Лекции СТО

управління на підприємстві, регулювання соціально-трудових відносин між працедавцем і найнятими робітниками.

Норми трудових витрат покликані виконувати наступні функції:

–визначення необхідної чисельності працівників;

–внутрішньовиробниче поточне і перспективне планування;

–оцінка і стимулювання ефективної праці;

–забезпечення нормальної інтенсивності праці відповідно до прийнятих критеріїв;

–гарантоване дотримання інтересів працівника в змістовності робіт, які доручаються йому

врамках норми, перспектив його професіонально-кваліфікаційного зростання (трудової кар'єри). Норма трудових витрат по величині і по структурі є витратами робочого часу на виконання

певного обсягу робіт, підраховані на основі об'єктивної оцінки і точного обліку всіх раціонально необхідних елементів трудових дій. Такі елементи трудових дій за часом одержали назву нормативів.

Нормативи по праці – це регламентовані величини режимів роботи устаткування, витрат праці і часу перерв в роботі, одержані в результаті наукових досліджень і призначені для багатократного використання при розрахунку конкретних норм витрат праці.

Застосування нормативів по праці забезпечує єдність в нормах праці на аналогічні роботи, виконувані на підприємствах. Встановлення норм по наявних нормативах значно зменшує витрати часу на оперативне нормування. Якість нормативів істотно впливає на рівень і якість норм праці. Тому нормативи по праці повинні відповідати наступним основним вимогам:

–відповідати сучасному рівню розвитку техніки, організації праці і виробництва, враховувати прогресивні методи і прийоми роботи;

–по ступеню укрупнення і точності відповідати технічним, технологічним і організаційним умовам того типу виробництва, для якого вони призначені (масового, великосерійного, серійного, дрібносерійного, одиничного);

–правильно враховувати вплив різних чинників на тривалість окремих елементів процесу і операції в цілому;

–охоплювати найпоширеніші варіанти виконання робіт, бути зручними для розрахунку

норм.

Згідно своєму призначенню, вживані нормативи діляться на: нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Серед нормативів по праці на перше місце по значущості поставлені нормативи режимів роботи устаткування. Це великий розділ нормативного господарства, тому що під впливом науково-технічного прогресу постійно удосконалюється техніка, освоюються нові види сировини і матеріалів, з'являється новий ріжучий, формоутворювальний і доводочний інструмент, упроваджуються лазерні, ультразвукові і криогенні процеси. При великій різноманітності технічних умов потрібні нормативні довідники, що охоплюють як нові, так і традиційні процеси.

На промислових підприємствах нормативи режимів різання зводять в інструкціяексплуатаційні карти по кожному вигляду і типорозміру верстатів, в яких сконцентровані всі потрібні дані для вибору подач, швидкостей і глибин різання. У картах приводяться також поправочні коефіцієнти, необхідні для переходу до обробки різних, видів стали, чавуну і інших матеріалів. Нормативи розроблені на базі експериментальних досліджень, а також досвіду передовиків виробництва, що застосовують швидкісні методи обробки металів різанням, прогресивні ріжучі інструменти, які раціонально використовують можливості устаткування.

У основі розробки нормативів часу лежить вивчення технологічно однорідних операцій, що складаються з певної кількості однотипних елементів. Нормативи є початковими для встановлення обґрунтованих норм часу і призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, прийомів ручної роботи по управлінню і обслуговуванню устаткування. Технологічні операції відрізняються кількістю вхідних в них елементів і послідовністю їх виконання. Різне поєднання таких елементів в кожному окремому випадку служить змістом операції. Тому в технологічно однорідних операціях можна виділити типові елементи і визначити витрати робочого часу, потрібні для їх виконання. Залежно від структури витрат робочого часу виділяються нормативи: основного (технологічного) часу; допоміжного часу; часу на обслуговування робочого місця; часу на відпочинок і особисті потреби; підготовчо-завершального часу.

Нормативи часу діляться на диференційовані і укрупнені відповідно до розділення трудового процесу на елементи.

