Лекции СТО

Важливим чинником динаміки ринку праці є рівень економічної активності різних демографічних і етнічних груп працездатного населення, що розраховується як відношення чисельності зайнятих і безробітних до загальної чисельності працездатного населення в даній групі.

Серйозний вплив на динаміку робочої сили роблять процеси еміграції і імміграції.

З боку попиту головним чинником, що робить вплив на динаміку ринку праці, є стан економічної кон'юнктури, фаза економічного циклу.

Істотний вплив на потребу в робочій силі надає науково-технічний прогрес. Найважливішою умовою становлення і розвитку ринку праці є створення достовірно

конкурентного середовища. У обстановці конкуренції підприємства прагнуть до оптимізації складу і чисельності працівників. У свою чергу, працівники мають можливість пошуку роботи на найвигідніших умовах.

На динаміку ринку праці надає дію кадрова робота в компаніях, підприємствах, організаціях. Саме на мікро-рівні відбувається безпосереднє використання робочої сили, здійснюється її вклад в економічне зростання як економічного ресурсу і чинника виробництва.

Ринок праці потребує кваліфікованого регулювання. Це обумовлюється різноманіттям внутрішніх регуляторів ринку робочої сили і соціальною важливістю його ефективного функціонування.

Виділяється чотири основні напрями державного регулювання ринку праці.

По-перше, це програми по стимулюванню зростання зайнятості і збільшенню числа робочих місць.

По-друге, програми, направлені на підготовку і перепідготовку робочої сили. По-третє, програми сприяння найму робочої сили.

По-четверте, програми соціального забезпечення.

Разом з вказаними напрямами дії держави на ринок праці існує комплекс заходів непрямого регулювання ринку робочої сили: податкова, грошово-кредитна і амортизаційна політика уряду. Крім того, чималий вплив на ринок праці надає і законодавство у області соціально-трудових відносин, цивільних прав, соціального забезпечення і т.п.

Заходи непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є заходами загальноекономічного регулювання і дії на динаміку зайнятості і безробіття через кон'юнктуру в країні.

Таким чином, сучасне державне регулювання ринку праці є комплексом економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних та інших заходів.

Особливе місце в системі регулювання ринку праці займають органи служби зайнятості, що є однієї з важливих структур ринкового господарського механізму. Міжнародна Організація Праці прийняла ряд Конвенцій і Рекомендацій, присвячених службам зайнятості. Це, зокрема, Конвенція № 88 і Рекомендація № 83 (1948 р.) про організацію служби зайнятості, а також Конвенція № 181 і Рекомендація № 188 (1997 р.) про приватні агентства зайнятості.

Стаття 1 Конвенції МОП № 88 (1948 р.) визначає, що кожна держава – член МОП, для якої ця Конвенція має силу, забезпечує існування безкоштовної державної служби зайнятості. Основним обов'язком служби зайнятості є забезпечення (якщо потрібно, в співпраці з іншими зацікавленими суспільними і приватними установами) якнайкращої можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення і підтримки повної зайнятості, розвитку і використання продуктивних сил.

Органи національної служби зайнятості є спеціальними установами, що здійснюють посередницькі функції на ринку робочої сили. У більшості країн вони є державними і здійснюють свою діяльність під керівництвом міністерства праці або аналогічного йому органу. Разом з тим, на ринку праці, окрім державних служб зайнятості, функціонує велике число приватних посередницьких фірм.

Стаття 1 Конвенції МОП № 181 (1997 р.) визначає, що термін «приватне агентство зайнятості» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, незалежну від державних органів, яка надає одну або декілька з наступних послуг на ринку праці:

а) послуги, сприяючі ув'язці пропозицій робочих місць із заявками на них (при цьому приватне агентство зайнятості не стає стороною в трудових відносинах, що можуть при цьому виникати);

41

в) послуги, що полягають в наймі працівників з метою надання їх в розпорядження третьої сторони, яка може бути фізичною або юридичною особою і встановлює їм робочі завдання і контролює їх виконання;

с) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, визначувані компетентним органом після консультацій з найбільш представницькими організаціями працедавців і трудящих, такі, як надання інформації, але що не мають на меті пов'язання конкретних пропозицій робочих місць і заявок на них.

