільки брак знижує продуктивність праці, а час, витрачений на випуск бракованої продукції, рівнозначний простоям і втратам

144

робочого часу. Контрольну функцію на більшості підприємств здійснюють відділи технічного контролю (ВТК).

7.Транспортна. Її основна задача – доставка сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів до робочих місць, переміщення предметів праці між робочими місцями, ділянками і цехами, вивіз готової продукції на склад або до споживачів, а також транспортування відходів виробництва. Крім того, в транспортну функцію входять навантажувальнорозвантажувальні роботи і роботи на складах. У велико-серійному і масовому виробництвах організовуються постійні кільцеві або маятникові маршрути транспортних засобів (авто і електрокарів, автомобілів, електропоїздів і ін.). У одиничному і дрібносерійному виробництві здійснюються одноразові перевезення технічних вантажів по планах-графіках або заявках цехів і ділянок. Найбільш трудомісткими і важкими є навантажувально-розвантажувальні роботи і роботи на складах. Тому необхідно передбачати всемірне скорочення важкої фізичної праці за рахунок застосування підйомників, кранів-штабелерів, електро- і автонавантажувачів та інших механізмів.

8.Ремонтно-будівельна. У її задачі входять: підтримка в робочому стані будівель, споруд, їх поточний і, в деяких випадках середній ремонт, ліквідація наслідків аварій і стихійних бід, будівництво дрібних допоміжних споруд, ремонт дорогий і під'їзних шляхів.

9.Господарсько-побутова функція реалізується для підтримки чистоти і порядку у виробничих і побутових приміщеннях, забезпечує працюючих питною водою, спец. живленням (молоком, калорійними сніданками, соками), а також всіма видами побутового обслуговування на виробництві.

10.Складська. Виділяється з транспортної, коли на підприємстві великі вантажопотоки і є складне і розгалужене складське господарство. У поточному оперативному виробництві для здійснення цієї функції створюються: а) складські накопичувально-комплектуючі пристрої і б) розподільні складські пункти.

Накопичувально-комплектуючі пристрої призначені, по-перше, для створення на робочому місці заділів заготівок деталей і інших початкових предметів обробки, що забезпечує безперебійність трудового процесу; по-друге, для укомплектовування виконуваних робіт потрібною номенклатурою початкових матеріалів, заготівок, деталей і тому подібних засобів.

Розподільно-складські пункти служать для формування і розподілу матеріальних потоків по потрібних напрямах і для безпосереднього живлення робочих місць необхідними ресурсами і предметами праці. Розподільно-складські пункти можуть приймати форму МАСК (матеріальний склад для живлення робочих місць матеріалами ущільнювачів, мастикою, герметиками, паливномастильними матеріалами, дрантям, лаками, фарбами і т. п.); ПРОСК (проміжний склад для підбору по заявках робочих місць і ділянок потрібних комплектів заготівок, деталей, комплектуючих виробів); СГП (склад готової продукції для складування і відправки за призначенням закінченою обробкою продукції).

Організація обслуговування робочих місць залежить від масштабів і типу виробництва, його технічної оснащеності і особливостей технології. У одиничному і дрібносерійному виробництві на невеликих підприємствах застосовується чергова форма обслуговування, при якій обслуговуючі робітники викликаються у міру потреби. На крупніших підприємствах і у великосерійному виробництві одержало розвиток планово-запобіжне обслуговування. Воно здійснюється по наперед розроблених графіках і розкладах по кожній з функцій обслуговування (доставка матеріалів – через кожні 30 мін, під-наладка верстатів – двічі в зміну, заміна або заточування інструменту – через кожні 45 мін і т.д.). Ця форма обслуговування вимагає ретельної підготовки і забезпечення чіткої і безперебійної роботи всіх допоміжних служб підприємства.

На крупних підприємствах в масово-потоковому виробництві застосовується стандартна форма обслуговування, при якій всі функції обслуговування здійснюються по стандартних планах

ісхемах, ритмічно і безперебійно. Ця форма економічна, ефективна, але вимагає строгої виробничої дисципліни як в основному, так і в допоміжному виробництві.

Управління обслуговуванням може здійснюватися централізованим або децентралізованим способами. При централізованому способі обслуговування всі функції здійснюються єдиними централізованими службами підприємства. При децентралізованому способі функції обслуговування передаються первинним підрозділам підприємства (цехам, ділянкам). При невеликих обсягах виробництва частину функцій по обслуговуванню можуть виконувати основні виробничі робітники, а допоміжні робітники – суміщати дві і більш функції. На багатьох підприємствах, де це економічно доцільно, застосовується змішаний спосіб обслуговування робочих місць, при якому частина найважливіших і складніших функцій здійснюється

145

централізовано (наприклад, профілактика і наладка устаткування), а інші — децентралізовано, силами самих цехів і ділянок.

Вдосконалення оснащення, раціоналізація планування і підвищення рівня обслуговування робочих місць створюють основу для їх ефективного функціонування за рахунок зниження трудомісткості виконуваних робіт і поліпшення використання робочого часу (скорочення втрат і непродуктивних витрат робочого часу).