151

НОРМАТИВИ

НОРМАТИВИ ПРАЦІ ПІДЛЕГЛОСТІ

(КЕРОВАНОСТІ)

НОРМА НОРМИ ПРАЦІ ПІДЛЕГЛОСТІ

(КЕРОВАНОСТІ)

Рис. 9.5. Нормативи і норми праці

152

До диференційованих відносяться нормативи часу на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Такі нормативи називаються мікро-елементними нормативами. Найпоширенішими є диференційовані нормативи часу, розроблені на виконання окремих трудових прийомів і призначені для розрахунку конкретних норм в умовах масового, великосерійного, середньо-серійного виробництва і для розробки більш укрупнених нормативів часу. Мікро-елементні нормативи можуть застосовуватися також в одиничному і дрібносерійному виробництві для перевірки складу і обґрунтованості окремих типових норм і укрупнених нормативів, або розробки їх для нових трудових процесів.

При розробці більш укрупнених диференційованих (елементних), нормативів враховують післяопераційну технологію, що регламентує послідовність переходів, режими роботи устаткування, властивості і конструктивні особливості інструменту, оснащення і т.п. Ці нормативи визначають тривалість виконання кожного елементу норми часу по кожному переходу окремо. Досвід розробки і застосування елементних нормативів в різних галузях промисловості показує, що встановлення нормативних значень окремих прийомів або їх комплексів, а також розробки нормативів режиму роботи устаткування дозволяють значно знизити трудомісткість оперативного нормування і підвищити обґрунтованість встановлених норм. Проте унаслідок того, що диференційовані нормативи не є засобом раціоналізації трудових процесів, вони не забезпечують єдності і рівнонапруженості норм, встановлюваних на різних підприємствах. У багатьох нормативах приводяться поправочні коефіцієнти для коректування (збільшення або зменшення) розрахованої норми праці залежно від конкретних організаційно-технічних умов виробництва.

У сучасних умовах нормування праці (розробка норм трудових витрат) з використанням нормативів дозволяє активно впливати на потенційні можливості і результати діяльності підприємств по досягненню важливих економічних і соціальних цілей: забезпечення виробництва і реалізації конкурентноздатних товарів, з одного боку, і відтворення трудового ресурсу – з іншого. Норми праці повинні сприяти отриманню достатнього розміру прибутку і, в той же час, вирішувати соціальні задачі, гарантуючи для найнятого робітника нормальну інтенсивність праці, його матеріальну зацікавленість при роботі по обґрунтованих нормах.

Обґрунтована норма будується з сукупності послідовно взаємозв'язаних елементів нормативних витрат і припускає всебічній облік чинників, що впливають на її величину в конкретних організаційно-технічних умовах. В зв'язку з цим, норми трудових витрат повинні враховувати технічні характеристики наявного устаткування і інструменту, вживану технологію, раціональну організацію і обслуговування робочих місць.

Високий рівень якості норми праці забезпечується його технічним, психофізіологічним обґрунтуванням, а також обґрунтуванням в соціальному і економічному аспекті. Норми праці, встановлені з урахуванням технічних, технологічних і організаційних можливостей виробництва, називаються технічно обґрунтованими. Психофізіологічне обґрунтування означає побудову норми для таких умов роботи, які виключали б або надавали мінімум несприятливого впливу на організм людини, дозволяли б раціонально поєднувати режими праці і відпочинку. Соціальне обґрунтування норм передбачає забезпечення змістовності праці, підвищення інтересу до роботи. Економічне обґрунтування дає можливість побудувати норму для найефективнішого варіанту роботи з урахуванням продуктивності устаткування, мінімального витрачання початкових матеріалів і енергоносіїв, оптимального завантаження працівника протягом зміни. Воно повинне відобразити граничні витрати в умовах, обумовлених технічним, психофізіологічним, соціальним обґрунтуванням.

Якщо для побудови норм трудових витрат немає відповідних обґрунтованих нормативів, перевірених практикою, то доводиться використовувати досвід і статистику минулих років. Норми, розраховані таким чином, носять назву досвідчено-статистичних. Досвідчено-статистичні норми далекі від досконалості, в них повторюються прорахунки і втрати минулих періодів діяльності підприємства, вони не враховують прогресивних змін в техніці, технології, організації виробництва, відображають вчорашній день економіки. Тому в сучасних умовах застосування досвідчено-статистичних норм може мати лише епізодичний і короткочасний характер як вимушена оперативна міра для вирішення приватних вузько обмежених задач.

При нормуванні праці застосовуються норми часу, норми вироблення, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання. Оскільки загальним вимірником праці служить робочий час, всі норми праці є похідними від норми часу.