Згідно Закону України «Про зайнятість населення», основними напрямами діяльності органів державної служби зайнятості є:

–аналіз і прогноз попиту і пропозиції робочої сили, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;

–консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливості отримання роботи і забезпечення робочою силою;

–ведення обліку вільних (вакантних) робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

–надання допомоги громадянам в підборі відповідної роботи, а власникам підприємств, установ, організацій – в підборі необхідних працівників;

–надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, прагнучим змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов

ірежимів праці та ін.), працівникам, що вивільняються, і незайнятому населенню;

–реєстрація безробітних і надання ним допомоги (в межах своєї компетенції), у тому числі

ігрошової;

–організація (при необхідності) професійної підготовки і перепідготовки громадян в системі служби зайнятості або направлення їх в інші учбові заклади, які ведуть підготовку або перепідготовку працівників.

Слід підкреслити, що в даний час в розвинених країнах багато громадян працевлаштуються не через органи державної служби зайнятості, а звертаючись безпосередньо в кадрові служби підприємств і організацій, або за допомогою приватних посередницьких агентств.

Важливе значення має регулювання регіональних ринків праці. Стан регіонального ринку праці у вирішальної ступені залежить від стану внутрішніх ринків праці підприємств як найвагоміших джерел поповнення рядів безробітних. Регіональні служби зайнятості повинні працювати в тісному контакті з підприємствами. Їм не слід обмежуватися інформацією про звільнення і наявність вільних вакансій на підприємствах. Доцільно, щоб регіональні служби зайнятості на основі програм поліпшення зайнятості і подолання прихованого безробіття, що розробляються підприємствами, завчасно здійснювали (спільно з іншими органами регіонального управління) необхідні заходи по запобіганню зростанню безробіття в регіоні.

У ринковій економіці підприємства в тій чи іншій мірі потребують організаційної і економічної підтримки з боку місцевих і регіональних органів управління. Ця підтримка може здійснюватися по таких (далеко не вичерпним) напрямах:

–сприяння в пошуку замовників (споживачів вироблюваної продукції);

–сприяння в пошуку постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих виробів;

–сприяння в наданні податкових пільг і кредитів в цілях розвитку виробництва;

–допомога у укомплектовуванні персоналу підприємств працівниками і в працевлаштуванні вивільняються.

Тому істотну роль виконує регулювання внутрішніх ринків праці підприємств, здійснюване у взаємодії з регіональними органами управління.

Аналіз стану внутрішнього ринку праці на кожному підприємстві має на меті виявлення наявного дисбалансу між платоспроможним попитом і пропозицією робочої сили, а також виявлення прихованих безробітних, тобто працівників, що числяться в штаті, які з незалежних від них причин зайняті роботою частково або зовсім не зайняті. В процесі аналізу визначаються реальні можливості (або неможливість) і напрями забезпечення ефективної зайнятості вказаної категорії працівників і, одночасно, виявляються працівники, що підлягають скороченню, а також категорії працівників, додатково потрібні підприємству.

Надалі в умовах України дослідження проблем внутрішніх ринків праці у взаємодії з регіональними придбаватиме все більший розвиток.

В даний час в багатьох країнах світу, зокрема в індустріально розвинених країнах Європи, діє достатньо ефективний механізм безпосереднього регулювання ринку робочої сили. Його

42

діяльність включає розробку і координацію заходів регулювання загальнонаціонального і місцевих ринків праці, визначення основних напрямів професійно-технічної освіти, надання допомоги кризовим районам і галузям, розвитку підприємницької діяльності, а також підприємствам, що зазнають тимчасові труднощі.

Серед цих численних напрямів діяльності держави особлива увага надається наступним проблемам: професійній підготовці кадрів, програмі створення робочих місць, сприянню найму. Якщо традиційні заходи кредитно-грошової і бюджетної політики змінюють попит на робочу силу, то пряме регулювання ринку праці впливає, головним чином, на якість робочої сили, на структуру її пропозиції.

Проте країни вельми істотно відрізняються по загальному підходу до регулювання структури робочої сили, використовують різні заходи фінансування і організації системи професійно-технічної підготовки.

Вданий час зростаюча мобільність капіталу дозволяє підприємцям вирішувати питання зниження витрат виробництва, а отже, і підвищення конкурентоспроможності шляхом переміщення як фінансових коштів, так і виробничих потужностей в країни з нижчою вартістю робочої сили. Наприклад, заробітна платня, включаючи соціальні допомоги, в оброблювальній промисловості в Європі часто набагато вища, ніж в Японії і США. Тому німецькі фірми в 1995 році інвестували за кордон приблизно в п'ять разів більше приватних капіталовкладень, ніж у власній країні.