9.3. Умови праці

Високий рівень стану і обслуговування робочих місць вирішує і ще одну важливу задачу (крім забезпечення їх ефективного функціонування) – сприяє створенню надійних сприятливих умов для трудової життєдіяльності людини, тобто створенню відповідної обстановки і безпосередніх умов для конкретної живої праці.

Вважається, що умови праці – це зовнішнє середовище, що оточує людину в процесі виробництва. Вони формуються під впливом сукупності взаємозв'язаних виробничих чинників, які визначають стан виробничої обстановки і роблять вирішальний вплив на організм людини, його фізіологічні і психічні функції під час трудової діяльності, а отже – на його працездатність і продуктивність. Ці чинники можна згрупувати таким чином:

–соціально-економічні, які включають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці, попереджувальний і повсякденний нагляд, систему пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах;

–психологічні чинники, обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером даного виду праці (фізичне і нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і ритм праці);

–санітарно-гігієнічні умови, що визначають зовнішнє виробниче середовище (мікроклімат, шум, стан повітря, освітлення і ін.), а також санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

–естетичні, сприяючі формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурно- конструкторсько-художнє оздоблення інтер'єру, устаткування, оснащення, виробничого одягу, озеленення і т.п.);

–соціально-психологічні чинники, що характеризують взаємостосунки в трудовому колективі і створюють у працівника відповідний психологічний настрій.

Чинники виробничої обстановки обмежені психологічними і фізіологічними рамками. Психологічні межі характеризуються певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту. Фізіологічні межі визначаються такими нормативами, перевищення яких вимагає припинення роботи.

Кількісна і якісна оцінка сукупної дії всіх чинників виробничого середовища на працездатність, здоров'я і життєдіяльність людини знаходить вираз в показнику тяжкості праці. Це поняття застосовне як до фізичної, так і до розумової праці. Під впливом умов праці формуються три основні функціональні стани організму: нормальне, прикордонне (між нормою і патологією) і патологічне. Кожен стан має власні відмітні ознаки. Від того, в якому з них знаходиться організм людини, залежать результати його трудової діяльності і здоров'я.

Такі ознаки служать фізіологічною шкалою тяжкості робіт, а всі роботи (згідно медикофізіологічної класифікації) розділені на шість категорій тяжкості.

Перша категорія — роботи, виконувані в умовах, близьких до фізіологічного комфорту. При цьому розумове, фізичне і нервово-емоційне навантаження повністю відповідає фізіологічним можливостям людини. У практично здорових людей такі умови підвищують тренованість організму і його працездатність. Стомлення в кінці робочого дня незначне. Протягом всього трудового періоду у людини зберігаються висока працездатність і здоров'я.

Друга категорія — роботи, виконувані в сприятливих умовах. Вони також не викликають яких або істотних змін психофізичних функцій. Після закінчення трудового процесу у людей, що не мають медичних протипоказань до таких робіт, не виникає значного стомлення. Працездатність не порушується, відхилень в стані здоров'я, пов'язаних з професією, не спостерігається протягом всього періоду трудової діяльності.

Третя категорія — трудові процеси, що протікають в умовах, не цілком сприятливих, і супроводжуються підвищенням м'язового, психічного і нервово-емоційного навантаження. При

146

цьому у практично здорових людей виникають реакції, характерні для прикордонного стану організму: знижуються показники фізіологічних функцій, особливо в кінці роботи в порівнянні з рівнем на початок робочого періоду; погіршуються функціональні показники у момент трудових зусиль, перш за все – функції центральної нервової системи; затягується відновний період і т.д. Ефективним засобом усунення подібних негативних зрушень є розробка раціональних режимів праці і відпочинку.

Четверта категорія — роботи, що протікають в несприятливих умовах, які приводять до глибших прикордонних (перед-патологічних) реакцій в організмі практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується як в між-операційних інтервалах, так і у момент трудового зусилля. Змінюються співвідношення періодів в динаміці працездатності і продуктивності праці. Підвищується рівень загальної захворюваності, з'являються виробничообумовлені захворювання, ростуть кількість і тяжкість виробничих травм. За наявності підвищеного рівня дії небезпечних і шкідливих виробничих чинників можуть виникнути і професійні захворювання. Необхідна працездатність може підтримуватися тільки за рахунок перенапруження механізмів, які компенсують порушення функцій організму.

П'ята категорія – це роботи, що характеризуються наявністю екстремальних умов праці, під впливом яких в кінці робочого періоду (зміни, тижні) формуються реакції, відповідні патологічному функціональному стану організму у практично здорових людей. У більшості працівників такі реакції зникають після достатнього і повноцінного відпочинку, але через різні причини вони можуть стабілізуватися і перейти в більш-менш розвинене захворювання.

Тому для даної категорії характерний високий рівень виробничо-обумовленої і професійної захворюваності. Одночасно у працюючих значно погіршуються показники роботи, змінюються криві працездатності і продуктивності праці.

Шоста категорія – трудові процеси, що протікають в особливо несприятливих умовах, що викликають швидкий розвиток патологічних реакцій організму, що нерідко супроводжуються важкими функціональними порушеннями життєво важливих органів.