Норма часу – це кількість робочого часу, необхідне для виконання одиниці певної роботи (операції) одним робітником (або групою робітників відповідної чисельності і кваліфікації) в

153

найраціональніших для даного підприємства організаційних, технічних і господарських умовах з урахуванням передового виробничого досвіду. Вона обчислюється в людино-годинах, людинохвилинах або людино-секундах. При розрахунку норми часу (HЧ ), встановлюються витрати

робочого часу: підготовчо-завершального (tПЗ ), оперативного (tОП ), обслуговування робочого місця (tОРМ ), на відпочинок і особисті потреби (tВОП ) і регламентованих (нормованих) перерв з організаційно-технічних причин (tРП ):

Підготовчо-завершальний (tПЗ ) – це час, що витрачається на підготовку до виконання

завдання і дії, пов'язані з його закінченням: отримання інструменту, пристосувань, необхідної документації; ознайомлення з роботою, кресленням, з порядком виконання роботи; установка пристосувань, інструменту, наладка устаткування; зняття інструменту і пристосувань після закінчення роботи; здача пристосувань, інструменту, документації. Його особливістю є те, що воно витрачається один раз на партію предметів праці (n) і не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням.

Оперативний час (tОП ) витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предметів

праці, а також на допоміжні дії, необхідні для здійснення цих змін. Витрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції. Вони підрозділяються на основні і допоміжні. Основний (технологічний) час – tосн – витрачається на цілеспрямовану зміну предмету праці (його

розмірів, форми, складу, властивостей, стану і положення). Протягом допоміжного часу (tдоп )

виробляються завантаження сировини, заготівок, знімання готової продукції, управління устаткуванням, контроль за ходом технологічного процесу і якістю продукції.

Час на обслуговування робочого (tОРМ ) місця визначається по нормативах або за даними

фотографії робочого часу. Склад робіт по обслуговуванню робочого місця і необхідні витрати часу на їх виконання залежать від типу і організації виробництва, характеру виконуваної роботи, виду устаткування і т.д. Частина цих робіт може виконуватися протягом машинно-автоматичного часу (мастило і чищення устаткування, змітання стружки), а інша може бути передана робітникам по обслуговуванню.

Час на відпочинок і особисті потреби (tВОП ) встановлюється для підтримки нормальної працездатності і для особистої гігієни. Тривалість таких перерв залежить від умов праці.

Час регламентованих перерв (tРП ) з організаційно-технічних причин об'єктивно обумовлений характером взаємодії робітників і устаткування. Усунення цих перерв практично неможливе або економічно недоцільне. Наприклад, якщо один робітник обслуговує декілька верстатів, то дуже часто неможливо повністю синхронізувати час дії робітника з машинним часом. Слідством цього є перерви, які повинні включатися в норму часу.

Всі витрати робочого часу (окрім підготовчо-завершального) встановлюються на операцію або на одиницю виробу в процентному співвідношенні до оперативного часу (K, %). У сумі вони складають норму штучного часу (tШТ ):

100

154

Норма повних витрат часу на виробництво одиниці продукції або виконання операції визначається як штучно-калькуляційний час (tШТК ):

де n – кількість виробів в партії.

Тоді норма часу на виготовлення всієї партії виробів (tПАРТ ) або виконання всього завдання буде:

tПАРТ tПЗ tШТ n

або

де tПАРТ – час на виготовлення партії виробів.

Норми часу не завжди зручні в оперативній роботі, зокрема, коли виникає потреба розрахувати завантаженість або продуктивність працівника. У подібних ситуаціях використовуються норми вироблення.

Норма вироблення за визначенням є кількістю натуральних (штук, метрів, тонн) або умовних одиниць продукції (комплектів, наборів, сукупностей), яка повинна бути виготовлена в одиницю часу (зміну, місяць) в певних організаційно-технічних умовах одним або групою робітників відповідної кваліфікації. Норма вироблення ( НВИР ) пов'язана з нормою часу ( НЧ ) зворотним співвідношенням:

де ТСМ – фонд робочого часу за зміну.

У тих виробництвах, де підготовчо-завершальний час, час на обслуговування робочого місця, на особисті потреби і відпочинок нормуються на зміну, норма вироблення складе:

Зворотна залежність між нормою часу і нормою вироблення виявляється у тому, що із зменшенням норми часу норма вироблення збільшується. Проте змінюються ці величини не в однаковій пропорції: норма вироблення збільшується більшою мірою, чим зменшується норма часу.