Впроцесі розвитку економічних і соціально-трудових відносин виник цілий ряд інститутів, які корінним чином змінили всі сторони і форми функціонування ринку праці. І нині зі всієї сукупності ринків, існуючих в економіці США, ринок праці виділяється, мабуть, найчіткішою і детальнішою регламентацією різних сторін своєї діяльності. До подібної регламентації відносяться, по-перше, укладення колективних договорів, в яких визначаються розміри заробітної платні, умови праці і чисельність працюючих, по-друге, встановлення державою мінімального розміру заробітної платні, по-третє, введення індексації заробітної платні

узв'язку із зростанням цін, по-четверте, створення системи соціального страхування, по-п'яте, пряма участь держави у формуванні робочої сили і підвищенні її якості (інвестиції в освіту і охорону здоров'я).

Особливості американської моделі ринку праці зв'язані, як і в будь-якій іншій країні, із специфікою умов, в яких він функціонує. І головна умова – це сама економіка, надзвичайно могутня, яка включає однаково добре розвинені виробничу сферу, сферу нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я), сектор послуг. Вельми важливо, що в господарстві країни присутні і великі, і середні, і дрібні підприємства. При цьому розвиток економіки характеризується надзвичайним динамізмом. Швидка зміна технологій супроводжується відповідно швидким виникненням і зникненням виробництв і підприємств, і таким же швидким створенням і скороченням робочих місць.

За 1980-1992 роки 500 найбільших корпорацій США скоротили близько чверті числа своїх зайнятих, що склало приблизно 4,7 млн. чоловік. При цьому вибухового зростання числа безробітних не відбулося, оскільки паралельно виникали нові робочі місця. Щорічно число зайнятих в несільськогосподарському секторі економіки збільшується в середньому на 2,2%. З початку 80-х років основне число нових робочих місць було запропоноване знов створеними фірмами. При цьому дві третини нових робочих місць були створені на малих підприємствах (з числом зайнятих до 25 чоловік), серед яких більшість склала фірми з числом зайнятих менше 10 чоловік.

Підраховано, що в середньому за 12 місяців в несільськогосподарському секторі економіки США скорочується 10,3% існуючих робочих місць і одночасно виникає 9,1% нових. Це найвищий темп оновлення серед індустріальних країн.

Вільна дія ринкових механізмів в американській моделі праці виконує позитивну роль, забезпечуючи гнучкість, мобільність і, кінець кінцем, високу ефективність використання трудових ресурсів. Проте існують певні межі можливостей ринкових механізмів. Найголовніша слабкість ринкових механізмів полягає у тому, що найуспішніше вони діють в умовах зростання виробництва і зростання доходів. У умовах же кризи ринкові механізми починають пробуксовувати, а потім – сприяти поглибленню кризи ринку праці. У США в умовах кризи роль державних регулюючих механізмів зростає. Присутність держави на ринку праці виявляється необхідною не тільки в роки економічних криз, але і в інші періоди. Головна роль держави полягає в тому, щоб здійснити стратегічне бачення проблеми розвитку людських ресурсів в

43

довгостроковому плані, реалізувати розроблену стратегію, зокрема за допомогою ринкових механізмів. Іншою задачею держави, як і раніше, залишається ліквідація негативних наслідків функціонування ринкових механізмів, яка вимагає скорочення безробіття, адаптації окремих соціальних груп до умов сучасного виробництва.

Таким чином, в США держава і ринок виконують рівно необхідну роль, а ефективність всієї системи відтворення і використання робочої сили залежить, в першу чергу, від зв'язаності цих двох секторів і їх механізмів.

Японія не раз демонструвала свої можливості по регулюванню ринку праці і стабілізації зайнятості. Так, зокрема, відбулося у середині 70-х років у момент безпрецедентної системної кризи, чреватої соціальною катастрофою, коли Японія виявилася здатною дуже швидко мобілізувати механізм державного регулювання ринку праці і різко збільшити частку найманої праці в національному доході. За 1973-1977 роки цей показник збільшився з 58,8 до 67,5%, відображаючи, перш за все, зрушення в рівні зайнятості населення. Якщо в 1965 році частка осіб, зайнятих по найму, складала 80,8%, то у середині 70-х років вона збільшилася до 89,8%.

Коли світова економіка була приголомшена другим нафтовим шоком, виявилося, що Японія встигла зробити для себе вельми важливі висновки з «класових боїв» I973-I975 років, зумівши розділити тягар перебудови на ринку праці між його суб'єктами – найманою працею і підприємництвом.