Категорія тяжкості праці визначається на основі оцінки умов праці за допомогою балів, що відображають ступінь дії виробничого середовища на організм людини. На всі типові робочі місця, які мають схожі умови праці, розробляються «Карти умов праці на робочому місці». Умови праці робочого місця оцінюються з урахуванням впливу на працюючих всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу. На основі комплексної оцінки робоче місце відноситься до відповідної категорії тяжкості праці. Ці дані заносяться в «Карту умов праці».

«Карта» служить об'єктивною основою для розробки організаційно-технічних, економічних, санітарно-гігієнічних і інших заходів щодо поліпшення умов праці. У збиранні матеріалів і складанні карти повинні брати участь фахівці відділу праці і заробітної платні, охорони праці і техніки безпеки, промислово-санітарних лабораторій, медсанчастини.

Умови праці, відповідні першій і другій категорії тяжкості, повинні служити еталоном при розробці заходів для тих ділянок виробництва, де зберігаються окремі шкідливі обставини або небезпеки. Оцінка тяжкості праці дозволяє виявити необхідність надання пільг і компенсацій, їх зменшення або відмови в них при поліпшенні умов праці. Найбільший ефект (як спеціальний, так і економічний) заходи щодо поліпшення умов праці дають тоді, коли вони розробляються на основі атестації робочих місць і упроваджуються на стадії проектування нових і реконструкції діючих виробництв, технологічних процесів, виробничого устаткування. Саме в цьому випадку створюються кращі можливості для реалізації новітніх досягнень у області фізіології, психології, гігієни праці і ергономіки.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване устаткування, сировина і матеріали є потенційними джерелами шкідливих виробничих чинників, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає у врегулюванні відносин між власником (або уповноваженим їм органом) і працівниками щодо реалізації їх прав на здоров'я і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по організації в терміни, обумовлені колективним договором, але не рідше одного разу за п'ять років.

147

148

ТЕМП РОБОТИ

Незначна Середня Підвищена

ВИРОБНИЧИЙ ШУМ

Рис. 9.4. Чинники виробничого середовища (по класифікації МОП)

149

Атестація робочих місць передбачає:

–виявлення чинників і причин виникнення незадовільних умов праці;

–санітарно-гігієнічні дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня тяжкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

–комплексну оцінку чинників виробничої обстановки і характеру праці, їх відповідності стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам;

–встановлення ступеня шкідливості і небезпеки праці;

–обґрунтування віднесення робочого місця до категорії з шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

–визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

–аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За наслідками атестації складаються переліки:

–робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

–робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок засобів підприємства;

–робочих місць з незадовільними умовами праці, для яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Атестація робочих місць, розкриваючи і оцінюючи недоліки, складності і трудності виробничого середовища, створює широкі можливості для вдосконалення умов трудової діяльності, а отже, і для підвищення працездатності людини, продуктивності і якості його праці.

9.4. Нормування праці

Однією з важливих передумов виявлення і об'єктивної оцінки резервів підвищення продуктивності трудової діяльності є нормування праці. Нормування праці – багатоаспектне джерело резервів ефективності. Річ у тому, що в порівнянні зі всіма іншими видами виробничих ресурсів, витрати праці є найбільш динамічним видом ресурсу в плані його здібності до скорочення. Як правило, зменшення витрат праці одночасно забезпечує зниження витрат на одиницю продукції і інших видів виробничих ресурсів (витрат на основні фонди, паливо, енергоносії). В результаті істотно знижується собівартість виробництва навіть при невисокій частці витрат, пов'язаних з оплатою праці. Крім того, підприємства, що скоротили трудові витрати, можуть одержати додатковий дохід за рахунок збільшення обсягу випуску продукції при незмінній технічній базі і виробничих площах.

Такий тісний взаємозв'язок між ефективністю використання праці і загальними економічними результатами діяльності підприємств примножує значущість нормування праці, робить його обов'язковою умовою науково-обґрунтованого пошуку резервів зростання продуктивного потенціалу.

Нормування праці як область економічної, інженерної і соціальної діяльності на підприємстві – це система засобів і методів встановлення міри праці, необхідної для об'єктивної оцінки його ефективності і адекватного рівня його оплати. До числа засобів нормування праці відносяться централізований нормативні матеріали, засоби вимірювання і аналізу трудових процесів, комп'ютерна техніка. Методи нормування праці по суті є технологіями встановлення і застосування норм праці.

Метою нормування праці на підприємстві є забезпечення ефективного використання його виробничого і трудового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок зниження трудових витрат шляхом реалізації досягнень науки і передового досвіду, своєчасного їх віддзеркалення в нормах.

Широкі можливості у сфері вдосконалення нормування пов'язані, в першу чергу, з активізацією діяльності підприємств в цьому напрямі. Всі питання нормування праці є повністю їх прерогативою. Вони мають право встановлювати тарифні ставки, вирішувати проблеми оплати праці (розміри преміальних виплат, доплат за несприятливі умови праці). Відсутня необхідність регулювання оплати праці шляхом завищення норм часу, що дозволяє вводити норми на рівні потрібних витрат, які повною мірою можуть виконувати властиві їм функції планування і

150