Якщо позначити відсоток підвищення норми вироблення ( НВИР ):

НВИР НВИР 100%, НВИР

155

а відсоток зниження норми часу ( НЧ ):

НЧ НЧ 100%,

НЧ

ці зміни будуть зв'язані таким чином:

На окремі види робіт норми часу і норми вироблення встановлювати досить важко. У таких умовах норми праці виступають у вигляді норм обслуговування і норм чисельності, які у міру механізації і автоматизації виробництва знаходять все більше розповсюдження.

Норма обслуговування відображає розрахункову кількість одиниць устаткування (число робочих місць, квадратних метрів площі і т.д.), яке має обслуговуватися одним робітником або групою робітників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов протягом зміни. Вона є похідною від норми часу. Основу норми обслуговування складає норма часу обслуговування.

Норма часу обслуговування – це кількість часу, необхідне в певних організаційнотехнічних умовах на обслуговування одиниці устаткування, квадратного метра виробничої площі і т.д. протягом зміни. Визначивши норму часу на обслуговування по нормативах або за допомогою хронометражу, можна розрахувати норму обслуговування:

устаткування, одиниці виробничих площ і т.д.; HЧ – норма часу на одиницю обсягу роботи, на виконувану функцію; n – кількість одиниць роботи, виконуваної протягом певного періоду (зміни, місяця); k – коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, не врахованих нормою часу (функції обліку, інструктажу, спостереження за процесом), а також на відпочинок і особисті потреби.

Різновидами норм обслуговування є норми керованості і норми чисельності, визначаючі кількість працівників або число структурних підрозділів, підлеглих одному керівнику. Ці норми встановлюються на основі відповідних нормативів і використовуються, якщо норми часу не в змозі об'єктивно оцінити величину трудових витрат.

Норматив у принципі – це науково-обґрунтована, розрахунково-аналітична величина, що визначає суспільно-необхідну потребу в ресурсах, необхідних для виконання одиниці конкретної роботи або обслуговування конкретного об'єкту. Наприклад, норматив чисельності є функціонально вираженою статечною або лінійною залежністю потрібної кількості працівників від характерних для даного виду діяльності чинників, прийнятих основоположними розрахунковими критеріями.

Тоді під нормою чисельності працюючих слід розуміти кількість працівників певного професіонально-кваліфікаційного складу, яка потрібна для виконання виробничого завдання. Необхідна чисельність робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва, може бути розрахована як

устаткування, квадратних метрів виробничої площі і т. д; НО – норма обслуговування.

В цілях підвищення ефективності праці погодинно оплачуваних працівників їм встановлюються нормовані завдання на основі вказаних вище норм праці.

156

Нормоване завдання — це встановлений обсяг роботи, який працівник або група працівників повинні виконувати за певний період з дотриманням відповідних вимог до якості продукції. Нормовані завдання можуть встановлюватися відособлено, а в необхідних випадках – застосовуватися в поєднанні з нормами обслуговування або чисельності.

З урахуванням специфіки виробництва, обсяг роботи, визначуваний нормованим завданням, може бути виражений в трудових або натуральних показниках. Залежно від організації виробництва і характеру виконуваних робіт вони можуть встановлюватися на зміну, місяць або на період виробництва заданого обсягу робіт.

Найширше застосування нормовані завдання мають отримати на роботах по обслуговуванню виробництва, а також на ділянках основного виробництва з погодинною оплатою праці, де випуск продукції строго регламентований і пред'являються підвищені вимоги до якості робіт.

9.5. Система трудових показників

Кінцевим результатом планування праці є визначення величини і характеру трудових витрат, потрібних для виконання конкретних видів робіт і успішної діяльності організації в цілому. Ці витрати описуються цілим рядом трудових показників, які, з одного боку, є орієнтиром, що визначає спрямованість дій фірми по їх досягненню, а з іншого – виступають як критерій обсягів робочої сили, необхідної для реалізацій її цілей. До числа трудових показників відносяться: ефективність праці, продуктивність праці, обсяг вироблення (або просто вироблення) продукції, витрати на персонал, чисельність працівників, витрати праці на обслуговування або (окремо) на управління виробництвом, трудомісткість видів робіт. Особливу групу трудових показників складають якість праці і інтенсивність праці. Особливість цієї групи показників полягає в специфічності їх вимірювання. Так, якість праці оцінюється знеособленим коефіцієнтом якості, який розраховується на кожному підприємстві відповідно до діючих методичних правил і процедур. Інтенсивність праці вимірюється кількістю психофізіологічної і розумової енергії, що витрачається людиною в одиницю робочого часу, і по суті, знаходить своє непряме відображення в продуктивності праці.