Так же безвідмовно механізм державної трудової політики спрацював і під час інших драматичних подій в японській економіці, пов'язаних з форсованою ревальвацією ієни в 1985 році. Рівень зайнятості, що впав в той момент до 74,3 %, було відновлено до 81,5% в 1995 році.

З японським типом управління вже давно асоціюється відома тріада «священних ознак», сформульованих англійським ученим Абеггленом ще в 1956 році. Це довічне наймання, коріння якого – у відродженні національних традицій патерналізму; це принцип старшинства і фірмові профспілки, які забезпечують довготривалі і кооперативні відносини фірми з своїм персоналом.

Згідно нормам відносин, що склалися з кадровим ядром фірми, в періоди кризових ситуацій всіляко уникають звільнень, використовуючи скорочення наднормативного і навіть нормативного часу, надаючи тривалі відпустки або переміщаючи персонал в дочірні фірми і філіали.

За допомогою цілого комплексу заходів держава заохочує таку політику компаній. Як механізм макроекономічного регулювання кризових ситуацій на ринку праці, вона цілком довела свою позитивну роль в забороні типового для ринкової моделі процесу обвального розповсюдження безробіття. Крім того, вона сприяє підтримці споживчого попиту і забезпечує, в цілому, більш безболісне протікання економічного спаду.

Державна політика зайнятості в Японії значно стабілізує ринок праці в періоди циклічних коливань економічної кон'юнктури завдяки тому, що враховує особливості практики управління персоналом у фірмах і утворює з нею єдиний механізм дії на ринок праці.

44

3.7. Основні поняття

Подвійність ринку праці

Гнучкість ринку праці

45

4.ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ

4.1.Сучасне розуміння зайнятості населення

Зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід в грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою за допомогою проведення активної соціально-економічної політики, направленої на задоволення його потреб в добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території республіки на законних підставах:

–працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижні) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, в міжнародних і іноземних організаціях в Україні і за межею;

–громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери

ічлени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

–вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і суспільних об'єднаннях;

–особи, які проходять службу в Озброєних Силах України, Національної гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої і конвойної охорони і цивільної оборони України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

–особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; що навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих учбових закладах;

–працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконуючі функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Законодавством України можуть передбачатися і інші категорії зайнятого населення.

У змістовній стороні зайнятості слід виділити три важливі аспекти: економічний, соціальний, демографічний. Економічна суть зайнятості полягає в діяльності працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. З цієї сторони корисність зайнятості виявляється в її вирішальному впливі на економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення, добробут окремих громадян і може бути оцінена конкретними економічними параметрами.

Соціальна сторона зайнятості (соціальна зайнятість) припускає виконання таких видів діяльності, які в більшості випадків не роблять безпосереднього (прямого) впливу на економічний потенціал суспільства і корисність яких може бути оцінена лише на соціально-якісному рівні ступенем їх значності для нормального функціонування держави. До таких видів діяльності можна, наприклад, віднести навчання в загальноосвітніх школах і інших денних учбових закладах, службу в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі суспільних організацій.

Демографічний аспект полягає в забезпеченні зайнятості з урахуванням відповідних демографічних ознак: статевих, освітніх, територіальних, національних, расових, складу сім'ї, рівня доходів і т.п.

Абсолютно очевидно, що три змістовні аспекти зайнятості нерозривно зв'язані між собою і, по суті, є єдиним цілісним поняттям – зайнятістю населення. І це зрозуміло, бо зайнятість, як соціально-економічна категорія, синтезує сукупність відносин, які виникають у процесі участі людей в суспільному виробництві, пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно-корисну роботу, з процесами формування і використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечено робочими місцями, показує рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які

46

виявляються і перетинаються в змісті поняття «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних і інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями і його участю в суспільно корисній діяльності.

Для теорії і практики формування політики зайнятості важливе значення має концептуальне диференціювання понять зайнятості. Таке розділення визначають принципи, на яких повинна будуватися політика зайнятості. Концептуально можна виділити наступні види зайнятості: повна, глобальна, примусова, добровільна.