Кожен з числа основних трудових показників (окрім трудомісткості і чисельності) може бути оцінений будь-якій з двох форм вимірювання: або вартісної (грошової), або натуральної. Залежно від цього, він потрапляє або в категорію вартісних показників, або в категорію натуральних. Якщо, наприклад, продуктивність праці розраховується як обсяг продукції в грошовому виразі, виготовлений одним працівником в одиницю часу, то такий показник є вартісним. Коли при розрахунку обсяг продукції приймається як кількість виготовлених виробів, то говорять про натуральний показник продуктивності.

Одним з головних трудових показників (що, до того ж, має комплексний характер), що оцінює якість і значущість трудових результатів, є ефективність праці. В більшості випадків цей показник відносять до категорії вартісних, бо при його розрахунку результатом трудової діяльності виступає розмір одержаного від цієї діяльності прибутку. Тоді ефективність праці ототожнюється з показником рентабельності (прибутковості) трудової діяльності. Якщо ж при оцінці ефективності праці, результати, що враховуються, характеризуються обсягом продукції (хай навіть у вартісному численні), то оцінюваний показник є звичним показником продуктивності праці.

Узагальнюючим, найпоширенішим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт або послуг, з одного боку, і кількістю витраченої на виготовлення цього обсягу праці, з другого боку. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин, розрізняють два показники рівня продуктивності праці: вироблення і трудомісткість.

Вироблення – прямий показник рівня продуктивності праці, визначається кількістю продукції, виготовленої одним працівником за одиницю робочого часу. Вироблення може бути виражено як у вартісній, так і в натуральній формі. Натуральні показники можуть виступати в речовинному (штуки, тонни, метри і т.п.), або в часовому відображенні (людино-години, нормогодини, трудодні). Тому в загальній сукупності натуральних показників слід виділяти натуральноречовинні і натурально-часові. Остання категорія показників в більшості випадків застосовується

157

в оперативному виробництві для оцінки рівня вироблення на окремих робочих місцях при виготовленні різноманітної незавершеної продукції, коли важко або неможливо оцінити обсяг робіт натурально-речовинними показниками.

Багато фахівців називають натурально-часові показники трудовими. Проте така назва явно звужує діапазон дії трудових показників тільки рамками інтервалів часу, необхідного для виконання роботи: кількістю годин, днів, місяців. Тим часом, загальновизнано і наукою і практикою, що трудові показники є широким набором критеріїв, оцінок, що відображають витрати праці і її результати у вартісній, натуральній і навіть знеособленій формі (наприклад, коефіцієнт якості). Отже, оцінювати всю сукупність якісно різноманітних трудових показників лише трудовитратами, вимірюваними кількістю людино-годин, було б неприпустимим спрощенням або навіть спотворенням їх сутнісної значущості. Структурно, змістовно і функціонально ця сукупність набагато багатша і складніше.

Найхарактернішим виразником суті натурально-часового показника є трудомісткість. Трудомісткість є зворотним показником рівня продуктивності праці, яка визначається кількістю робочого часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. Трудомісткість вимірюється або в нормо-годинах, або у фактичних годинах праці, витрачених на виробництво продукції. Трудомісткість може виражатися в різних кількісних показниках залежно від того, витрати праці яких категорій працівників враховуються при виробництві тієї або іншої продукції.

Якщо враховуються трудовитрати тільки основних робітників, що безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції, то такі витрати складуть технологічну трудомісткість. Окрім технологічної, прийнято виділяти наступні види трудомісткості:

–трудомісткість обслуговування (Tобсл ), що розглядається як витрати праці робітників, які забезпечують і обслуговують виробництво в основних і допоміжних цехах;

–виробнича трудомісткість (Твир Ттехн Тобсл ), визначувана як сума трудовитрат всіх робітників – основних, забезпечуючих і обслуговуючих;

–трудомісткість управління (Tупр ), що є витратами праці керівників, фахівців, технічних

виконавців і інших категорій службовців;

– повна трудомісткість (Тп Ттехн Тобсл Тупр ), що розраховується як сума трудовитрат

всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

Витрати праці на обслуговування (трудомісткість обслуговування) розподіляються по функціях обслуговування і розкладаються по виробах у відсотках, відповідних питомій вазі кожної функції в обслуговуванні процесів виготовлення даного виробу. Витрати праці по управлінню виробництвом (трудомісткість управління) розкладаються по виробах або видах робіт пропорційно їх виробничій трудомісткості.

Чисельність персоналу може бути розрахована як в цілому по організації (співвідношенням повної трудомісткості і дійсного фонду робочого часу одного працівника:

Т

Ч п Фд ), так і в розрізі по окремих категоріях працівників (основні робітники, допоміжні,

обслуговуючі, керівники, фахівці, технічні виконавці і т.п.)

По характеру і призначенню виділяють нормативну, фактичну і планову трудомісткість. Нормативна трудомісткість характеризується нормованими (розрахованими на основі

діючих норм) витратами праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу робіт. Фактична трудомісткість відображає фактичні трудовитрати на виконану конкретну роботу або виготовлену продукцію.

Планова трудомісткість – це витрати праці на одиницю продукції або виконання наміченого обсягу робіт з урахуванням можливих змін нормативних трудових регламентів за рахунок реалізації заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності діяльності організації.

Нормативна і планова трудомісткості, як основні регламенти функціонування фірми, розраховуються і базуються на системі норм праці, що відображають різні сторони трудової діяльності. Найбільш ширше застосовуються норми часу, вироблення, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норма часу визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи (продукції). Вона вимірюється в людино-хвилинах (людино-годинах).

158

Норма вироблення регламентує кількість одиниць продукції, яка повинна бути виготовлена одним працівником або бригадою (ланкою) за даний відрізок часу (годину, зміну). Норми вироблення вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.п.) і виражають обов'язковий результат діяльності працівників.

Норма обслуговування встановлює кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі і інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування за одним працівником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає число працівників, необхідних для виконання заданого обсягу роботи.

Норма керованості (число підлеглих) регламентує кількість працівників, яка повинна бути безпосередньо підлеглою одному керівнику.

Нормоване завдання визначає встановлений асортимент і обсяг робіт, які повинні бути виконані одним працівником або бригадою (ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Як і норма вироблення, нормоване завдання відображає необхідний результат діяльності працівників, проте, на відміну від неї, воно може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях, але і в нормо-годинах, нормо-грошах. У зв'язку з цим, норма вироблення може розглядатися як окремий випадок нормованого завдання.

Змістовна сторона розглянутих трудових показників, а так само передбачувані (прогнозовані) умови, в яких вони працюватимуть, дозволяють оцінити всю їх сукупність, як у вузькому, так і в широкому тлумаченні поняття «Система трудових показників». У першому випадку до трудових показників будуть відноситься тільки показники витрат і результатів праці. У другому випадку система трудових показників повинна включати: 1) показники витрат і результатів праці (тривалість, трудомісткість, чисельність, вироблення, нормовані завдання); 2) показники структури трудового процесу (критерії обслуговування і управління); 3) показники складності і якості праці (розряди робіт, коефіцієнти якості, категорії складності праці фахівців); 4) показники оплати праці (тарифні ставки, оклади, показники, зарплатомісткості робіт); 5) показники санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці (освітленість, шум, температура і інші параметри виробничого середовища, режими праці і відпочинку); 6) соціальні і правові характеристики праці.

Очевидно, що система трудових показників в її широкому розумінні повинна не просто забезпечити порівняння витрат і результатів трудової діяльності. Її головна задача – забезпечувати таку організацію (постановку, оцінювання, результативність) трудової діяльності, яка створювала б всі необхідні умови для високоефективної праці. В зв'язку з цим, серйозної уваги заслуговують зміст і рушійні сили ефективності праці.

9.6. Продуктивність і ефективність праці

Успішність трудової діяльності оцінюється її результативністю. Саме результати праці приймають форму тих матеріальних і духовних благ, які створюються людиною. Кількісну величину вироблюваних людиною матеріальних або духовних благ прийнято називати показником продуктивності праці (або на думку деяких фахівців – продуктивністю праці).

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП), слід розрізняти поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність – це результативність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації), необхідних для виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю виготовлених товарів і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає можливість зіставляти виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивідуума, цеху, виробництва, галузі) з використаними ресурсами. При здійсненні такої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, втрати, пов'язані з безробіттям, і тому подібне. Вища продуктивність означає збільшення обсягів потрібної суспільству продукції при тих же витратах. Оцінюється тільки та продукція, яка знайшла свого покупця, а не просто виготовлена.