Поняття повної зайнятості працездатного населення слід розглядати в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Як відомо, суспільство прагне використати свої обмежені ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їх повну зайнятість, а значить і повний обсяг виробництва. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і може працювати, повинен бути забезпечений роботою; не повинні бути порожнім орні землі, простоювати оснащення і машини і т.п.. Але використовуватися повинні не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю інвалідів і т.п.. А повний обсяг виробництва означає ефективний розподіл ресурсів, використання ресурсів з максимальною віддачею. У свою чергу, якісному (інтенсивному) аспекту відповідає ефективна зайнятість, що означає такий розподіл трудових ресурсів в територіальному і галузевому розрізах, в сферах використання праці і видах діяльності, яке дає можливість в кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і забезпечує ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі: створюється достатня кількість робочих місць, і забезпечуються необхідною кількістю робочої сили підприємства і організації. Перша задача відповідає інтересам населення, яке проживає на певній території, друга

– інтересам підприємства. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – функція держави. Оптимальне співвідношення повної і ефективної зайнятості дає можливість визначити раціональну зайнятість.

Повна зайнятість населення відповідає кількісному (екстенсивному) аспекту зайнятості, її слід розглядати як зайнятість, при якій пропозиція робочої сили відповідає попиту на неї з боку суспільного виробництва. Повна зайнятість населення пов'язана із створенням таких матеріальнотехнічних і соціально-економічних умов, при яких кожному, хто бажає працювати, надається така можливість.

Таким чином, як концепція повна зайнятість працездатного населення передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспільного виробництва. Вона впродовж довгого часу використовувалася багатьма країнами. Зокрема, в світовій економіці концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалася на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Але, як виявилося, істотна структурна перебудова виробництва

ібезперервне оновлення матеріальної бази, а також зниження темпів зростання виробництва, за умов панування концепції повної зайнятості зробили необоротним процес витіснення живої праці і загострили проблему безробіття. Це зумовило потребу в новому підході до вирішення проблем зайнятості. Відповідно до визначення МОП, цей новий підхід названо концепцією глобальної зайнятості, що враховує всі види економічної і соціально-корисної діяльності. Глобальна зайнятість формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку в розширену сферу економіки

ісоціально-корисній трудовій діяльності з жорстким нормуванням кожному обсягу роботи і встановленням мінімального універсального доходу.

Фундаментом концепції глобальної зайнятості став широкий підхід до сфери застосування праці, тобто облік всіх видів корисної діяльності як в суспільному виробництві, так і поза ним. Враховуються всі види діяльності: тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і пенсіонерів у себе удома або в підсобному господарстві і т.п.

Концепція глобальної зайнятості виходить з потреб в трудовій діяльності всього дорослого населення, передбачаючи формування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між всіма, хто прагне працевлаштуватися.

Відповідно до широкого підходу, концепція глобальної зайнятості передбачає ослаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати праці (точка відліку) повинен витіснятися поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватися умовами найму.

47

Для реалізації вказаних методів концепція глобальної зайнятості вимагає масової індивідуалізації форм найму, режимів зайнятості, самої структури життєдіяльності людини, а саме: більш рівномірного розподілу навчання, трудового навантаження і дозвілля на весь життєвий цикл. Останнє зв'язане з використанням великої різноманітності форм зайнятості, особливо в молодому і похилому віці, періодичним перериванням активної трудової діяльності з метою навчання і т.п.

Таким чином, концепція глобальної зайнятості передбачає; облік всіх видів економічно корисної для суспільства трудової діяльності людини. До

зайнятих можна відносити не тільки осіб, які одержують за свою роботу грошову винагороду, але і осіб, які беруть участь в нетрадиційних видах робіт (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе удома і т.п.);

розподіл сукупного обсягу робіт між всім дорослим населенням країни. Передбачається нормування роботи, яке має на увазі її перерозподіл, перш за все – шляхом зменшення індивідуального трудового навантаження на кожного працюючого. Рішення цієї задачі пов'язане з широким використанням таких заходів активного регулювання зайнятості, як збільшення тривалості шкільного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсію, розподіл робочих місць, часткова зайнятість, збільшення тривалості відпусток і т.п.

4.2 Державна політика зайнятості

Управління зайнятістю здійснюється за допомогою розробки і реалізації державної політики зайнятості. Вона має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний. В Україні державна політика зайнятості населення базується на наступних принципах:

–забезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статевий ознаки, віку, політичних переконань, відношення до релігії, – в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей і професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

–сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, створенню нових робочих місць і умов для розвитку підприємництва;

–координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної і регіональних програм зайнятості;

–співпраці професійних союзів, асоціацій (союзів) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації і контролі за виконанням заходів по забезпеченню зайнятості населення;

–міжнародної співпраці в вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за рубежем і іноземних громадян в Україні.