При такому підході продуктивність розглядається як загальний показник ефективності використання всіх різноманітних ресурсів, необхідних для виготовлення продукції. Ці ресурси об'єднуються в три групи чинників виробництва: праця, капітал, земля. Проте точно відділити

159

роль і питому вагу витрат кожного з чинників виробництва, що витрачаються для виготовлення продукції, практично неможливо. Разом з тим, досвідом господарювання цивілізованих країн встановлено, що близько трьох чвертей (75%) приросту всього обсягу національного продукту дає праця. Тому для визначення результативності виробництва найчастіше застосовується показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це результативність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

В процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а так само – перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає результативність як живої, так і сукупної (живої і упредметненої) праці.

Продуктивність праці – показник кількісний. Проте в сучасній економічній життєдіяльності людини і суспільства відбуваються серйозні зміни, які вимагають ширшого підходу до оцінки результативності праці. Все більше уваги привертають проблеми якості, інтенсивності, духовної і інтелектуальної значущості праці, проблеми соціально-споживчого призначення вироблюваної працею продукції.

Всі ці проблеми обумовлюють необхідність формування такої оцінки праці, яка могла б відображати багатогранність результатів трудової діяльності працівника. Як вважають багато фахівців, такою оцінкою може служити ефективність праці.

Річ у тому, що ефективність праці – показник значно більш об'ємний і комплексний, ніж продуктивність. Необхідність його застосування пояснюється цілим рядом обставин.

По-перше, сучасна розвинена економіка орієнтує суспільне виробництво на задоволення конкретних запитів споживачів. Це примушує виробників постійно обновляти продукцію, розширювати її асортимент і покращувати якість, а для отримання максимуму прибули від своєї діяльності – знижувати трудові витрати. До того ж прибуток підприємців залежить від того, чи потрібна споживачам продукція, яку вони випускають. Такі умови ставлять нові вимоги щодо оцінки результативності праці і обумовлюють необхідність застосування більш об'ємної, ніж продуктивність, категорії, до якої і належить ефективність праці.

По-друге, безперервний науково-технічний прогрес забезпечує розробку і виготовлення різноманітних видів високоякісної продукції, зростання обсягів її виробництва і скорочення трудових витрат. Цей багатогранний результат праці не може бути оцінений повною мірою категорією «продуктивність праці». В умовах науково-технічної революції зростає роль праці учених, конструкторів, працівників інженерно-технічної сфери, які зайняті в експериментальному виробництві нових видів техніки, устаткування, товарів широкого споживання, що в таких ситуаціях робить практично єдино доречним використання поняття «ефективність праці».

По-третє, в сучасному суспільстві зростають значущість і обсяг трудових витрат в нематеріальних галузях суспільного виробництва, результати яких мають різноманітні конкретні форми. Повноважна оцінка результативності трудової діяльності в нематеріальній сфері суспільного виробництва може бути сформована лише на основі поняття «ефективність праці».

Оскільки в процесі праці витрачається робоча сила трудящих, то виникає необхідність зіставлення корисності створюваного продукту з трудовими витратами на його виробництво і, на цій основі, – виявлення доцільності трудової діяльності по виготовленню того або іншого продукту. Отже, ефективність праці повинна визначатися, перш за все, рівнем створюваних конкретних споживчих цінностей (матеріальними і духовними благами, послугами, роботами), а так само – кількістю витраченої на них праці. Лише в такому єднанні можлива об'єктивна оцінка результатів праці.

Істотною особливістю категорії «ефективність праці» є те, що вона характеризує результативність живої праці як діяльності людей у всіх її видах (ученого, лікаря, вчителя, артиста, підприємця, менеджера, робочого і т.д.), а також всіх її складових (якості, кількості, інтенсивності, продуктивної сили і продуктивності праці). Більш того, економічна природа ефективності праці тісно переплітається з її психофізіологічними і соціальними аспектами.

Психофізіологічна ефективність праці визначається дією трудового процесу на організм людини. З цієї точки зору ефективною може бути визнана тільки така праця, яка разом з певною продуктивністю (продуктивністю) забезпечує нешкідливі, сприятливі санітарно-гігієнічні умови і безпеку; достатню змістовність праці і дотримання меж її розділення; можливості усестороннього

160