Згідно статті 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії і роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

–заходи інвестиційної і податкової політики, направлені на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці і надомної праці, інші заходи, сприяючі збереженню і розвитку системи робочих місць;

–забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, удосконалення законодавства про зайнятість і працю;

–проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки і прогнозування майбутніх змін якості і розподілу робочої сили;

–регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

Луганськ 2012

–сприяння (у разі потреби) створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

–організацію професійної орієнтації.

Основна мета систем управління зайнятістю полягає в стимулюванні попиту на робочу силу і в наближенні структури пропозиції праці до структури попиту на працю. Практично це означає розробку і реалізацію комплексу заходів по забезпеченню відповідності структури робочої сили структурі робочих місць, що змінюється.

Прийнято виділяти два типи політики зайнятості: пасивну і активну. При пасивній основну роль виконує держава, яка прагне забезпечити працівникам збереження робочих місць, працедавцям – підтримка попиту на продукцію, безробітним – виплату допомог і сприяння в працевлаштуванні. Активна політика зайнятості припускає, що основну роль виконує людина, яка відчуває свою відповідальність за матеріальне благополуччя своєї сім'ї і активно прагне до збереження зайнятості, а при її втраті – до активного пошуку роботи.

Розподіл політики зайнятості на пасивну і активну умовний. Практично у всіх країнах намагаються проводити активну політику, стимулюючи працівників до участі в створенні суспільного продукту і допомагаючи в працевлаштуванні.

Активна політика зайнятості виявляється по наступних основних напрямах:

–допомога у працевлаштуванні;

–сприяння у професійній підготовці і перепідготовці;

–сприяння само-зайнятості і підприємництву;

–організація оплачуваних суспільних робіт;

–регулювання тривалості робочого часу на користь працедавця і працівника;

–сприяння людям, що зазнають особливі об'єктивні труднощі в працевлаштуванні: молоді, немолодим і ін.

Допомога в працевлаштуванні в Україні забезпечується на основі Закону України «Про зайнятість населення» через сприяння контактам між шукаючими роботу і працедавцями. Діяльність служб працевлаштування безкоштовна як для безробітних, так і для працедавців.

Сприяння в професійній підготовці і перепідготовці незайнятого населення здійснюється на базі учбових закладів системи служби зайнятості, інших учбових закладів, що ведуть підготовку і перепідготовку працівників, а також підприємств.

Сприяння само-зайнятості і підприємництву спрямовано на створення умов того, щоб люди могли самі створювати робочі місця для себе і інших. Особливо ефективні в цьому плані малі підприємства, а також індивідуальна трудова діяльність по виготовленню різних видів споживацьких товарів і наданню послуг, здійснювана самим працівником за власною ініціативою.

Вцьому відношенні само-зайнятість може розглядатися як індивідуальна форма підприємництва, при якій підприємець і працівник виступають в одній особі, поєднуючи функції попиту і пропозиції робочої сили. У принципі, заходи підтримки само-зайнятості і підприємництва одні і ті ж – пільгове оподаткування і надання кредиту на вигідних умовах як стартового капіталу для придбання необхідних засобів виробництва. Мале підприємництво має значні перспективи в науково-технічній і художній творчості, кустарних промислах, обслуговуванні населення, консультуванні і інших сферах.

Організація оплачуваних суспільних робіт означає надання безробітним тимчасової роботи, пов'язаної з будівництвом, ремонтом, прибиранням, обслуговуванням на об'єктах, що знаходяться у віданні місцевих органів управління. Задачі організації оплачуваних суспільних робіт пов'язані не тільки з економічними і соціальними проблемами зайнятості, але і із задоволенням потреб суспільства в необхідних об'єктах, роботах і послугах, з охороною навколишнього середовища, розвитком інфраструктури територій і т.п. Масштаби суспільних робіт і їх конкретні види визначаються ситуацією на місцевому ринку праці і складом осіб, потребуючих в таких роботах.

Регулювання тривалості робочого часу зв'язане, зокрема, з тим, що кількісне вимірювання зайнятості тільки числом осіб є недостатнім. Єдиним вимірником зайнятості населення може бути кількість годин робочого часу. Такий підхід дозволяє враховувати часткову або неповну зайнятість, а також вторинну зайнятість. У США, наприклад, на одного економічно активного жителя в середньому доводиться більше двох занять. Цей підхід дає можливість оцінювати ефективність тієї або іншої форми зайнятості залежно від рівня середнього трудового доходу за годину праці, що досягається при цьому.

50